Фото - Микола, okhtyrka.biz

Згадати молодість, пов'язану із рестора­ном "Охтирка", запропонував колегам ветеран місцевої естради, музикант Во­лодимир Фоменко. На його пропозицію охоче відгукнулися інші - не тільки, так би мовити, вете­рани, а й молоді музиканти та співаки. До їхнього товариства долучилися також музиканти із сусідніх міст - Сум, Полтави та Харкова - що теж свого часу грали у "Охтирці".

Згадує Володимир Максимович Фоменко: "Більшість із тих, хто сьогодні прийшов провести "Охтирку", як ми між собою жартуємо, в останню путь, свого часу працювали у цьому ресторані - грали на весіллях, корпоративах, ювілеях поваж­них осіб. Я починав працювати тут ще у далекому 1978-му, грав на гітарі, співав. Ми тоді були моло­дими, завзятими... У 1980 я пішов з ресторану, але, як виявилося, не надовго. Повернувся 1983-го. Ми тоді, зазвичай, грали майже до опівночі, відвідувачів було надзвичайно багато. Це зараз ресторанів із концертними майданчиками "розвелося" чимало. А тоді була лише "Ворскла". Тут навіть у будній день ввечері важко було знайти вільне місце...

Дізнавшись, що ресторан продали і на його місці з'явиться магазин, я запропонував колегам зібратися, аби, як мовиться, згадати молодість, пограти та просто поспілкуватися. Мені приємно, що і адміністрація за­кладу пішла нам назустріч.

Період своєї роботи у ресто­рані Володимир Фоменко зга­дує з ностальгією. А тим часом до нашої розмови приєднується інший музикант-Валерій Дмітрієв. Продовжує Володимир Максимович: "З Валерою, що грав на бас-гітарі, свого часу працювали на танцмайданчику, що у на­роді "кліткою" зветься. Більше того, ми її відкривали. Це було наприкінці 70-х.

Валерій Дмітрієв: "У ті часи не було такої апаратури, яка є зараз, не було ніяких наворотів. Разом з Володею та Кос­тею Криницьким - нашим бара­банщиком, ночами, пам'ятаю, репетирували на сцені район­ного будинку культури. Задля такої можливості Костя влаш­тувався туди на роботу - охо­ронцем.

- Якій музиці віддавали пе­ревагу відвідувачі ресторану у ті далекі роки, які пісні най­частіше замовляли, - цікавлю­ся у своїх співрозмовників.

Валерій Дмітрієв:

- Тоді музичних колективів було не так багато, як нині, во­ни були стабільними. Це "Пла­мя", "Веселые ребята", "Само­цветы", "Сябры", "Песняры", "Верасы". Нам так хотілося бу­ти схожими на них. Пісні із їхніх репертуарів найчастіше і за­мовляла тогочасна публіка.

- Чи змінилися нині музичні вподобання завсідників ресто­ранів та кафе?

Володимир Фоменко:

- Важко сказати. По-перше, усе залежить від публіки. Молодь найчастіше замовляє сучасні хіти, рідше - класику радянської естради. Люди старшо­го віку полюбляють шансон, тобто ліричні, душевні шлягери. Часто замовляють пісні із репертуару Павла Зіброва.

Валерій Дмітрієв:

- Нам і тоді хотілося, і зараз намагаємося роби­ти так. аби відвідувачам того чи іншого закладу бу­ло приємно слухати музику, яку ми граємо.

До речі, Володимир Фоменко, який корис­тується заслуженою повагою серед колег та для більшості з них є авторитетом, на якого рівняють­ся, - не корінний охтирчанин. Він народився у Карелії. 1955 року разом із батьками переїхав до Ох­тирки. Тут закінчив музичну школу, звідси пішов до лав радянської армії. Служив у головному штабі військ протиповітряної оборони у Москві. Після служби покликали працювати до Житомирської філармонії. Не сподобалося. Згодом влаштувався до Сумської, пізніше - до Сочинської, але... тягнуло в Охтирку. "У мене тут було багато друзів, знайо­мих, мене знала тутешня публіка. Саме тому й хотілося повернутися до Охтирки", - згадує Володи­мир Максимович.

