У нашій країні, як і у всьому світі, спостерігається тенденція збільшення кількості людей з особливими потребами. Тільки дітей-інвалідів в Україні сьогодні нарахо­вується більше 150 тисяч. Перед державою постає ряд проблем, пов'язаних з забезпеченням умов для нормального розвитку цієї ка­тегорії дітлахів і самореалізації їх у майбутньому.

Погодьтеся, діти з фізичними чи розумови­ми вадами повинні користуватися усіма спектрами життя, а їх гідність має бути за­хищена. Із раннього дитинства такі діти повинні роз­виватися - розумово, фізично, духовно...

- Дійсно, питання соціальної реабілітації дітей-інвалідів саме по собі доволі складне, - каже директор міського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Роман Масло. - Мова йде не лише про став­лення до таких дітей з боку суспільства, а й проте, як будь-яка правляча структура чи неурядова ор­ганізація може забезпечити необхідну реабілітацію. Не можна не враховувати і ставлення здорових членів суспільства до інвалідів. Це теж проблема. Відтак це ставлення треба змінювати, і ми в цьому напрямку активно працюємо.

До слова, за даними ООН, в світі налічується при­близно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного і фізичного розвитку (1/10 жителів пла­нети), з них близько 200 мільйонів - це діти з особли­вими потребами.

- Інвалідність у дітей - це суттєве обмеження життєдіяльності, - продовжує Роман Євгенійович. Інвалідність сприяє соціальній дезадаптації, що обу­мовлена порушеннями в розвитку, труднощами в са­мообслуговуванні, спілкуванні, навчанні.

На сьогодні, за словами директора міського цент­ру соціальної реабілітації дітей-інвалідів Романа Масла, питання соціальної реабілітації вивчається спеціалістами багатьох наукових галузей. Психологи, філософи, соціологи, педагоги, соціальні психо­логи та інші спеціалісти вивчають різні аспекти цьо­го процесу, механізми, етапи і стадії, фактори соціальної реабілітації.

- Головна проблема дитини з обмеженими можли­востями полягає в порушенні її зв'язку зі світом, в обмеженій мобільності, бідності контактів з од­нолітками і дорослими, в обмеженому спілкуванні з природою, обмеженому доступі до ряду культурних цінностей, а інколи й елементарної освіти, - каже Ро­ман Масло. - Реабілітація дітей-інвалідів - це ціла си­стема заходів, спрямованих на найшвидше і найбільш повне відновлення здоров'я хворих і інвалідів, повернення їх до активного життя. Ре­абілітація хворих і Інвалідів - комплексна система державних, медичних, психологічних, соціально-економічних, педагогічних та побутових заходів.

На сьогодні, за словами Романа Євгенійовича, завданням міського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів є здійснення заходів, спрямованих на коригування фізичних та розумових порушень розвитку дітей-інвалідів, навчання їх основних соціальних та побутових навичок, розвиток здібнос­тей, підготовка до здобуття освіти, створення пере­думов для їх поступової інтеграції у суспільство.

- Зараз у нашому центрі соціально-реабілітаційні послуги отримують 24 дитини, з початку року такі по­слуги ми надали 35 дітям-інвалідам, - продовжує Ро­ман Масло. - Більше того, ми тісно співпрацюємо з Сумським обласним центром соціальної реабілітації дітей інвалідів. Цьогоріч вже троє наших дітей отри­мали там реабілітаційні послуги, ще троє поїдуть ту­ди цього місяця.

- До кожної дитини у нас індивідуальний підхід, - каже Роман Масло. Для кожної дитини складена індивідуальна програма. У нашому центрі, окрім ре­абілітаційних послуг, діти займаються у гуртках, Крім того, наші дітки - постійні учасники різноманітних фе­стивалів і конкурсів. Ми вчимо їх акторській май­стерності, вмінню триматися на сцені. Як результат - численні призові місця. Приміром, на обласному фе­стивалі "Веселка", що проходив у Сумах, наші діти от­римали за свої вироби 2 місце. А Віктор Горбань зайняв 1 місце у виставці декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва на фестивалі для людей з обмеженими можливостями "Повір у себе і в тебе повірять інші". За перемогу хлопець отримав путівку до всеукраїнської дитячої здравниці - "Артеку", де нині відпочиває.

Реабілітаційні послуги у нашому центрі надаються безкоштовно. Більше того, ми надаємо такі послуги, як масаж, індивідуальні заняття з логопедичної ко­рекції, інтелектуальні ігри. Наразі актуальними є рух­ливі ігри на свіжому повітрі.

Цікаво, що самостійною установою міський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів став лише кілька років тому -14 травня 2009-го. До цього він існував як відділення при територіальному центрі. Упродовж року міський центр соціальної реабілітації дітей інвалідів проводить чимало цікавих і змісто­вних закладів. Так, наприклад, 1 червня 5 дітлахів, що нині проходять реабілітацію у центрі, взяли участь у конкурсі малюнків на асфальті "Здрастуй, літо". Це Ліда Кольцова, Валентин Однороб, Рости­слав Макаренко, Михайло Шнайдер та Дня Казимова. Згодом розпочалася розважальна програма для дітей-інвалідів, у ході якої діти показали гостям свя­та, серед яких були представники міської влади та спонсори, музичну виставу про трьох поросят. Усе це відбувалося у піцерії "Венеція". Загалом, за словами Романа Масла, для проведення цього заходу було залучено близько 4 тисяч гривень.

