Десятки тисяч людей щороку приїжджали, приходили пішки в невеличке провінційне місто Охтирку, щоб попросити допомоги в чудодійної ікони, а то і просто помолитися, чи подивитися на це диво, створене руками кращих вітчизняних та закордонних ювелірів. Одна з таких легенд стверджує, що дорогоцінна ікона була вивезена за кордон в роки Жовтневої революції чи Громадянської війни…

Документ, копія якого лежить переді мною на столі, датований 1905 роком. Так ось цей документ, в достовірності  якого сумніватися не приходиться, стверджує, що 1 квітня 1905 року Охтирська чудотворна ікона Божої Матері була викрадена злодіями з Покровського Собору. Повідомлення про її викрадення швидко облетіло місто і його околиці, на площі перед Собором зібралося кілька тисяч людей. Зворушені сумною звісткою, люди заповнили подвір’я Собору, Соборну площу. Багато людей, щоб краще все бачити, вилізли на церковну огорожу. В цей час було проведено молебень Пресвятій Богородиці «Скоропослушниці», стан людей під час його проведення не можна передати словами. «Все как б ы слились в одну душу, в одно сердце, вознося, растворяемое горячими слезами, моление к Пресвятой Богородице умилосердиться над ними и не лишать их величайшего утешения, которое они всегда находили в ее чудотворном лике. Эта молитва была услышана…»

Через деякий час в Соборі стали проводити літургію і тут почулись радісні вигуки: «Свята ікона знайдена !». Дійсно, хтось з людей знайшов Охтирську чудотворну ікону Божої Матері в недобудованому будинку на церковному подвір’ї. Саме там її залишили злодії, попередньо знявши з неї дорогоцінну золоту ризу, оздоблену діамантами. Ікону негайно перенесли в Собор, відразу ж здійснили молебень Господу Богу, під час проведення якого люди вже проливали сльози радості. Всі присутні були глибоко переконані, що сама Пресвята Богородиця захистила свій образ і, почувши прохання тисяч людей, вдруге дивним способом з’явилася охтирчанам. Ця подія була занесена до «Книги чудес», зроблених Охтирською чудотворною іконою Божої Матері, радості жителів Охтирки не було меж. На згадку про дивне повернення ікони в Собор жителі міста вирішили замовити для Охтирської чудотворної ікони Божої Матері замість викраденої нову золоту ризу з написом: «В пам'ять 1-го апреля 1905 года».

Думається, що охтирчани виконали свою обіцянку і Охтирська чудотворна ікона Божої Матері новий етап свого життя почала в іншій, значно скромнішій ризі. Саме в ній вона і була вивезена в 1917-1920 роках з Охтирки, а можливо і за кордон.

Спробуємо встановити, на що ж спокусилися злодії, які викрали всенародну святиню. Мені доводилося зустрічати кілька варіантів зображення цієї ікони в дореволюційний період, два з них ви бачите на цих фотографіях. На першому фото зображено священну ікону без ризи, тобто без оздоблення. Такою знайшов цю ікону священик Данило Васильович Полянський, такою була вона і після подій 1 квітня 1905 року. Добре помітно, що ікони не торкалася рука художника - реставратора, про це свідчать численні тріщини на фарбі, та дуже темні від давності обличчя, руки Божої Матері, тіло Ісуса Христа . Священик Данило Полянський, помітивши при обмиванні ікони, що фарби на ній в деяких місцях пошкоджені, запросив іконописця Івана Маляра для її реставрації. Ікона була перенесена в будинок художника, та через два дні – 22 січня 1743 року він повернув ікону священику, відмовившись від її реставрації. Виявляється, що вночі художник крізь сон почув голос, який заборонив відновлення ікони і попросив віднести її назад в будинок священика. Зранку переляканий Іван Маляр відніс ікону Данилу Полянському, розповівши йому свій сон. З того часу ікона не піддавалась реставрації, для неї була виготовлена риза, в Соборі негайно влаштували кіот, куди й була вона перенесена. Священик Данило Полянський на цей час вже помітив чудодійні властивості знайденої ним ікони, до Собору стали стікатися сотні і тисячі хворих в надії на зцілення.

Як свідчать документи того часу і сама «Книга чудес», в більшості випадків ікона дійсно допомагала вилікувати хворим людям хвороби, які лікарі вважали невиліковними. Слава про Охтирську чудотворну ікону Божої Матері швидко ширилася на просторах Російської імперії, що з одного боку збільшувало кількість прихильників чудодійної ікони, але з іншого боку з’явилося чимало людей, що вважали священика Данила Полянського шарлатаном, який придумав всю цю історію для того, щоб привернути до Собору нових віруючих. Охтирський Протоієрей Сімеон ( Садовський ) повідомив 24 липня 1743 року Єпархіальному Преосвященному, Білгородському Митрополиту Антонію про чудодійні властивості ікони, яка була знайдена в Охтирці і, виставлена в церкві Покрова Пресвятої Богородиці, стала місцем паломництва сліпих, кульгавих, хворих на психічні розлади та інші хвороби людей. Митрополит Антоній 30 липня того ж року наказав ректору Харківського колегіуму, архімандриту Афанасію (Топольському) негайно виїхати в Охтирку і разом з ігуменом Охтирського Троїцького монастиря Іоанном (Солунським) і Охтирським протоієреєм Сімеоном (Садовським) провести слідство про чудеса, які відбулися з святою іконою. Слідство було проведено за всіма правилами, слідчі провели в першу чергу допит священика Данила Полянського, взяли його покази. Свої покази дали також бригадир міста Охтирки полковник Костянтин Лесевицький та полковий старшина, які повідомили слідчим, що «от оной иконы Ахтырским и приходящим из разных мест обывателям в немощах мног і я исцеления преподаются».

