Охтирка, пров.Спортивний, 6. «У цьому будинку народився і провів юнацькі роки Михайло Якович Рудинський – український археолог, педагог та музеєзнавець, учасник Української революції (1917-1921)», - сповіщає меморіальна дошка на фасаді великого білого будинку. 

21 січня в Охтирці відбулося офіційне урочисте відкриття меморіальної дошки Михайлу Рудинському, великому українцю, що народився і виріс у нашому місті.

На урочистості завітали гості з Полтави, Сум, Більська та Тростянця. На вшануванні були міський голова Павло Кузьменко, представники  міської ради, директор Охтирського краєзнавчого музею Людмила Міщенко, представники ЗМІ, краєзнавці, студенти охтирського коледжу. 

МИХАЙЛО ЯКОВИЧ РУДИНСЬКИЙ 

Народився 14 жовтня 1887 року в м. Охтирка у родині земського лікаря, навчався в Охтирській чоловічій гімназії, після закінчення якої став студентом Петербурзького, а потім Харківського університетів.

«На початку нашого століття на шляху з Охтирки в село Буймерівка часто можна було зустріти стрункого, худенького юнака у білій сорочці… Невдовзі ботаніка і гербарій відійшли на другий план – їх місце владно зайняла археологія, яка стала невід’ємною частиною усього його життя».

«Цілком зрозуміло, що гімназія щось дала мені… а все, що я взяв із собою в дорогу із своїх дитячих та юнацьких днів, узяв із нашого дому, там за собором, біля Зеленого озера, і недалеко городської межі, за якою стелилися буймерівські ліси й синіли заворсклянські далі…».

Наукові інтереси Михайла Рудинського визначилися ще в гімназії. Перші його археологічні подорожі були здійснені на берегах Ворскли та відкриття  декількох неолітичних стоянок. Перша дипломна робота «Дюнні стоянки неолітичної доби в басейні Дніпра». 

У 1916 році Рудинський знаходить нову неолітичну стоянку, називає  «Охтирська».

У 1917 році Михайло Якович працює в народному товаристві «Просвіта». А в  кінці травня 1917 року  Рудинський погоджується на пропозицію Полтавського земства і назавжди виїжджає з Охтирки.

Від 1917 р. очолює Педагогічне бюро Полтавського губернського земства;

1919 рік – директор Полтавського художнього музею;

1920-1924 р.р. – директор Центрального пролетарського музею Полтавщини, учений секретар Українського національного товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині;

1924-1934 р.р. – археологічні установи ВУАН в Києві;

1934 – арешт ВУЧК, звільнення з посади директора Центрального пролетарського музею, добровільна виселення в Котлас, Архангельська область;

1939-1944 – директор краєзнавчого музею в м.Вологда;

1944- повертається в Київ. Старший науковий співробітник, завідувач відділу археології інституту Археології Академії наук УРСР;

Помер Михайло Рудинський 23 червня 1958 року. Похований на центральній алеї Байкового кладовища.

Реабілітований у 1989 році.

Така коротка біографія, а за нею великі справи скромної людини.

ОЛЕКСАНДР СУПРУНЕНКО, директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського: «Михайло Рудинський – фундатор Комітету охорони пам’яток, розробник концепції українського університету, національної школи в Україні, засновник часопису «Нова школа», програму для освітян щодо створення майбутньої української школи. Головні принципи української школи – українська мова, справжні знання про Україну, її землі, природу, літературу, історію, побут.

Під керівництвом Педагогічного бюро було випущено в світ більше 1 млн примірників української навчальної літератури. 

Михайло Рудинський працював на благо України при Скоропадському, Директорії, а з 1924-го - очільник української науки.

Основний проєкт Рудинського – дослідження і розкопки Кам’яної Могили в Приазов’ї. 7 польових сезонів (1951-1957) Михайло Якович віддав дослідженню кургану «Кам’яна  Могила», після чого написав монографію, яка привернула увагу світової громадськості. Кам’яна Могила завдяки зусиллям Михайла Рудинського стала державним заповідником. У 2015 році КМ визнана одним із 7 чудес України.

Треба згадати ще одну пристрасть Михайла Яковича, він писав вірші й мемуари про дитинство та юність, рідне місто й сучасників. Близько 100 віршів увійшли в збірку «Ліріонетки». Серед яких - «На Ворсклі. Якову Щоголіву», «Литовські озера» (1909 р.)…

Михайло Рудинський досяг всіх можливих висот у науці, він був подвижником в українській просвіті та збереженні старовини, і в той же час зазнав переслідувань, і поневірянь за сталінізму. 

