|
Маючи намір написати про подорож західними областями України, жодним чином не хотіла торкатися політики. Але політика й політиканство настільки в'їлися у наше життя, що як не крути, як не старайся, а вступиш у продукт їхньої діяльності все одно Напередодні святкувань Дня перемоги і самого 9 травня деякі народні депутати від Партії регіонів аж розпиналися в телевізорі, переконуючи електорат, що без червоного прапора відзначення перемоги неможливе. І так завзято вони клялися святості червоного стяга, аж хотілося спитати: а ви самі вірите в те, що кажете? Чи чесні ви перед виборцями, згадуючи з висоти своїх мільйонних статків зубожілих ветеранів один раз на рік? «Навіщо 260 депутатів Верховної Ради, яких чомусь називають народними, 21 квітня проголосували за те, щоб 9 травня на українських державних установах висіли червоні прапори?», - це я цитую «Репортер», Івано-Франківський обласний тижневик, де йдеться про рішення ВР примусити українців до використання радянської символіки на законодавчому рівні. Газету я купила у Франківську 28 квітня. Саме тривав Великодній тиждень, у місті, що справляло приємне враження, можна було бачити людей, вдягнених у вишиванки. Президент провокативний закон до свята не підписав. Інакше, він би добряче роздратував половину своєї країни. Бо західні обласні і навіть районні ради одна за одною почали заявляти, що тих прапорів на їхніх теренах не буде, бо на їхню небезпідставну думку під червоним прапором вчинено більше злочинів, ніж звитяг. А радянські солдати були не тільки визволителями... Друга світова війна ж бо почалася не 22 червня 1941 року, до чого нас старанно намагаються привчити, а 1 вересня 1939-го нападом Німеччини на Польщу, в складі якої перебували українські етнічні території. З одного боку по поляках били німецькі гармати, а з іншого радянські. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії, що офіційною пропагандою було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. На Галичині пішов процес насильницької радянізації: були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти» тощо. А 30 листопада Червона армія розпочала ще й фінську кампанію, про яку, взагалі ніхто згадувати не хоче (як за Радянського Союзу, так і зараз немає жодного пам'ятника, жодної могили героям бойових дій у Фінляндії). Як війна не почалася 22 червня, так і 9 травня не є абсолютною датою. У багатьох країнах відзначають 8 травня як день капітуляції гітлерівської Німеччини. До речі святкувати День Перемоги в СРСР почали 1965 року, коли Брєжнєв прийшов до влади. «За Сталіна і за Хрущова це був звичайний робочий день, - згадує 68-річний Валентин Гордєєв з райцентру Тальне на Черкащині. Раніше лише проводили партійні збори в трудових колективах. Розпочинали їх після роботи. Гулянь на природі не влаштовували. Ветеранів не надто й шанували. У Татьному в колишній єврейській школі був госпіталь для безруких та безногих інвалідів. Років за три після війни їх усіх вивезли в невідомому напрямку. Перший мітинг у Тальному провели 1965-го, на площі біля міліції». ("Газета по-українськи" №1022 за 06.05.2010). Не доцільно тут переписувати відомі сторінки історії, варто зрозуміти, чому галичани і не тільки вони пропонують вважати 9 травня днем пам'яті, адже і загиблим воякам і живим ветеранам потрібно, щоб їхня країна, їхні діти і онуки жили гідно і про них пам'ятали, а не бравурно носили щербатими вулицями червоні знамена. По-охтирськи Охтирська міська рада іншої думки. Ще 8 травня 2009 року депутати минулого (п'ятого) скликання, більшість з яких обиралися за списком БЮТ, вирішили в День Перемоги поруч з пам'ятником Герою України Олексію Бересту розміщувати червоний прапор як символіку Великої Вітчизняної війни та рекомендувати підприємствам, організаціям, об'єднанням громадян вивішати його на будинках. Минуле скликання рекомендувало, а діюче - виконало і навіть перевиконало, прикрасивши червоними стягами не тільки святкові заходи, а й саму мерію. Минуле скликання рекомендувало, а діюче - виконало і навіть перевиконало, прикрасивши червоними стягами не тільки святкові заходи, а й саму мерію. До речі, яким коштом виготовляти червоні знамена в рішенні Охтирської міської ради не уточнялося. Але вони були і є у нас, повсюди. Між тим державний прапор, що височіє на флагштоці у середмісті, геть потріпався від вітру і майорить барцьохами. Виходить, що символ держави Україна не став для більшості охтирчан святим, а символ складної, неоднозначної історичної епохи, тоталітарного режиму, що винищивши мільйони українців, відійшов у минуле - сприймається охтирською громадою як належне і навіть переживає відродження? Краян дратують національні прояви на Галичині, а власні прояви національної і громадянської байдужості вважаються нормальним явищем. «Мене оті бандерівці задовбали, - зі злістю кидає жіночка на базарі, - нехай би відділялися уже та жили зі своєю Польщею». Я вже не стала питати, що не поділила з бандеровцями продавчиня на охтирському ринку? Напевно надивилася телевізора, де потужна пропагандистська машина сусідньої держави працює на відродження старих міфів і створення нових. Та якщо Путіна ще можна зрозуміти, бо він шукає національну ідею для Росії, а героїка війни є хіба не єдиною безпрограшною ставкою, то наших - ніяк! Маємо свою країну і свою, дуже складну і заплутану історію, спрощення і уніфікація якої шкідливі й небезпечні. Раз по раз нам підсовують дражливі картинки в телевізорі, розраховані на