Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Местные новости arrow Город arrow Доки ж так триватиме?
Доки ж так триватиме? Печать
Автор ГородА   
27.11.2019 г.
Image-Річ у тому, що дореволюційна будівля гімназії імені Антоненка-Давидовича потребує капітального ремонту. Ось так і стоїть вона, порожня, не чуючи дзвінких учнівських голосів, понад десять років...

Як же так? Невже в незалежній Україні можливе недбале ставлення до важливого навчального закладу, що активно діяв тут колись?

Отож, педагоги, учні і ми, київські письменники, разом з ними, змушені адресувати свої запити до нинішньої влади:

Доки ж так триватиме? Невже всім байдуже? Залишену на поталу на невизначений час колишню історичну будівлю можна втратити взагалі. Чи може на це й розраховує дехто з нечистим сумлінням?,- (Олександер Шугай. «Українська літературна газета». 11 жовтня 2019 року).

ЕКСКУРСІЇ

24- 25 вересня в Охтирці вшанували пам'ять великого українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича. До нас приїздили гості з Києва та Сум. Одним із пунктів святкування були відвідини музею-кімнати письменника. Добре пошанували... та й питання оте поставили: «Доки ж так триватиме?».

Кажуть, що в тому музеї дуже цікаво. Тож, нарешті і учасники «Українського клубу Охтирки» відвідали літературний музеї Антоненка-Давидовича. Сказати «екскурсія нам сподобалась»,- це нічого не сказати. Насправді, всі були просто зворушені. По-перше, що в Охтирці є Літмузей. По-друге, що він діє з 1994 року, а ми тільки вперше туди потрапили. По-третє, гіди музею провели не просто екскурсію, а ніби зустріч з Борисом Антоненком-Давидовичем, ми ніби потрапили в його київську квартиру, доторкнулись до його речей, побачили його книги, документи, улюблені картини, подарунки... Ми доторкнулись не просто до речей письменника, ми доторкнулись до історії України. За це величезна подяка директору гімназії Наталі Шейко, керівнику літмузею Ользі Гайдар, екскурсоводам - Юлії Баленко, Дарї Роскошній, Ніні Убоженко.

Та от що цікаво, музей то в гімназії, тільки в іншій споруді. Архітектурна ж пам'ятка «умовно загороджена», бо ремонтно-заморожена (і сміх, і гріх). Техпрацівник попередив: «Не ходіть тут, небезпечно. Цегла постійно падає зверху...». А довкола бігають діти, ходять люди. На даху будівлі зазначено - 1885 рік. Архітектор невідомий, але як же схоже на архітектурний стиль знаменитого Чернівецького університету.