Михайло Рудинський все життя був свідомим українцем, глибоким прихильником українського визвольного руху. Він зробив великий вклад в розбудову української державності. І в той же час був скромним інтелігентом».

ОХТИРКА. ПРОВУЛОК СПОРТИВНИЙ, 6

Наразі в цьому будинку, а точніше в одній його половині, мешкає Тамара Андріївна Овчіннікова, друга половина – порожня. У 1020-х тут мешкали три сім’ї.

ТАМАРА ОВЧІННІКОВА: «Наша родина поселилася тут у 1943 році. Ми жили на Петровського, під час визволення Охтирки, у 1943-ому, хата згоріла від попадання ракети. І нам дали дозвіл на переселення сюди, на Спортивний. Від старої сусідки дізналась, що до революції тут жив доктор Рудинський. Почала цікавитись, почула по радіо про Михайла Рудинського, ходила в музей дізнаватись більше. Тепер знаю, що в моєму будинку жила велика родина Рудинських і великий вчений Михайло Рудинський, людина відома у всьому світі. Тепер пишаюся, що живу в такому знаменитому будинку».

Колись у старовину цей провулок біля Зеленого озера називався Мошенський. І у великому білому будинку жила велика родина Рудинських. Яків Михайлович – відомий на весь повіт лікар і людина прогресивних поглядів, роздавав ліки безкоштовно у своїй амбулаторії та керував притулками. Дільниця лікаря була велика – Охтирка, Хухра, Кириківка, Гусинка. Мати Марія Григорівна гарно співала і займалась вихованням дітей. У Михайла було три сестри: Олександра, Марія, Євгенія. У майбутньому Євгенія і Марія присвятять своє життя допомозі Михайлової діяльності. 

Михайло Рудинський так і не зміг більше повернутися в Охтирку за життя, хоча мріяв про це. Але до рідного міста повернулися його особисті речі та архів, які передали в музей сестри Марія та Євгенія, відома українська перекладачка. Ця подія відбулася 13.04.1961 року. Пізніше, в 1964-ому, сестри передали в Охтирський музей світлини, малюнки, документи свого брата. 

Цінні експонати й матеріали довгий час зберігалися у фондах краєзнавчого музею. У 2017 році Юрій Берест, науковий співробітник Охтирського музею та Євген Осадчий (Суми) написали нарис «Про малодосліджений період життя М.Я.Рудинського» (М.Рудинський і Охтирка)». Та й поготів. Згадували, звичайно. Та хто і що знав про великого Рудинського у Охтирці?

ДЕНЬ СОБОРНОСТІ

 «Сьогодні той день, коли великий охтирчанин Рудинський, повернувся додому», - прокоментував подію Михайло Гріневський, охтирський громадський діяч, волонтер. 

Нарешті це сталося! Завдяки активності Михайла Дмитровича, інформованості  наукових співробітників музею та фінансовій підтримці депутата Федора Кіселара меморіальна дошка була виготовлена до дня народження Михайла Рудинського ще 14 жовтня 2021 року. Та особливості карантинного періоду внесли свої корективи. 

І ось, напередодні Дня Соборності України Охтирка вшановує свого видатного земляка. До речі, це третя меморіальна дошка Михайлу Рудинському. Перша встановлена у Мелітополі, друга - в Полтаві.

Дуже добре, що на вшанування завітала охтирська молодь, вихованці історичного гуртка Охтирського коледжу зі своїми наставниками Надією Більченко та Світланою Уткіною.

Спільна справа об’єднала наукових спеціалістів із Охтирки, Полтави, Сум, Тростянця й Більська. Зустрічі не бувають випадковими. Охтирські краєзнавці також раді бачити «своїх» людей, познайомитися ближче.

Приємно було чути від Олександра Супруненка, що Охтирка зберегла свою слобожанську архітектуру, це відчувається. В свою чергу, порекомендував наполегливіше працювати над питанням розширення Охтирського краєзнавчого музею, бо у фондах дуже багато цінних документів.

Після урочистого відкриття меморіальної дошки в Охтирському  музеї відбулися «Рудинські наукові читання»

Валерія Бакуліна