просте споживання, без думки й аналізу. Оцей, - кажуть, - поганий, а оцей - добрий. А ми, як малі діти, віримо і повторюємо слідком за коментатором телевізійної картинки (класик як у воду дивився): «Моголи! Моголи! Золотого Тамерлана Онучата голі...» ... Між тим, за тиждень на західних землях України, я не почула жодного лихого слова і не побачила жодного роз'єднавчого чинника, хоча хати там будують по-іншому і заборами їх не закривають від сусідів. Навпаки, маємо купу об'єднавчого - погані дороги там, де Євро-2012 не пройде, нестача роботи, дорожнеча, холодні стіни в бюджетних установах, задавнені соціальні проблеми, корупцію, втрачені можливості, невикористаний потенціал... Халупи зубожілих українців, що підступають до самої дороги, якою іноземці їхатимуть аби вболівати в українських містах за європейський футбол, закривають височенними щитами-парканами. Європейці їхатимуть рівними дорогами повз довгі і високі забори. А українці в цей час за тими заборами існуватимуть: злі, і можливо, голодні. То чи політики нашим людям треба? Людям треба жити... По-западенськи «Нам відпасти повезло, - каже мені, туристці зі сходу, львівський гід Володимир. - До нас совєти прийшли пізніше, і геть пішли раніше». Чи не тому на одному з будинків Львова можна запросто прочитати гасло: «Воля ціни немає»?! ! На східних територіях України ситуація інша. Сюди «совєти» не тільки прийшли раніше, вони тут залишилися. Проїжджаючи містами і селами Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей, я бачила пам'ятники Степанові Бендері, а найпопулярніші назви вулиць: Данила Галицького, Січових стрільців, Степана Бендери, Драгоманова, інших українських діячів та історичних подій. Назви наших вулиць відомі ... 24 квітня православні, католики й греко-католики відзначали Великодень. На Волині і Прикарпатті, де ми саме проїжджали, ніхто не працював. Навіть придорожні кафе і ганделики було зачинено -жодних шашликів. У Рівному вихідного дня о восьмій вечора закрилися усі гастрономи, о 9-ій - центральний супермаркет. Усі пішли: хто до церкви, хто - додому. Обласний центр - парки, сквери, театр, музеї, пам'ятники, - а люди всі по домівках, на вулицях ніхто не вештається без діла. П'яних чи неохайних я не зауважила жодного. На в'їзді у кожне село, в кожний населений пункт - височать святково вбрані хрести, розп'яття чи каплички (залежно від регіону). На Волині - хрести, далі на захід - скульптурні зображення. 1 що характерно, дуже часто поряд з символом християнської віри встановлено символ державності - синьо-жовтий прапор. Хто може уявити щось подібне в Охтирці? А по селах Франківщини я бачила й таку картину: по обидва боки по-великодньому вбраного хреста майорять прапори - синьо-жовтий держави Україна і червоно-чорний ОУН УПА (бандерівський, символ України, що бореться)... Люди носять вишиванки. І дуже багато лелек. Гнізда цих птахів повсюди: на стовпах, на хатах, на деревах, у дворах і на вулицях. Лелека - теж символ України. На щастя, вільний від політики. P.S. Я нікого і нічого не ідеалізую й інших закликаю цього не робити. Але демонізувати людей і явища теж нетреба. Анна ПРОТАСОВА |
Розділи 
�����������
Слобожанского провинциализма не существует по той простой причине, что исторически это был самый развитый район не только в России , но и в Европе, Откуда пошло развитие в начале 20 века? Харьков и прилегающие к нему территории с большим научным и культурным потенциалом . Привить этому региону идеи восточной деспотии идеи "укронацдимакрат ии" бессмысленная и бесполезная затея.
И опять провокация и раздор. Ну и плюс ярлыки.
Правда, про "символы для ряженых" - это точно.
Ладно, заканчиваю спор, надоело, непродуктивно.
В любом случае, спасибо Протасовой за статью.
Ну хорошо допустим-красныцй флаг был проблемой для фашиствующей толпы во Львове. Но на тарсовой горе не было красных флагов. Почему опять эти фашиствующие молодчики провоцировали в микрофон выступающего премьер-министра? Почему депутаты Заяц иКостенко не несут уголовной ответственности за эти провокации.? Почему на каналах патриотычных постоянно действующую власть обзывают бандитами и урками.
И почему прпагандируется ксенофобия у нас постоянно и повсеместно. Вы у Сахарова или Буковского или Максимова встречали такие маразматические понятия как титульная нация или создания законов для нацмешинств. Вот суть наверное в том, что мы нарушаем права человека еще в большей мере чем это делали под красным флагои. А символы у нас для ряженных поэтому они и воюют с ними.
Меняет это суть! Если мы упорно пытаемся доказать не доказуемое, что русский язык нам на принесли военные вместе с красным знаменем. И совершенно не очевидным является факт, что русские проживающие в селах района от Новопостроеного до Алешни и принадлежащие также к русскому народу не принесли нам какое-то другое знамя. Надо бы придумать.
1848 года Филарета. Второй экземпляр имеется только за бугром
На східних територіях України ситуація інша. Сюди «совєти» не тільки прийшли раніше, вони тут залишилися.///
У историка Эдварда Карра есть любопытные данные в монографии История Советской России, что каждый четвертый депутат- украинец был делегатом 2 -сьезда Советов. Кто куда приходил если это тут зародилось и народ в то время принял именно Советы.
Я не за статью веду речь,приводя примеры,а за то,что Галиция совсем не является примером для подражания и более того район депрессивный и пораженный масовой паранойей на почве национализма.