Приємно, що і міська влада, і приватні підприємці та керівники установ і організацій не залишаються осторонь проблем міського центру реабілітації дітей-інвалідів, навпаки, всіляко допомагають, підтримують, їх не так багато, тому працівники цент­ру називають їх поіменно. Це, зокрема, секретар міської ради Олександр Цілуйко, начальник місько­го УПСЗН Катерина Сідельник, голова ГО "Спілка до­помоги та сприяння інвалідам", депутат міськради Володимир Мандич, голова міської організації ро­ботодавців "Діалог" Тетяна Сілантьєва, приватні підприємці Наталія Масло, Євген Фесенко, Олек­сандр Береговий, Оксана Чехута, Сергій Чехута, Ма­рина Харченко, Олег Захарченко, Тетяна Рукавичко, депутат міської ради Валерій Бабич, керуючий "Укр-соцбанком" Андрій Коваленко, директор Охтирсько-го пивзаводу Костянтин Журавльов, керуюча "Рай-файзенбанком Аваль" Наталія Гусар, директор ПП "Сім" Марина Портна та інші.

Вище вже зазначалося, що діти, котрі проходять реабілітацію у міському центрі соціальної ре­абілітації дітей-інвалідів - постійні учасники облас­них фестивалів і конкурсів. Починаючи з 2004 року вони проходять на базі Сумського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Варто зазна­чити, що Ліда Кольцова (на верхньому знімку ліво­руч) цьогоріч отримала диплом на інтеграційному театральному фестивалі людей з функціональними об­меженнями "Веселка" - за найкраще виконання дру­горядної ролі. При міському центрі соціальної ре­абілітації дітей-інвалідів, нагадаємо, функціонує інтеграційний театральний колектив "Світанок". Цьогоріч його учасники представили на обласному фестивалі музичну виставу про трьох поросят - за мотивами казки Сергія Михалкова.

У міському центрі соціальної реабілітації на­дається широкий спектр реабілітаційних послуг. По­чинаючи з 2003-го, за сприяння обласного відділен­ня фонду інвалідів, матеріально-технічна база за­кладу розширюється. Сьогодні тут обладнано тренажерний зал, сухі басейни, сенсорну кімнату, кімнату психологічного розвантаження. За словами працівників центру, вона користується особливою популярністю серед дітей. - У ній, каже вихователька Людмила Гаврильченко, цілий комплекс різно­манітних пристроїв, що допомагають зняти нервове збудження, м'язову на­пругу.

Хто може пройти ре­абілітацію і центрі?

- Реабілітаційний курс становить півроку, після чого дитина стільки ж відпочиває. Наші послу­ги є безплатними, але ми обслуговуємо лише дітей-інвалідів, що ма­ють відповідні посвідчення, - продов­жує Людмила Гавриль­ченко. - Направлення до нас, як, до речі, і до об­ласного центру соціаль­ної реабілітації, можна отримати в управлінні праці, що по вулиці Леніна, 1. У нас працюють кваліфіковані спеціалісти. Серед них медичні сестри Юлія Настічева та Надія Троценко, вчитель-реабілітолог Тетяна Селегень, вихователь Аліна Павленко, лікар-логопед Ніна Воропай. Є посада практичного психолога, але наразі людина, що її обіймала, пішла в декретну відпуску, шукаємо іншо­го спеціаліста. Віднедавна у нашому центрі введена посада лікаря, його ми теж шукаємо. Свої послуги надаємо дітям від 2 до 18 років.

Кожна дитина займається у центрі за індивідуаль­ною програмою. її, за словами Людмили Гаврильченко, розробляють спеціалісти відділу охорони здо­ров'я спільно з медиками. Також тут здійснюється і навчальний процес, що не дублює шкільну програ­му, а допомагає закріпити отримані знання. Є також розвиваючі заняття.

За сприяння обласного відділення фонду інвалідів було придбано два автомобілі, один з яких спецалізований під людей з обмеженими можливостя­ми. Загалом, кажуть працівники центру, на сьогодні у нашому місті є 153 дитини, що потребують соціаль­ної реабілітації, однак є певні протипоказання. Міський центр соціальної реабілітації не обслуговує дітей, що мають онкозахворювання, дітей з великими психічними розладами і тих, хто дуже слабо йде на контакт з іншими.