- І він повернувся. Спочатку грав на танцювальному майданчику у міському парку, згодом почав співати у місцевих ресторанах та кафе.

- Вас, Володимире Максимовичу, заслужено на­зивають корифеєм охтирської естради, авторитет­ним музикантом. Як ставитеся до такого статусу, - запитую свого співрозмовника.

- Зараз сили уже не ті. На зміну нам, як ви каже­те, ветеранам, приходить молодь - енергійна, та­лановита. Це не тільки музиканти, а й вокалісти. Хочете, познайомлю з одним із них? (кличе Олександра Пурєнка). Саша, без перебільшення, гар­ний вокаліст. Думаю, йому є що сказати. А я, з ва­шого дозволу, ненадовго покину ваше товариство.

Нині Олександр Пурєнок - вокаліст гурту .. "Міранда", створеного, до речі, цьогоріч. У складі гурту - барабанщик Олек­сандр Сорока, басист Андрій Лазебний. гітарист Діма Чумаченко, клавішник Андрій Шляпін. З "Мірандою" працює також відома співачка Ксенія Дунь. Співочу кар'єру дівчина почала будувати змалечку, свого часу відкривала концерти, при­свячені Дню нафтовика.

- Що особисто вас пов'язує з рестораном "Ох­тирка", ви грали тут свого часу, - цікавлюся у Олек­сандра.

- Власне, з рестораном мене пов'язує мало. Ми працювали тут кілька разів - грали на весіллях, днях народження. Я прийшов сьогодні, бо товари­шую з багатьма місцевими музикантами, у тому числі й ветеранами, що свого часу відродили живу музику в Охтирці.

- Кілька слів про ваш творчий шлях. Здається, колись ви виступали у складі популярної гурту "Еверест".

- Так, дійсно. Гурт проіснував два роки. За цей час ми взяли участь у багатьох фестивалях і кон­курсах. 2007 року від Харківської філармонії виступали на "Червоній руті", вийшли до фіналу, однак участі у заключному гала-концерті - не взяли. До того часу гурт розпався. "Еверест" працював у стилі важкий хард-рок. Пам'ятаю, на фестивалі "Розлив" у Харкові нас представляв відомий кри­тик у радянській рок-індустрії Сергій Коротков (нині, на превеликий жаль, його немає з нами). На тому фестивалі журі визнало мене кращим во­калістом, у подарунок отримав мікрофон.

Наш гурт, я маю на увазі "Еверест", брав участь у міжнародному фестивалі в Балаклаві. Там ми посіли 3 місце. Працювали також з відомими ук­раїнськими виконавцями - Катериною Бужинською, Миколою Гнатюком. А ще - з Гариком Кричевським. І власний альбом встигли записати.

Після "Евересту" Олександр Пурєнок тривалий час працював у складі гурту "Геліос-Про". Цьогоріч створений ним гурт "Міранда" звучатиме у стилі важкий хард-рок. Наразі, за словами Олександра, колектив напрацьовує матеріал для майбутніх ви­ступів.

До нашої розмови приєднується Людми­ла Шевченко, більш відома широкому загалу під прізвищем Ляненко. Свою співочу кар'єру почала будувати ще наприкінці 70-х, будучи вокалісткою популярного тоді гурту "Ла­зурна роса", пізніше працювала у складі не менш відомого музичного колективу "Глорія".

- Люда - надзвичайно талановита людина, воістину першокласна співачка. Свого часу її на­зивали охтирською Пугачовою, й небезпідставно. Для мене вона була і залишається найкращою, бо свою музичну кар'єру я починав під її керівництвом, - каже Олександр Пурєнок.

- Так, Саша був одним із кращих моїх учнів, - усміхається Людмила Михайлівна.