«Коронуйте день новою свідомістю, оскільки світ його більший і яскравіший від сонця… Наша геніальність – знайти нові форми сучасного нам дня. Щоб наше обличчя стало відбитком нашого часу». (Казимир Малевич)

Здається, на охтирському мистецькому небосхилі з’явилася нова зірка. ІЛЛЯ СКУБАК – молодий художник авангардист. Виставка його картин нещодавно була у краєзнавчому музеї. Полотна 21-річного юнака незвичайні не тільки за змістом, а й за формою - квадрат, коло, багатогранники… 

Можливо, у нашому місті з’явився сучасний Казимир Малевич? У тамтого – «Чорний квадрат», а в Іллі Скубака – «Білий квадрат». Що там заховано за шарами фарби? Однозначно, пошук істини, сутності світу, кольору та змісту. Біле, чорне, блакитне полотно, а на ньому червона смуга чи коло. Є над чим подумати…

Того дня в музеї зустрілися два покоління – люди старшого віку прийшли вшанувати Івана Багряного, молодь прийшла підтримати свого товариша. Ми не порушували карантинних норм. Події відбувалися в різних залах і в різний час. Та все ж знайомство відбулося. І це було символічно. У свій час Багряний зазначав: «Молодь завжди потребує іскри. Але не кожна іскра вибухає полум’ям… Хто володітиме тими душами, той володітиме цією землею». Молодь прийшла у музей добровільно, їх ніхто не привів за руку. Коли ці діти зайшли в музей, дорослі подумали, що вони з іншої планети чи з-за якогось кордону. Та ні, місцеві скейтбордисти і хіпхопівці.

І це прекрасно.

ІЛЛЯ СКУБАК: «Разом зі своїм другом знімали короткометражне відео на тему «будні художника» та й зайшли у музей. Коли навчався в коледжі наша викладачка Світлана Уткіна водила нас туди. Вирішив заглянути знову. Малювати почав у 18. Спеціальної художньої освіти не маю. Наразі навчаюсь на 4-ому курсі Харківського національного університету міського господарства імені Бекетова. Навчаюсь заочно. Підробляю малярством. І продовжую свій пошук, експериментую з полотнами. Ще раніше з’явилася думка, чому полотно повинно бути прямокутне, а не кругле чи ще якоїсь іншої форми?»

НАДІЯ БІЛЬЧЕНКО: «Я була куратором групи в коледжі, коли Ілля там навчався. Його картини, світлини – це пошук себе, як особистості. На його полотнах отой пошук і відчувається. Ілля фарбою передає свої почуття, бурі і радощі, те що коїться в душі. Ілля начитаний і з широким світоглядом. Я не пам’ятаю його похмурим, завжди з посмішкою і позитивом».

То ж побажаємо Іллі знайти свій стиль і своє місце під сонцем, успіху у творчому пошуку. 

Валерія Бакуліна