Було також допитано більшість людей, які одержали зцілення від чудотворної ікони і були занесені до «Книги чудес», де реєструвалися всі подібні випадки. Митрополит Антоній, ґрунтуючись на показах цих людей, доповів про явлення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері Священному Синоду. Поки Священний Синод аналізував доставлені в Консисторію матеріали, слава про чудеса Охтирської чудотворної ікони продовжувала поширюватися на теренах Росії – з 18 лютого 1743 по 1744 рік в спеціально заведену Данилом Полянським «Книгу чудес» було записано 103 випадки дивного зцілення від святої ікони. Серед зцілених можна побачити багатих і бідних, знатних і простих людей. В числі прихильників ікони в кінці вересня 1744 року наше місто відвідала в супроводі статс-дами Маври Єгорівни Шувалової імператриця Єлизавета Петрівна. Наказавши вранці відчинити церкву, вони вдвох довго молилися перед святою іконою, а потім уважно оглянули її. Цариця також оглянула місце, де була знайдена свята ікона, після чого вони з графинею Шуваловою знову зайшли в церкву і, відслуживши молебень перед новоявленою іконою, при небувалому зібранні людей, вирушили назад до Петербурга. Більшість охтирчан, які зібралась того дня на Соборній площі Охтирки, були впевнені в тому, що це була саме імператриця Єлизавета Петрівна – полкове начальство зустріло і провело її спеціальними церемоніями та гарматною пальбою, як це було прийнято на той час робити, зустрічаючи та проводжаючи вінценосних осіб.

Повернувшись до Петербургу імператриця своїм розпорядженням від 26 листопада 1744 року доручила члену Синоду Архієпископу Арсенію (Могилянському) провести слідство в справі про явлення в місті Охтирці чудотворної ікони Божої Матері. До слідчої комісії святий Синод призначив ректора Харківського колегіуму архімандрита Гедеона (Антонського), члена Білгородської Консисторії архімандрита Авксентія (Ківачицького) та настоятеля Харківського Успенського Собору протоієрея Григорія Александрова. Члени комісії прибули до Охтирки на початку 1745 року, а 4 лютого цього ж року указом Білгородської Консисторії священика Данила Полянського вже вирішено було зняти з займаної посади і призначити на його місце «человека более достойного». Данила Полянського відразу ж було взято під арешт, близько двох місяців (з 12 лютого по 14 квітня 1745 року) він утримувався під самим суворим наглядом. Причиною його звільнення було нібито «сумнительство, якобы в неправом его о збираемом при новоявленном чудотворном образе всяких церковных доходах показаний», але вже через кілька днів в Охтирку з Білгородської Консисторії прибули Ієромонахи, які повинні були при чудотворному образі вести запис про чудеса, а всі доходи збирати і відправляти в Білгородську Консисторію.

Стає відразу зрозумілим, чому до Данила Полянського було застосовано такі жорстокі міри покарання – він використовував доходи від чудодійної ікони для підтримання в належному стані старої дерев’яної церкви та її внутрішнього обладнання, а не надсилав їх в Консисторію. Мова очевидно йде про досить значні кошти, інакше Білгородська Консисторія не проявляла б до цієї справи такого підвищеного інтересу. Напередодні Паски Данило Полянський на прохання його родини та жителів міста був відпущений додому та через два дні він зник у невідомому напрямі. Два циркуляри, одержані з Консисторії зобов’язували місцеві власті негайно розшукати втікача і доставити його в Білгород, дружину з дітьми закувати в залізо і також направити в Консисторію. Рік і шість місяців був відсутній Данило Полянський, за цей час в місті за наказом імператриці Єлизавети Петрівни закінчила свою роботу ще одна слідча комісія, яка прийшла до висновку, що «по учиненной апробации, прямые чудеса от той Богородичной иконы действительно происходящая», тобто було визнано – свята ікона, явлена в Охтирці, справді чудотворна. Члени слідчої комісії Чернігівський єпископ Амвросій (Дубневич) та архімандрит Києво - Печерської Лаври Тимофій (Щербатський) 7 листопада 1746 року разом з доповіддю доставили в Священний Синод показання близько 200 чоловік, які під присягою засвідчили про зцілення своїх тілесних недугів.

Іншими словами кажучи, всі члени слідчих комісій, в складі яких були високопоставлені духовні особи, практично не мали сумніву в тому, що ікона дійсно мала чудодійні властивості, їх більше хвилювало питання правильності надходження доходів в казну Білгородської консисторії.

Виявилося, що Данило Полянський під час своєї відсутності пішки здійснив паломництво до Ієрусаліму, причому він зробив це без жодних засобів до існування, без документів, в досить-таки похилому віці. Повернувшись до Охтирки, він під час утрені зайшов до церкви і довго молився перед святою іконою, а потім, навіть не зайшовши додому, пішов в Каплунівку, на поклоніння іншій чудотворній іконі. