Реклама

влажн.:

давл.:


Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow МАЙДАН – 2016. Подорож у часі
МАЙДАН – 2016. Подорож у часі Печать
Автор Газета "Город А"   
14.03.2016 г.
Image«Потяг Костянтинівка - Київ» запізнюється на невизначений час по технічним причинам»... З цього почалася наша поїздка на Майдан. Відразу виникли різні думки, «чому, а якщо потяг взагалі не прийде?». Дякувати Богові, чекати довелося недовго, через 2 години були у вагоні. А через 6 годин нас зустрів Київ. Вже у метро витав ДУХ МАЙДАНУ, то тут, то там чулися знайомі розмови, люди збиралися по декілька чоловік, було багато вояків у камуфляжі. Всі їхали на Майдан.

Виходимо на Хрещатику, всюди поліціянти, в повній амуніції стояли грізними шеренгами. А народу підтягується все більше й більше... підходимо і ми. Таке враження ніби й не було цих двох років, все схоже на 2014-й... Люди збираються групами, вітаються, обнімаються, радіють зустрічі...

У цей день великої сцени на Майдані не було. Вона і не була потрібна. За неї говорили величезні стенди, з яких дивилися 107 героїв НС. Стенди біля Стели, біля Профспілок, біля консерваторії, скрізь... І біля них безліч людей з лампадками, стрічками... А квітів - гори, море квітів...

Кожен стенд - це розповідь про Героя без слів. Ми знали, що тут полягли студенти, інтелігенція, люди, у яких було все - сім'я, можливість подорожувати, працювати, але вони хотіли цього для всіх українців, тому й пішли першими...

Майже на кожній світлині - діти, онуки, домашні улюбленці - вони теж стали сиротами. Ось юнак на фоні Єгипетських пірамід, ось другий  поруч з верблюдом, багато екстремалів на гірській річці, за полярним колом, на березі океану - здавалося весь світ у своєму розмаїтті зібрався тут, на Майдані.

Ось фото додатку до атестата Кемського Сергія - жодної «четвірки». Михайло Жизневський з двома маленькими цуценятами. Приїхало багато родичів у чорному вбранні, без болю дивитися на це неможливо. Тут відчуваєш, що Небесна Сотня - це не 107 героїв, а значно більше - це їхні діти, онуки, батьки, й ненароджене покоління нових українців. І над цим усім - реквієм «Плине кача...»

13.00 Біля Профспілок оголошення: «У національному музеї літератури України проходить акція пам'яті Героїв «Небесна Сотня в вирій полетіла». Серед учасників - Євген Ніщук, Злата Паламарчук- автор пісні «Небесна Сотня», Оксана Неживенко - подруга Олександра Капіноса з с. Дунаїв Тернопільської області.  Женя Ніщук і Володимир Гонський, які всі 90 днів, і вдень, і вночі підтримували, а іноді й рятували майданівців. І коли на сцену вийшов «наш Женя», на мить здалося, що він нас впізнав, бо два роки тому він зі сцени казав: «Я вже знаю кожного, я бачу ваші очі». І сьогодні він знову сказав ці слова... Знову на Майдані «пливла кача» і лунав Гімн України, а на екрані пропливала повна картина Майдану - пожарища, чорний дим, горе, сльози, вбивства і багато смертей і туга за кращими, за Небесною Сотнею... Вічна пам'ять Героям! Слава Україні!

ImageВ Українському домі звернула увагу на виставку «Портрет героя». Найбільше було портретів Сергія Нігояна, Саші Плеханова - виконані у різних стилях і техніці. На чільному місці - скринька Міжнародного благодійного фонду «Небесна Сотня», де кияни збирають на допомогу дітям Героїв Небесної Сотні та військових, які загинули в зоні АТО.

До слова запросили організатора цього проекту  Ігоря Пошивайла -  директора музею Небесної Сотні та Володимира В'ятровича - директора Інституту Національної пам'яті. Вони подякували всім присутнім у залі за вшанування пам'яті героїв.

