Охтирська ЗОШ І-ІІ ступенів №6 уро­чисто відзначила свій день народ­ження - перше 40-річчя. На свято прийшли колишні і теперішні педаго­ги. Звідусіль позліталися, мов пташенята, учні. Завітали й депута­ти місцевих рад, інші почесні гості.

Пам'ятаєте, у відо­мому радянсько­му фільмі "Моск­ва сльозам не вірить" ге­роїня Віри Алентової упев­нено стверджувала, що в сорок років життя тільки починається. А хіба у на­вчального закладу - живо­го організму зі своїми про­блемами,успіхами і пере­могами - не так, як у лю­дей? За сорок років відбу­лося становлення школи, прийшов досвід, уміння, знання - тепер тільки впе­ред, віднині- тільки пере­моги.

З особливим теплом і вдячністю зустріли присутні першого директора школи №6 Ніну Петрівну Ситник. І одразу - обійми колишніх колег й учнів, а ще - інтерв'ю для місцевого телебачення. Першому керівникові закладу - дух­мяний коровай, де кожна крихточка, мов зерна доб­ра, щедрості, мудрості, посіяні в душі учнів школи №6їх педагогами, що про­росли буйним колосом на ниві життя.

Ніна Петрівна багато років живе з родиною у Су­мах, тож не часто буває в Охтирці. Але цього разу приїхала спеціально на урочистості. "У моєму віці не до подорожей", - гово­рила рідним, але син на­поліг: мама обов'язково має бути разом з усіма на ювілеї рідної школи, яку створювала з нуля з колективом педагогів-однодумців. Якщо не поїде, ска­зав, потім ніколи собі цього не пробачить. І вона "здалася".

Ніна Петрівна,явно, ду­же хвилювалася. Тут, у цих стінах, вона проходила ста­новлення керівника - п'ят­надцять найкращих років життя було віддано новій школі, де після поперед­ників залишилися тільки голі стіни, обшарпані до­шки та старі шкільні парти. Учителі й учні від 1 вересня 1972 року не тільки облаштували приміщення рідної школи, а й вивели її у пере­дові серед інших навчаль­них закладів міста як за зовнішнім виглядом, так і успішністю учнів. Як ствер­джує Ніна Петрівна, усі відмінники навчання шко­ли №6 і в подальшому підтверджували високі ба­ли, отримували золоті ме­далі, дипломи з відзнакою, займали і займають високі посади в різних структурах різних сфер життя. Про учнів і педагогів вось­мирічки завжди говорили, що вони вміють "на відмінно"працювати, вчи­тись, змагатись, відпочи­вати.

Успіху школа, як стверд­жує Ніна Петрівна, завдя­чує насамперед тим пер­шим учителькам, з якими довелося розпочинати ро­боту у новоствореному на­вчальному закладі. Перш за все- це мудра за віком і досвідом завуч Галина Іванівна Кацалап, котрої уже немає поруч, але світла пам'ять про яку - вічна, відповідальні, готові до будь-якої шкільної спра­ви Лідія Костянтинівна Ку­лик, Марія Артемівна Гро­мова, Таїсія Миколаївна Калітіна, Галина Гри­горівна Ткаченко. Хороші спогади залишаються про Олександру Йосипівну Шейко (нині покійну), Ва­лентину Олександрівну Мотренко,Галину Максимівну Тертишник та багатьох - ба­гатьох інших.

"Мені приємно, що нинішній учнівсько-педа­гогічний колектив, який очолює Ольга Миколаївна Сотнікова, продовжує і примножує добрі шкільні традиції, - говорила на святі перший директор. -  Розумію, що нині на­багато складніше працювати, але хай вам на шляху творен­ня, розквіту,удоско­налення додається сил, енергії, бажан­ня!"

Серед гостей свята були депутати міської ради Федір Кіселар та Ігор Алексєєв, президент благодійного фонду "Благовіст" Григорій Дашутін, які сказали теплі слова вітання, вручили подарунки.

