Червоне яблуко, жовте листя, блакитне небо, зелене поле, сліпучо-білий сніг - кольори навколишнього світу, вони різноманітні, ми їх бачимо, милуємося ними, малюємо їх. Та поряд з нами живуть люди, які не мають такої радості - бачити кольори. Це незрячі, і їх у світі понад 50 млн. Жорстока реальність, і, напевно, кожна людина хоч раз у своєму житті зустрічала на вулицях міста незрячого, складно не помітити інваліда по зору - вони ходять у сонцезахисних окулярах, з собакою-поводирем, з провожатими, або з білою тростиною в руках.
«День білої тростини» - це не свято, це спроба зрівняти в правах інвалідів та умовно здорових людей. 1З листопада - міжнародний день сліпих, ця дата вибрана невипадково, по рішенню Всесвітньої організації охорони здоров'я цей день призначений для того, щоб привернути увагу людей до тих, хто назавжди втратив зір і опинився в складній життєвій ситуації. Саме 1З листопада народився француз Валентин Гаюї, засновник першої школи для сліпих. Історія білої тростини почалася у 1921 році, коли англієць Джеймс Бігс, осліплений у молодості, намагався вести активне самостійне життя, і щоб відрізнятися від звичайних перехожих з паличкою, пофарбував свою тростину в білий колір. Те саме він радив робити й іншим незрячим. У Франції біла тростина з'явилася в 1930 році, вона стала символом, що закріпила соціальний статус сліпого, стала його пропуском і посвідченням. Природа невблаганна, медицина не всесильна, і проблеми зору існують і в Україні, і в нашому місті також. Сьогоднішня розповідь про життя однієї незрячої охтирчанки. 22 листопада 1981 року у сім'ї Колодяжних народилася дівчинка, в цей день випав сніг і мама назвала доньку Сніжаною, і хоч з того дня пройшло 29 років, ця дівчина ніколи не бачила снігу, вона відчуває його на дотик, бо народилася сліпою. Як склалося загалом її життя у нашому соціумі? Батьки Сніжани після багатьох спроб і консультацій з медиками зрозуміли, що їхня донька сліпа і, що нічого з цим не вдієш. Змирилися з долею і постаралися зробити все, щоб донька змогла достойно жити. З 5-ти до 19-ти років Сніжана Колодяжна навчалася в Харківській гімназії для сліпих, де створені всі умови для комфортного проживання та навчання. Діти в цьому закладі вивчають ті самі предмети, що і в звичайній школі, тільки їхні підручники спеціальні, написані рельєфно-крапковим шрифтом. Сніжані подобались гуманітарні науки, а ще й хімія і біологія, з дитинства у неї тяга до медицини, тому після школи вона вступила до медичного коледжу, в спеціальну групу масажистів. Зараз Сніжана живе у сім'ї свого брата Максима і його дружини Оксани, у гарній родині, де є двоє маленьких племінників, і тому завжди гамірно й весело. У Сніжани своя кімната, життя її розмірене й спокійне, вона сприймає своє життя, таким, як воно є, допомагає Оксані по господарству, робить масаж родичам, друзям, дітям; листується зі шкільними друзями, любить читати спеціальну газету для сліпих «Промінь», любить подорожувати і слухати, як бабуся читає «Біблію», а недавно з'явилося нове захоплення, слухати розповіді в аудіозапису, зараз розмірковує разом з відомим психологом Валерієм Синельниковим. «Мені подобається, що він не нав'язує своєї думки, а підштовхує до роздумів. Я сприйняла свою життєву ситуацію з миром. Ті радості, які зрячі люди через повсякденну суєту не відчувають, я сприймаю з подякою», - говорить Сніжана. - Як ти відчуваєш людей? - По інтонації, по образу мислення, по манері спілкування. - Сніжано, які в тебе захоплення в різні пори року? - Я дуже люблю природу, насолоджуюсь її запахом. Мені дуже подобається бувати в лісі, почути як співають лісові пташки і почути аромат лісу, восени люблю, як листя шелестить під ногами, а взимку люблю, коли багато снігу і мороз і сонце. - Як ти сприймаєш навколишній світ? - На дотик, на нюх, на смак. - Про що мрієш? - Дуже цікаве питання. Ну звісно про щасливе майбутнє своєї сім'ї, України, мрію про свого супутника життя, хочу вдосконалювати свої здібності в області масажування. Я дуже вдячна територіальному центру, коли вони запрошують на концерти, цікаві зустрічі, там є з ким поспілкуватись. Ось так живе щаслива незряча людина. Можливо, її життя склалося б інакше, але у Сніжани гарні, розумні батьки, які колись їй сказали, що бути сліпою це не найбільше горе. І вона пристосувалася до життя і дуже вдячна своїм батькам, вчителям, друзям, рідним. Після спілкування з незрячою дівчиною, з таким чудовим ім'ям Сніжана, я довго не могла отямитись від того, яка вона спокійна і врівноважена, незважаючи, на те, що не бачить. Тому, коли ви роздратовані, збентежені, засмучені - просто подивіться уважно навкруги. Подивіться, який чудовий і різнокольоровий світ! Від однієї такої радості ви просто зобов'язані бути щасливими! Валерія БАКУЛІНА |