Главная arrow Разделы arrow Жизнь и люди arrow Слідами Генія по місту Нашому
Слідами Генія по місту Нашому Печать
Автор ГородА   
15.10.2020 г.



 «І хто спланував це місто!.. Маловідоме, а може, й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й і с н у є, ще й вражає якоюсь оригінальною спланованістю, сказати б, символікою тієї спланованості, якимсь своїм таємничим смислом, як загадковий ієрогліф. 

Дивлячись на нього, тяжко відпекатись від думки, що це місто спеціально спланував якийсь дотепний будівничий, хоча й постало воно тоді, коли на цій землі не було жодного "проектбюро" й коли міст взагалі ще ніхто не планував наперед. Воно постало давно й формувалося протягом століть стихійно, невідомо для чого й невідомо з чиєї волі... Ні, все ж таки це лише так здається. Коли судити з того, що є нині, то треба визнати, що це місто таки хтось спланував, хтось Невідомий, але, без сумніву, геніальний, і знав для чого. Лише нам ще не дано знати сьогодні, для чого він це зробив…» (Іван Багряний. «Маруся Богуславка»1957р.)

2 жовтня – день народження Івана Багряного, нашого геніального земляка, вірного сина українського народу і борця за незалежність України. «Український клуб Охтирки» провів першу репетицію до 115-ї річниці з дня його народження в наступному 2021 році.

СЛІДАМИ ГЕНІЯ ПО МІСТУ НАШОМУ

Так ми назвали новий літературний маршрут. Екскурсія почалася з вулиці Грабовського, 61, біля будинку, в якому народився і жив Іван Багряний. Нині тут живуть нові господарі. Вони знають, що цей будинок мусить бути історичною пам’яткою. І влада знає. Але ніхто особливо цим не переймається. Впродовж двох десятиліть піднімається питання створення тут музею-садиби чи Літературного музею. Та віз і нині там… І ми знову піднімаємо це питання. 

Тож екскурсія почалася із акції щодо перетворення садиби в історично-туристичний об’єкт. Бо перед світом соромно. Збереглася садиба всесвітньовідомого письменника, а туди не можна потрапити. Це просто ганьба.

Покровський собор – одне із 7 чудес Сумщини. Тут хрестили новонародженого майбутнього письменника. Про що в церковній книзі свідчить запис № 104. Малий Іван щодня ходив повз собор та намагався розгадати значення фресок на ньому. Та, і взагалі, в кожному романі письменника згадується наше архітектурне диво, спроектоване великим Растреллі. А в Графській церкві були колись картини Мурільо. І про них згадує письменник.

Далі наш маршрут  - по вулиці Незалежності до пам’ятника Багряному. Напрямок підказували книги нашого Генія. «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою», «Огненне коло», «Маруся Богуславка».

У всіх романах Багряного згадується Охтирка, а герої та персонажі його творів – це прообрази багатьох охтирчан та людей, з якими звела його доля. Всі твори Багряного автобіографічні, події, пережиті ним особисто.  У романах письменника – історія України і зокрема нашого краю. «Скелька» про козацьке повстання проти московських попів. Історію приховують і приховують. А Багряного у 1932 засудили за буржуазний націоналізм. 8 років тюрем та радянських концтаборів. Кому цікаво, і хто ще не в темі, сьогодні можна вже дізнатись про це - де завгодно. Ще у 1983-ому Багряний був заборонений, і ми про нього нічого не чули й не читали, бо ще існував СРСР. А в той час Європа і Америка, і Австралія зачитувалася його творами. 

 

Народний дім. Тож наша екскурсія проходила з демонстрацією книжок Івана Багряного. Зупинка біля РБК, колишнього Народного дому.  У романі «Маруся Богуславка» тут був не просто Нардом. Тут був ТЕАТР. І Багряний там був декоратором і вчителем малювання в роки окупації. Женя Лозов’ягін, нащадок Багряного (Лозов’ягіна) намалював  знамениту ЗАВІСУ. Тоді в театрі і «Лісову пісню» ставили, і «Мину Мазайла» і «Марусю Богуславку»... Про це і йдеться в однойменному романі. І ще багато про що - про місто Наше, про артистів, равликів і господарів різних часів. Можливо в 2021-ому станеться диво і на сцені Народного дому поставлять «Марусю Богуславку»?!! Кажуть, що мрії збуваються..

Краєзнавчий музей. Там є куточок Івана Багряного. А колись була ціла зала, це коли директором був Олександр Галкін (нині покійний). А тоді сказали «не можна!».  Зараз можна. І Юрій Берест, науковий співробітник музею, натхненно ділиться своїми дослідженнями і роздумами. «Нещодавно перечитав «Людину, що біжить над прірвою». Роман чітко показує, що може знову статися. Через Багряного намагаюся зрозуміти, що буде з нами. Кожен охтирчанин повинен прочитати цю книгу. Наразі я розумію, яка велична ПОСТАТЬ Багряного у краєзнавчому масштабі. Ті, хто боровся за незалежність України, були найбільшими ворогами СРСР». Паралельно інформації про постать і значення Багряного відвідувачі музею поповнили свої знання про деякі маловідомі факти про Охтирку. Ми вельми вдячні пану Юрію за цікаву презентацію.

Друкарня - за краєзнавчим музеєм. Там відбувся перший САМвидав від Івана Багряного. 1925 рік. «Чорні силуети. 5 новел. Іван Полярний». 1929 рік. Знову САМвидав, славнозвісна «AVE MARIA!», історія якої зародилася ще на Монастирській горі, в дитмістечку. 

«Всім бунтарям і протестантам, 

Всім, хто народився рабом – і не хоче бути ним,

Всім скривдженим, і зборка ним, і своїй бідній матері присвячую»

Ну не може наша людина без волі. На жаль, на фасаді друкарні ніякої таблички, ні слова, ні півслова, що тут вперше з’явився САМвидав, що тут працював Багряний. Ще дуже багато в охтирчан «совкізму» і равликового страху. 

Ох, і тюрма ж на місці, колишня. Ми знаємо цю споруду, як швейну фабрику. А зараз вона знову облуплена, із-за грат видно червону цеглу, і тюремні вікна. Люди добрі, уявляєте сьогодні в центрі міста Нашого  тюрму?.. 

А ми маршируємо далі, до річки. Прочитали уривок про річку Чорну із «Марусі Богуславки». Ніби геть нічого не змінилося. Ніби сьогодні написано…

Успенська площа. «Якщо залізти на Успенську дзвіницю… і висунути голову, то можна побачити все місто, як на долоні… мереживо з вулиць,  вуличок і перевалків, забудованих хатами і хатками, великими будинками, школами, млинами, височіє аж десять церков, крім Успенського собору…» 

Та нема вже тієї дзвіниці - окраси міста Нашого. В 1971-ому зірвали її, бо заважала Ленінові. Та прийшов час зняли й Леніна. Тепер пустка. Ні, не пустка… Стіна Пам’яті наших загиблих майданівців та героїв АТО. Кладемо квіти. І наші прапори, жовто-блакитний і червоно-чорний, ніби захищають нас і нагадують, що боротьба ще продовжується. Йдемо стежкою до пам’ятника Івану Багряному. Прикрашаємо його калиновими кетягами і багряними квітами. Пані Людмила читає присвяту-вірш від Григорія Комісарова про «Скельку». На пам’ятнику викарбувані слова «Сміливі завжди мають щастя». Це з «Тигроловів».

«Дім з колонами» - через дорогу, колишня вище початкова школа, в якій навчався Іван Лозов’ягін, непокірний бунтівний «мазепинець». А ми йдемо до нашого фінішу, міської бібліотеки. Місце зустрічі змінити не можна. Іван Павлович наче чекає нас на гостину. Проникливо дивиться на своїх земляків із великого портрета. Читальня святково вбрана: квіти, вишита скатертина, книжкова виставка, плакат «Рік Багряного 2016». На столі довжелезний родовід Лозов’ягіних. Роздивляємося, згадуємо про насичений подіями 2016 рік. Господиня читальні Валентина Яковенко познайомила із книжковою виставкою, присвяченою іменинникові. І серед них - новоспечене оповідання автора статті «Підіть - і побачите!». Це історичне оповідання про місто Наше року 1925-го, і головний герой 18-річний Іван Лозов’ягін. 

Ось такий наш новий туристичний маршрут «Слідами Генія по місту Нашому». Багряний такий багатогранний, що по ньому можна робити не одну екскурсію.

Валерія Бакуліна

 

 
on_110720.gif

bezp.gif

Реклама
Реклама

express.gif

Реклама
Реклама

voda_230320.jpg

Реклама

kovrolin_201020.jpg

Загрузка...

Реклама