Зворушливо гово­рила й колишня уче­ниця восьмирічки №6 з її третього випу­ску Наталія Розторгуева: "Саме з 1975 року, коли мене обра­ли секретарем ком­сомольської ор­ганізації школи,поча­лося моє довге життя громадсько-політичного діяча. І все, чим я потім зай­малася на комсомольській, партійній, депутатській стезі, бере витоки з восьмирічки №6.Як, до речі, і початок журналістської творчості, бо саме в ті роки першу повноцінну замітку "їдальню відкрито" шестикласниці Наташі Розторгуєвої було надруковано у газеті "Зірка" і з усієї Ук­раїни посипались листи на адресу школи".

З особливим хвилюван­ням говорила Наталія Бо­рисівна і про своїх настав­ників. Насамперед згадала про тих, хто пішов за небо­край: "класну маму" - Лідію Василівну Алексееву (син якої Ігор нині депутат Охтирської міської ради, дуже поважана людина в Ох­тирці), завуча школи і ви­кладача математики Гали­ну Іванівну Кацалап, фізика і просто хорошу людину Нелю Василівну Чалу. "Я щиро вдячна, - продовжила Наталія Розторгуєва, - вчи­телям Раїсі Миколаївні Олійник та Раїсі Андріївні Карасташ, які так навчили російській мові, що й досі я чую і відмічаю найдрібніші помилки на телебаченні, в газетах, книгах, не кажучи вже про розмовну лексику. Але дозвольте з вдячністю сказати особливо ще про одну людину, вкотре освідчившись їй у любові".

Саме "шкільна мама" - директор школи і вчитель­ка української мови Ніна Петрівна Ситник прищепи­ла Наталії Розторгуєвій не­абияку любов до слова. Са­ме з неповторних,самобутніх уроків Ніни Петрівни, проведених з лю­бов'ю, почався її шлях у журналістику, до краснописьменства (на святі На­талія Борисівна репрезен­тувала свою першу худож­ню книгу - збірку повістей "Щоденники долі"), педа­гогічної діяльності (нині є викладачем журналістської дисципліни в СумДУ).

Далі до мікрофона ще підходили колишні випуск­ники школи. Депутат Охтирської міської ради, відо­мий у місті підприємець Наталія Масло (Жила) щи­ро дякувала вчителям за науку, за мудрість, поділи­лася, що не тільки вона з сестрою та братом, а й її сини отримували тут перші ази шкільної науки. А Ва­лентина Розторгуева - го­ловний юрисконсульт УБР, депутат Охтирської міської ради 5 скликання - роз­повіла, як дівчатка їхнього класу були "по вуха" зако­хані у молодого завуча,вчителя хімії і чудового на­ставника Анатолія Феодосійовича Панасюка, як любили уроки співу Юрія Тихоновича Лисенка, який самотужки створив у школі унікальний клас музики, а хор учнів, ним підготовле­ний, завжди відкривав концертні програми за­гальноміських заходів...

Теплі слова вдячності від колишніх учнів звучали то­го вечора й на адресу На­талії Федорівни Коломієць, Людмили Леонідівни Левкутник, третього директора Юрія Васильовича Гопка, третього завуча Лідії Мико­лаївни Кулачок, медичної сестри Тетяни Василівни Мурашко. Шкода, що не всі вчителі змогли прийти на зустріч. Але про всіх них тепло згадували і бажали міцного здоров'я та довгих років життя.

Нинішні працівники шко­ли, учні ретельно готували­ся до іменин. Розучували нові пісні і танці, святково прикрашали зал, прибира­ли класні кімнати, готували виставки фото і малюнків, витворів своїх рук, створили відеоряд з світлин про життя школи та її вихо­ванців, підготували непо­вторний виступ духового оркестру під керуванням заслуженого артиста Ук­раїни Володимира Мико­лайовича Петрика.

Але, мабуть, ще одним особливим тріумфом при­готувань став торт-шедевр, створений у шкільній їдальні. За формою цей кондитерський виріб нага­дував приміщення рідної школи,що спочатку не хотілося його й куштувати.

... Сорок років -це тільки початок. Тож нехай на но­вому рубежі Охтирська школа №6 має лише пере­моги й успіхи, а, долаючи тернії, прямує тільки до зірок.

Матеріал підготував Владислав Розторгуев, студент-журналіст СумДУ