Віктор Дерев’янченко нині служить в Охтирському РТЦК. Під час окупації Тростянця допомагав українським військовим.

Про початок війни та окупацію міста розказав журналістам Суспільного.

Війна для Віктора Дерев’янченка – сапера, а нині – військовослужбовця Охтирського центру комплектування, розпочалася у 2014-му: військовий-контрактник, Віктор воював у Луганську, Донецьку, Красногорівці, Мар’їнці та Волновасі. Боєць згадує – на той час закінчив службу у 92-й бригаді розвідником. У цивільному житті працював помічником машиніста в Тростянці. Так, говорить, було до 24 лютого, після ж початку повномасштабної війни пішов партизанити.

"Коли зайшла 93 бригада, я примкнув до них і їм допомагав тим, що я знаю. Розказував по саперці, про боєприпаси які вони "віджали" у ворога і не могли зрозуміти, як ними користуватися. Потім, коли 93 бригада вийшла, мій командир збирав роту і підтягнув мене до себе", - розповів Віктор.

Військовий розповідає: він мешкав на околиці Тростянця в момент окупації міста росіянами. Неодноразово чоловіку доводилося потайки пробиратися до центру міста. "Доводилося прикидатися то якимсь місцевим алкашем, то наркоманом. Щоб не викликати підозру. Вони прихватували всю молодь, чоловіків, починаючи від 20 до 50 років. Тягнули на вокзал. Там були в них катівні. Можна було так потрапити, що і не вернутися додому", - пригадав військовий.

Найсильніші російські обстріли, зокрема – авіаудари, були перед звільненням міста, згадує боєць. "В Тростянці відбувався шабаш. Куди не поткнуться – їм насиплять. У нас на вокзалі стоїть п’ятиповерхівка розбита, її рознесли просто по приколу. Їм не сподобалося, що стоїть п’ятиповерхівка. Її розстріляли спочатку з кулеметів, потім – з БТРів, закінчили гранатометами. Так все відбувалося. Вони звірствували, тому що не могли нічого зробити", - розповів Віктор.

Після звільнення Тростянця Віктор мав змогу працювати й надалі у депо. Пропрацював, говорить, тиждень. І повернувся до військової справи: "Спокою не було. Я людина військова. А колишніх військових не буває. Взяли мене на посаду стрільця, а позаштатно – сапером".

Перемогу, впевнений Віктор, бійці Збройних Сил дістануть вже скоро, а от наслідки російського вторгнення, зокрема, мінування українських територій, докучатимуть мирному населенню ще десятиліття.

"Як нас вчили, місяць бойового мінування – це, приблизно, років 30 розмінування. Будуть знаходити ще наші онуки це. Те, що мінується вручну, машинно, касетами – воно не завжди знаходиться одразу, легко. Поки йдуть бойові дії – розмінувати повністю нереально, як бойові дії закінчаться – буде розміновуватися ще дуже-дуже довго", - вважає чоловік.

Джерело: Суспільне