Після екскурсії в літмузей ми не могли обійти Яківа Щоголіва. Бюст його у початковій школі, так званому «будинку з колонами» (1813 р.) Заходиш сюди і тебе зустрічає дух історії, невгамовні школярі й поет-неоромантик Щоголів, величний і сумний, в кутку, як неприкаяний... 
А ще на офіційному сайті міської ради є інформація, що на території гімназії діє планетарій. «Колись діяв», - треба внести поправку.
В краєзнавчому музеї тепер усіх зустрічає мандрівний філософ Сковорода. Але як відчувається, що в музеї недостатньо місця, експонати тісняться. Особливо зал Великої Вітчизняної, і тут же Майдан, герої АТО, Голодомор, Іван Багряний, Остап Вишня і над усім - Сталін. В цьому залі, зазвичай, проходять різноманітні зустрічі та конференції. І весь час «батько народів» минулої епохи їсть тебе очима...
Доки ж так  триватиме?
Як давно, ви проходили по Ярославського? Там не можна не звернути увагу на розмальований у блакитний колір будинок із башточкою зверху і вказана дата початку будівництва «НАЧ. 1904». Тепер це «богом забута й людьми забита» споруда... Але там зображений чоловік із метеликом на очах. Ця символіка когось нагадує.
Центральну вулицю Незалежності, так званий «музей під відкритим небом» завершує така картинка: медичний центр рожевого кольору, «Буфет», «Жарю шашлик», обшарпані останки «Промзв'язку» брунатного кольору, дивні молодята, величний Покровський Собор, рожева арка, велична «стєкляшка». Архітектурний балаган якийсь, їй Богу!
12 листопада ми якраз були в музеї Антоненка - Давидовича. Відомого, але забутого письменника. Із небуття витягнув архітектор Новосєльський. Саме завдяки йому з'явилась меморіальна дошка на гімназії і вулиця названа його іменем. Пані Новосєльська подарувала музею світлину, на якій зафіксовано момент відкриття меморіальної дошки і наш архітектор поряд із Михайлиною Коцюбинською.
Далі із небуття, і з великою «війною» з місцевими комуністами, Михайло Новосєльський витягнув всесвітньовідомого Івана Багряного. Тепер у нашому місті є барельєф письменника та провулок Багряного. Ще й пам'ятник Багряному українська діаспора подарувала.
Барельєф Павлу Грабовському, меморіальні дошки заслуженим працівникам праці, бюсти героям війни, афганцям... Бюст Шевченку довгий час зберігався у гаражі у Новосєльського, бо в Охтирці не знали куди Шевченка поставити. Тепер він на постаменті у Тростянці. Аналогічний бюст Кобзаря на території поліції. Проект молодого Шевченка, що нині в центрі міста - це теж робота Михайла Новосєльського. А ще школи, будинки, стадіон, міст... До речі, зараз обговорюється питання про гідний знак пошанування невинних жертв Голодомору. Так от, цей проект наразі зберігається в краєзнавчому музеї. Пані Людмила Новосєльська подарувала їм альбом робіт свого чоловіка.
Про Новосєльського можна написати цілий роман. Він був «незручною» людиною для багатьох, але вперто гнув свою лінію. В ті роки знали, що головний архітектор міста - Михайло Антонович Новосєльський.
З великою надією чекаємо Вашої діяльної відповіді. Сподіваємося на розуміння».
Охтирка - гідна бути сучасним українським містом, комфортним і привабливим, як для охтирчан, так і для туристів.

 

Доки ж так триватиме?

6 листопада в Охтирці гостювала сумська поетка Надія Позняк. І також зажадала екскурсії по місту. Надто її цікавив Іван Багряний. Часу було обмаль. Мандрівку провела науковий співробітник музею Ірина Журило. Це була міні-подорож - пів вулиці Незалежності, від міської бібліотеки до краєзнавчого музею. На цьому відрізку вже встановлена «Карта Сотень». Ось і все, що та карта говорить гостям. Бо на ній, окрім сотень, не позначено більше нічого. Хоч би храми хрестиками позначили. Це ж наші візитівки.

АРХІТЕКТУРА СУЧАСНОЇ ОХТИРКИ

Тепер про незрозумілі скульптурні істоти, які несподівано з'являються в Охтирці. Ну хай уже в парку юрського періоду... А то ж по всьому місту лякають людей. Бо геть непривабливі. Або рука в середмісті, чи  благенькі молодята біля Палацу одруження. А тепер ще й арка рожевого кольору. І поряд з цим непорозумінням гинуть архітектурно-історичні об'єкти: майже зруйнований Гостиний Двір, колишній Військторг та житловий будинок, що по провулку Харківському.

АРХІТЕКТОР

12 листопада день народження архітектора Михайла Новосєльського. 9 років як він відійшов у інший світ. Та в цьому світі в Охтирці багато по собі залишив.  Найголовніше не дав зруйнувати історичний центр Охтирки! Він зберіг Андрія Первозванного, який повернувся на верхівку Введенської церкви.

Також охтирчани чули і знають імена таких видатних людей, як Роман Рапій, Мішечкін, Бразоль, Чикало, Курили.

А хто нині архітектор Охтирки? Чи відомий меценат? Там хтось написав на ФБ: «меценатом можна вважати кожного, хто пожертвував на добру справу навіть одну гривню». Та ні, не про таких мова.

І закінчую статтю зверненням того ж таки Олександера Шугая:

«Де ж ви, шановні мужі, патріоти? Відгукніться! Це ж так необхідно, благородно й почесно - відремонтувати історичну споруду, з якою насамперед пов'язане ім'я видатного земляка, письменника Бориса Антоненка-Давидовича.

А охтирчани як сподіваються!

Валерія Бакуліна

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама