Журналистские заметки об архитектурном виде нашего города, с любовью и болью в сердце

         «Хто ж спланував це місто!.. Маловідоме, а може й взагалі невідоме в світі, воно ось розпросторилося на землі й існує, ще й вражає якоюсь оригінальністю, сказати б символікою тієї спланованості, якимсь своїм таємничим смислом, як загадковий ієрогліф». («Буйний вітер». Іван Багряний).

   Це було колись, ще до війни. А ще раніше Охтирка було одним із полкових козачих міст, наряду із Сумами, Харковом, Бєлгородом. В певний період Охтирка була навіть більша за Харків. Нині це важко уявити. Чомусь у нашого міста не склалося стати великим центром. Та можна бути і цікавим провінційним містечком. І для цього  в нас є всі підстави і можливості. Але ми застрягли, і потихеньку втрачаємо оту таємничу символіку й загадковий ієрогліф міста Нашого…

  І поступово Охтирка, а надто її центр, наповнюється випадковими будинками, спорудами, незрозумілими скульптурами, з’являються скляні монстри, а історичні пам’ятки стоять занедбані, або перетворюються у банки, аптеки, розважальні центри.

  Середмістя… Архітектурна  пам’ятка 19-го  сторіччя сьогодні скніє у багнюці та смітті й дивиться розбитими шибами услід своїм мешканцям,  вітер шелестить старезними, обідраними об’явами на облуплених стінах і закидає мотлох у вибиті вікна, а закручені, романтичні східці куди ж заведуть?..

  З провулку Ярославського на Будинок Офіцерів, бо це про нього мова, віднедавна повісили табличку-вказівник «Аналізи», а нижче «Dress-kod». На цьому можна поставити крапку. Бо «no comment». На всяк випадок англійською, щоб іноземним туристам було зрозуміло, якщо вони підуть за вказівником, то вийдуть на провулок Харківський. І перед їхні очі - найкрасивіший будинок міста Нашого. Влітку австралійці фотографували його з різних ракурсів і здивовано щось лопотіли. Мабуть дивувались, чому він в такому жалюгідному стані? За рік шляхетний будинок і зовсім став аварійно небезпечним, бо балкони скоро почнуть відвалюватись. Що ж робити? Ну можна загородити й попередити перехожих: «Обережно, небезпека!». Так і стоїть та загородка майже два місяці.

  Можливо, від сорому хтось опустить очі, і ненароком угледить стрілочки й надписи на тротуарі: «собор», «музей». Це мабуть для туристів іногородніх, а приїжджають таки. І щоб вони правильно мандрували, їм показують маршрут.

 Ну що ж підемо й ми. Переходимо через дорогу – «Алло!Золотий вік». Після розвалу  «Нафтопроммашу», коли зникли «Гусари», назви на цій споруді одно міняються. Ну що ж переходимо на другий бік Жовтневої (Бульвар, звісно, цікавіше) – пам’ятник  Бересту, багатоповерхівки і… «час збирати каміння», бо то Семен Гафанович не просто так поклав кам’яні глиби.  Але ті, що продовжують знущатись над історичними пам’ятками цього ще не усвідомили. Цікаво, що там за постійно закритими дверима «Оскара»? Далі подарунок місту «контактна скульптура». Питання - чи це скульптура? І хто давав узгодження? Чи ми повинні радіти будь-яким подарункам?

  Через дорогу ще одна архітектурна пам’ятка 19-го сторіччя. На розі Ярославського-Жовтневої  «Приватбанк» зовсім недавно став ще й  «Пані», двері одні на двох, от і маємо «2 в 1». От такий туризм.

   Краєзнавчий музей продовжує шукати спонсорів. Хочеться працювати, у директора купа задумів, а треба латати дах, марудити стелю, бо чого доброго впаде кусень глини комусь на голову під час екскурсії. А в старовинному особняку, що на Друкарському, там, взагалі, нетрі. Що робити?

  Працювати. От і працюють люди. Бо треба ж десь працювати, заробляти  гроші на хліб, на воду, на газ, заробляти, щоб армію підтримувати… В місті нема економіки, нема доріг, а ми про якийсь туризм? У міськраді немає коштів. Але дивлячись, як активно відкриваються нові супермаркети, банки, магазини, аптеки, склади, ломбарди, то гроші все ж  у когось є!То добре.

  Колись на початку своєї журналістської практики, я назвала одну статтю «Чи не повчитись нам у Тростянця?», де йшлося про культуру й туризм у сусідньому місті. Час від часу таке питання постійно виникає. Нещодавно в Інтернеті натрапила на світлину одного охтирчанина на фоні тростянецької Панської садиби і Круглого двору. І знову подумалось: «Уміють же сусіди із напівзруйнованого маєтку зробити «конфєтку». А який розмах у Круглого двору? І «Стара фортеця» і «Схід-рок»! Закрутили міжнародні фестивалі. Молодці сусіди, що ще можна сказати, можна тільки по доброму позаздрити. Де вони беруть кошти, то вже їхня справа. А ще в нас закидають, мов для розвитку туризму треба зробити дороги. І знову про сусідів – до Тростянця що дороги краще?

  Курило, Чикало, Ярославський, Яковлєв, Нємкін, Васильєв, Гафанович, Рапій,  Новосєльський,  залишили нам архітектурний спадок, таємничий ієрогліф із вуличок і храмів, будинків, барельєфів і мостів. Треба зберегти це добро для нащадків. Пора збирати каміння…

Валерія Бакуліна.