Ще у 1980 році в Охтирській міськрайонній газеті «Пра­пор перемоги» з'явилося моє перше фото, а вже потім за­мітка. Та хіба в тім річ, якого змісту було надруковане? Моє ім'я з'явилося в газеті. Ось що тішило.

А вже згодом, М. С. Мотренко запропонував у редакції роботу фотокора. Тож мій шлях у журналістику тільки роз­починався.

Євангеліє розповідає, що коли людські гріхи сягнули критич­ної межі, Всевишній послав до землян свого единородного сина Ісуса Христа з високою місією врятувати людство. Як саме це відбувалося? Він зцілював ка­лік, воскрешав померлих, творив інші чудеса. Як свідчить святе писання, за ним ходили тисячі не­щасних, котрі виліковувалися від тяжких недругів лише торкнув­шись одягу Вчителя.

Рятував людей Ісус Христос фі­зично, але за основу брав зцілю­вати людство духовно. Бо нічого могутнішого за людську енергію в космосі немає. І коли вона руй­нівна, то здатна знищити планету. Ті гріхи, ту руйнівну енергію взяв на себе Спаситель і знищив, їх прийнявши мученицьку смерть.

Окрім того приніс сокровенні знання про невидиму суть люди­ни, душу, про Царство Боже, дав знати, що дорога у Вищі сфери одна - самовдосконалення. Коли вдосконалюєш свою невидиму суть (душу), то полишають тебе хвороби, біди, зло.

Свого часу спаситель розхитав основи зла, і наніс удар всьому темному воїнству. Але як бачи­мо, земне людське життя знову пішло іншим шляхом, ніж було це визначено Творцем. В основі тисячолітніх людських відносин - братовбивство, непокора, за­здрість, бездушність, безчинство. Зло породжує зло, душить добро, породжує страх і недовіру серед людей, народів, держав. 1 чим більше і далі люди відходять від віри в Бога, тим гірше і тяжче їм живеться. Хочеться відмітити що не все залежить від людини на цій землі, ми лише гостюємо на цій планеті. І над нами пильнує Велике око, про що ми й не здо­гадуємося.

Всупереч усьому, ми вважає­мо себе господарями цієї землі, якій завдали великої непоправної шкоди. Замічені - вода, земля, по­вітря, безпідставно вирубуються ліси, без яких неможливе життя на землі.

Не так просто писати ці рядки, не маючи надіє на те, що вони змінять ставлення людей до лісу, до природи.

Висмоктуємо з надр землі на­фту і газ, не думаючи про те, що все в природі задовго до нас про­думав Всевишній, а ми втручає­мося в життя природи, руйнуємо її гармонію. Наслідки нашого господарювання катастрофічні і звичайно ж, неминучі.

Додумалися продавати землю, вічну нерухомість. Це недопусти­мий гріх торгувати землею. Про­даємо воду, не навчилися ще лише повітрям торгувати, пропонували б екологічно чисте повітря. Земля-природа хоче звільнитися від цьо­го людського нашестя, яке своїми необірваними вчинками губить все навколишнє середовище, наш спільний дім. Натомість з кож­ним роком збільшується кількість шкідників, які завдають великої шкоди сільському господарству. Більшає невиліковних хвороб у людей. Ми дедалі частіше стаємо свідками стихійних явищ, підто­плень, епідемій, землетрусів, але все це лише той початок тих ви­пробувань, що чекають людство, бо безсильний рід людський пе­ред великою стихією природи. Всі ці руйнівні сили спровокува­ли самі люди, це все плоди з грі­ховної ниви, яку засівали злом, ненавистю, ворожнечею. Коли б ми знали, яке зло чинимо собі і планеті, посилаючи у простір думки, як захаращуємо її злою енергією! Коли б відали, що ця духовна інфекція перетвориться невдовзі у фізичну!

Наші предки були перекона­ні, що образити людину думкою більший гріх, ніж вчинком. Дум­ки - вічна енергія. Вони утворю­ють у космосі світлі й темні хма­ри. Провисають над землею.

Знову ж таки, ми самі, а не хтось інший, провокуємо стихій­ні лиха. Згадайте, що війни, кров, ненависть завжди доповнювали Якісь катаклізми - голод, мори. Тож кожна думка - матеріальна. І найбільше зло ми робимо собі, проклинаючи когось.

Ще донедавна люди по можли­вості оминали сварки, хрестили рота, коли з язика злітало недобре слово. Великим гріхом вважалося проклинання, і то були не якісь там забобони, а глибинні закони космічного співжиття.

Що ж діється у нашому серед­овищі сьогодні? Чи не на кожно­му кроці ми зустрічаємося з гру­бощами, злом, роздратуванням, лайками, прокляттям. І це спря­мовується не тільки на дорослих, але й на дітей, яких ми також ви­читуємо, лихословлять жінки.

Чи довго так триватиме?

Іван СЕРГІЄНКО, с. Качанівка