Не кожну людину Бог наділяє талантом. Але я хочу розповісти про особистість, обдаровану дійсно всебічно, а саме про Олек­сандра Івановича Лебедя. Народився він у селі Качанівка, в інтелігентній сім'ї (мама була вчителем математики та фізики, а батько все життя пропрацював радіомеханіком на сільському радіовузлі).

У дитинстві, тобто в су­ворі післявоєнні ро­ки, для Олександра Лебедя практично єдиною відрадою була гра у футбол на вигоні край села. Будучи вже підлітком, вони разом з друзя­ми створили навіть свою ко­манду! Час ішов і по закінчені восьмирічки хлопець продов­жив навчання в Охтирській школі-інтернаті,де отримав середню освіту. Одного разу, коли Сашко вчився у 9 класі (це був 1965рік), вчителька російської мови та літератури Галина Іванівна Кравченко дала завдання кожному уч­неві самостійно написати вірш. І що ж? З того часу мину­ло чимало літ, та з легкої руки педагога Олександр Іванович і донині пише вірші!

Не завжди складається до­ля так, як хотілося б. Залишивши Сумській педагогічний інститут,Олександр закінчив Харківське ПТУ № 7 і став токарем. Але не просто токарем, а справжнім майстром своєї справи! Майже все життя він простояв за верстатом. Але завжди по­руч під рукою лежали папірець та олівець, і народжувались все нові й нові віршовані рядки! І таки ж багато він написав їх за своє життя! Та, на жаль,ніхто з друзів, родичів та знайо­мих навіть уявити собі не міг, що поруч з ними знаходиться такий чарівник сло­ва, а крім того ще й художник! Адже Олександр Іванович дуже любить малю­вати, у нього є пейзажі, портрети та твори інших жанрів. Його кращим вчи­телем був і залишається Іван Григоро­вич Шаповал,відомий охтирський жи­вописець, котрий не раз давав корисні поради і водночас виступав як справед­ливий критик молодшого колеги. Олек­сандр Іванович завжди згадує його з повагою і шаною. Наш герой і до цього часу мешкає в Охтирці. Хоч Олександр Іванович вже на заслуженому відпочин­ку, та друзі і товариші по роботі не забу­вають про нього. Ще й досі він виготов­ляє ювілейні медалі,оскільки є неперевершеним майстром цієї складної спра­ви.

Через свою скромність охтирчанин майже ніколи не розповідає пре себе, каже, що нема чим хвалитись, мовляв, мало чого досяг у цьому житті. Не завжди все відбувалося так, як хотіло­ся. Були злети і падіння, кохання і гірка зрада. Однак незмінною втіхою для Олександра Івановича є його дві доньки і троє онуків.

На схилі літ чоловік зустрів своє справжнє кохання, якого так не виста­чало багато років. А ще він вдячний долі за все, що було у нього в житті. Адже досвід назавжди залишиться у душі, так само, як любов до поезії та мистецтва.

Читаючи вірші охтирського поета, помічаєш наскільки вони пронизані ду­шевністю та пережитим болем, мимо­волі проникаєш емоціями автора.

Нині Олександр Іванович пра­цює над своїм рукописом. Шкода, що таке надбання по­ки що недоступне широкому колу чи­тачів. Та будемо сподіватись, що знай­дуться люди,котрі зацікавляться його творчістю і таки донесуть у маси справжню поезію. Адже в О. Лебедя є чому повчитися!

Тож, успіхів Вам,Олександре Івано­вичу, сподіваємося, що скоро Ваші тво­ри зможуть оцінити усі,хто любить справжню поезію! Ваші вірші, казки, сонети повинні стати надбанням і гордістю нашого міста і не лише його!

В.Лебедь

Вітчизна, бажаніш здаля.
Рідніш стає в розлуці мила.
Як хліб, як вранішня зоря,
Там, за лісами, є земля,
Що хист дала мені і крила!
Там бережуть сади гіллясті
Моїх долонь тремке тепло:
Там стережуть півні горласті
Моє найправедніше щастя -
Колись загублене село.
Там білі хати у садочках,
Чебрець у хатах повесні,
Для сина вишита сорочка,

Вінок барвінковий для дочки,
Для гостя теплій хліб і сіль.
Там в житнім полі стежка в'ється
В моє дитинство, в перші мрії...
Те Качанівкою зоветься
Через той хліб, мені здається,
своє життя я розумію!