Фото - Mark, okhtyrka.biz

А ошатною Охтирка стала завдяки підприємцям, що метр за метром щорічно вкладають серце, душу, кош­ти,щоб зробити місто кращим. Благоустрою­ються прилеглі території: висаджуються квітни­ки, фарбуються фасади, ставляться лавки для відпочинку.

Це моє місто. Як же його не любити? Як не радіти за тебе, моя Охтирка!

Згадую ще дитиною, як я радів, коли в моїй рідній Чернеччині був побудований новий Бу­динок культури, дитячий садок, школа, магази­ни. Кожна із нових споруд для мене була гордістю за моє село - мою столицю.

Я давно не друкуюсь на сторінках газет, але почуте змусило мене взятись за перо. Дуже хотілось би, щоб почуте мною і залишилось ним. Як спеціаліст, як архітектор,який 30 років віддав службі державі, я не вірю почутим роз­мовам, які не можуть мати ніяких підстав.

А все це про знесення чудової споруди, яку давно полюбили жителі міста та гості, яка при­ютила за своє існування не одну подружню па­ру, не одні тут злітали тости за День народжен­ня, не одні події відзначалися на честь знамен­них дат.

Об'єкт архітектури- кафе-бар "Цезар", поряд з такими ж спорудами, як"ТЕТ-А-ТЕТ", "Монплезир", для охтирчан стали затишними улюблени­ми місцями для відпочинку. Корисна ця спору­да для міста, потрібні нам цивілізовані заклади відпочинку, і якщо це так - чи можливе взагалі вирішення будь-яких питань за допомогою бульдозера? Просто взяти та знести готову споруду, яка прикрашає центр міста, для будівництва якої було витрачено чимало сил та коштів, яка влаштовує мешканців міста?! Аб­сурд!

Не вірю, не може це бути правдою. Кафе-бар "Цезар" доповнює своєю архітектурою, благо­устроєм молодіжний центр дозвілля "Кнєжу", така моя думка, думка фахівця. Це вже справжній головний центр міста разом із дитя­чим майданчиком та казковою галявиною, по­дарованою господарем цього кафе охтирчанам.

Роздуми. Дійсно,якщо врахувати, що мова йде не про околицю міста (хоча будь-де знищу­вати існуючі будівлі - нонсенс), а ми розмов­ляємо про самий центр міста, де кожен камінь на виду у людей, у керівництва - мерії, який мо­же бути привід до знесення будівлі, яка функціонує не перший рік? І це замість того, щоб гордитись таким комплексом, допомагати бізнесу розвиватись.

Кому хочеться,щоб об'єкт був знесений? Не­вже щось схоже на той пролеткульт, коли:"... до основанья, а затем!" А "затем" - нічого святого, ні храмів, ні віри. Цей стан уже нами пройдено. А те, що не встигли, залишилось нам же і об'єкт Харитоненко і Терещенко, дуже нам відомих і шановних нами людей.

Я не думаю, що шанована мною людина - ви­конуючий обв'язки міського голови Олександр Володимирович Цілуйко, якого я знаю від са­мого маленького чернеччанина, міг би піти цим шляхом. Бо без його згоди подібні резо­нансні питання навряд чи були б порушені. І са­ме він на цей час повинен дбати за розбудову Охтирки, а не ініціювати деструктивні рішення.

Такі плітки дуже шкодять авторитету влади, тому очікував спростування, бо я думаю, що подібні чутки обов'язково доходять і до будь-яких посадових осіб. Але досі ніякої офіційної інформації щодо того, чи планується "зачистка міста", чи все це (в чому я наразі впевнений) повна брехня - не було. І це вселяє в серці ве­лику стурбованість, бо ж недарма кажуть: "Ди­му без вогню не буває". А плітки і є цей "дим"!

Знаю, що родина господарів кафе завжди приймає участь у благодійних заходах, у суспільно-громадській роботі. І чоловік, і дру­жина, які разом ведуть справи, мають активну життєву позицію охтирчан-патріотів.

Я впевнений, усі мешканці нашого міста вдячні "Цезарю" за споруджений дитячий каз­ковий майданчик - улюблене місце дітлахів. За­вдячуючи таким підприємцям, яких,погодь­тесь, обмаль, ми бачимо, як наше місто пере­творюється на справжню казкову галявину. Багатьом відомо, що це далеко не єдине добро для рідного міста від "Цезаря", але наша роз­мова зараз не про те.

Не вірю, що якщо минулою владою були якісь недоопрацювання при наданні дозвільних документів на будівлю кафе-бару "Цезар", то їх не можна було б виправити підприємцем, довести до логічного завершен­ня, - дати і надалі охтирчанам мати змогу знахо­дити затишок, спокій в улюбленому закладі, зустрічати молодих гостей міста, вшановувати батьків.

Дай Бог, щоб почуте було завершенням моєї спроби в прозі. А взагалі, коли це не так, то хо­чу почути живий голос моїх земляків, любих ох­тирчан.

Чи готові ви висловити свою позицію, в разі якщо почуті плітки щодо зносу будівель в центрі міста, руйнації робочих місць, з таким трудом утворюваних підприємцями,видасться прав­дою?

Чи будемо мовчати, очікуючи, щоб обминуло хоча б ту саму особисту "хату з краю"недалекоглядного малороса? Після того, як ми дамо змогу зробити перший крок і буде знищене охтирською владою діюче підприємство, чи змо­же щось зупинити можновладця не зробити крок другий, третій, четвертий. А яким з цих кроків чобіт розчавить "дрібно особисту оселю" - не відомо. Але те, що під каблук потраплять всі, без виключення, нам українцям, беззапе­речно, довів жовтневий переворот 1917 року.

Григорій Комісаров, архітектор Охтирського району