Сильне враження справив тригодинний концерт «Пісні свободи», який проходив на великій сцені Українського Дому. Три години ми були у полоні скорботи і печалі. Зі сцени лунали вірші, пісні у виконанні аматорських колективів, які два роки тому були на Майдані. Сьогодні їм немає місця на сценах великих концертних залів. Їхня сцена зараз - передова в зоні АТО, «передок», як самі вони говорять. Варто нагадати їх імена. Це Сергій Василюк - гурт «Тінь сонця», Орест Криса - гурт «Сонячна машина», Тетяна Романенко- автор балади «Небесна Сотня», гурт «Рутенія», який виконує неострілецькі, неоповстаньські пісні в стилі рок.  «Полі карп» (Полісся Карпат) - цікава група з м. Косів виконала повстанські пісні. Леся Рой - гурт «Теларі». Гурт «Орелі» - це діти, які духовно служили Майдану: співали щедрівки, колядки на Миколая, на Андрія, вертепи... Це все діти віком від 5 до 15 років. 1 березня 2014 року, на 9-й день Небесної Сотні роздавали на Майдані «жайворонки», щоб усі пом'янули Небесну Сотню. Діти зараз вже інші, вони наші жайворонки.

І особливий заключний акорд - показ революційної моди. Молода дизайнер-модельєр Марія Квітка через одяг показала основні етапи боротьби українського народу - від інтелігенції початку 20 століття, до вояків УПА та трьох революцій сучасності - революції на граніті, Помаранчевої, Революції Гідності. Коли на сцену вийшли дівчата - медики Майдану, весь у кіптяві журналіст у жилеті з надписом «Press», дівчина волонтер з тацею бутербродів, а поруч з нею борець із самооборони Майдану зі щитом - весь зал аплодував стоячи, ніхто не стримував сліз та емоцій. На завершення і на сцені, і в залі всі разом виконали Гімн України по-майданівськи - всі куплети, а не один, як він звучить офіційно.

16.00. На Майдані багато воїнів АТО з бойовими прапорами. Почався мітинг. Слово надавали всім, боляче було слухати змучених війною молодих бійців. Щоразу підходячи до «хлопців з Небесної Сотні», бачили нову фотку. До списку героїв додався Орленко Віктор Михайлович, який помер 3 червня 2015 року, від ран, отриманих на Майдані.

А на Інститутській, поруч зі світлинами Героїв - безліч прапорів, бойових привітів Небесній Сотні від Небесних полків і батальйонів. Всього 105 прапорів. Найбільше із Західної України - Чоп, Яремче, Косів, Ворохта, Миколаїв, Дніпропетровськ, Сміла, Харків, Полтава. Прапори пропалені і пробиті кулями - Маріуполь, Ковель, Старобільськ, «Луганськ - це Україна», «79 окрема десантно-штурмова бригада - кіборги». І на кожному прапорі - автографи героїв новітньої історії України - вояків АТО, які продовжують справу, розпочату Героями Небесної Сотні і «тримають Україну на Сході».

... Потяг Київ-Костянтинівка... Дорога додому. Вражень - море, настрій не дуже. І впродовж дороги з'явилась іще одна неприємна нотка. Провідник нашого вагону Михайло Іванович, він сам із Макіївки, з радістю і гордістю розповідав про своє життя в ДНР, сміявся, жартував, розповідав різні історії, про те що Росія є гарантом їхнього спокою, що життя там процвітає, а українська армія нібито заважає їм жити. Було бридко його слухати... Хай побазікає, він же не знає, що було написано в УКРАЇНСЬКОМІ ДОМІ, а там були такі слова:

«Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми насінинки».

А на додаток ще слова, які сказав майданівець - бандурист з Лубнів Віталій Мороз:

«Діти зараз вже інші, цей цвіт дасть плоди. це - перемога майдану!»

Тетяна Глушкова, Ольга Косарєва, ГО «Охтирський Майдан».

20-21 лютого, 2016р. Охтирка-Київ-Охтирка

 
onclinik_010719.gif

bezp.gif

doma.jpg

Реклама

express.gif

Реклама
Загрузка...

Реклама