Утім, поряд із усім цим є й чимало проблем. Так, наприклад, капітального ремонту потребує дах, кос­метичного - деякі кімнати, є необхідність у придбанні ще одного нагрівача для води, нового принтера (бо старий на ладан дихає), додаткових комп'ютерів (на­разі їх два), бо інколи трапляється так, щодо них чер­га вишиковується. А оскільки реабілітаційні послуги тут отримують діти різних вікових категорій, то й інте­реси у всіх - різні. Хочеться сподіватися, що влада не залишатиметься осторонь проблем закладу і надалі. В це вірять не тільки працівники закладу, а й батьки дітей, чиї діти отримують тут реабілітаційні послуги.

Депутата міської ради (у минулому - заступ­ника міського голови) Катерину Макарен­ко у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів називають хрещеною мамою. Чому? Зга­дує Катерина Андріївна:

- Нас боялися і ми боялися, - завжди говорю, коли згадую перший в Охтирці захід, який ми проводили для дітей з особливи­ми потребами. Ми, тобто члени міської спілки жінок, яку я очо­люю по цей час. Боялися, щоб ненароком невмілою дією, сло­вом, поглядом не поранити збо­лене серце якоїсь із матерів, що привела свою крихітку, своє ба­жане дитя, яке ще так мало про­жило на світі, а вже стільки відчу­ло болю - як фізичного, так і мо­рального. Нас теж боялися, бо не вірили нам. Не вірили, що це не одноразова акція, що це наше бажання бути з ними разом і пе­ребрати частину їхніх проблем на себе. Ми тоді їм посміхалися, танцювали і гралися разом з дітьми, а у горлі - спазми для ри­дань не в однієї буди напоготові. Телебачення не було, фотографи не фотографували. Матері хова­ли від суспільства своє горе.

Але це вже історія. Звідтоді пройшло чимало. І сьогодні я з гордістю можу сказати, що нам, міській спілці жінок, вдалося зрушити з місця цей камінь - замовчування проблеми. Нам вдалося вирішити чимало питань, які до того часу ніхто не порушував перед гро­мадськістю.

У нашої жіночої організації на той час було декілька напрямків роботи. З метою виявлення проблем у жінок ми провели соціологічне дослідження, визначили потреби. Виявилось, що найбільшої соціальної підтримки потребують жінки, що мають дітей з функціональними обмеженнями. Провели з сім'ями, що мають таких дітей, "круглий стіл" Про­блем, які потрібно було вирішувати, прозвучало ба­гато. Але 3 головних виділилось: не всі діти навча­ються, не спілкуються, естетично не розвиваються. Як наслідок - у місті немає жодного закладу, який би займався соціально-побутовою реабілітацією, нада­вав психологічну допомогу.

Нашими першими кроками були виступи в засо­бах масової інформації. Ми на повний голос загово­рили про всі проблеми дітей з особливими потреба­ми. Відділ освіти налагодив надомне навчання для тих дітей, хто за медичними показниками не міг відвідувати школу. Разом з відділом у справах сім": та молоді та відділом культури залучали кошти спон­сорів, бюджету, готували для цих дітей розважальні заходи, конкурси. Проводили благодійні ярмарки-продажі кондитерських виробів, виготовлених чле­нами спілки жінок. На виручені кошти закуповували медикаменти і передавали їх на лікування дітей. За­лучали благодійні гроші і надавали матеріальну до­помогу сім'ям, що мають таких дітей.

Поставили питання перед центральною лікарнею про відкриття реабілітаційної палати для дітей, хво­рих на ДЦП, при дитячій лікарні, бо матері цих дітей везли до обласного центру, а це потребувало додат­кових затрат. Згодом така палата була відкрита.

Ми методично, постійно допомагали сім'ям, що мають дітей з особливими потребами. З кожним на­шим кроком назустріч цим сім'ям члени ради спілки вчилися розуміли, що в місті потрібен спеціалізова­ний заклад. Вийшли з пропозицією до міського голо­ви Юрія Дзюбіна, потім - до депутатів міської ради про відкриття в місті відділення соціально-побутової реабілітації дітей-інвалідів. Голова нас підтримав, сесія прийняла рішення про відкриття відділення і виділила з 1 січня 2001 року в бюджеті кошти на йо­го утримання.

і коли зателефонувала, а потім приїхала особисто до Мене Ольга Тимченко, координатор проектів Бри­танської Ради і запропонувала подати свій проект для участі в конкурсі, я спочатку відмовлялась. А потім просто не втрималась. Адже це був шанс залу­чити додаткові кошти для втілення нашої ідеї. Ми на­писали проект програми "Бути разом", мета якого - допомога дітям з 5 до 16 років з фізичними та психічними вадами здоров'я в адаптації та інтеграції їх в суспільство шляхом створення умов для ранньої психолого-педагогічної та соціально-побутової ре­абілітації. І виграли конкурс. Отримали грант. Успішно реалізували проект програми.

Сьогодні я пишаюся тим, що змогла зробити сильнішими тих, хто зневірився. Батьки більше не "ховають" своїх дітей, а йдуть до влади зі своїми про­блемами, зустрічаються з психологами, бажають от­римувати знання в питаннях психолого-педагогічної та соціально-побутової реабілітації їх дітей.

Підготував І. Івахненко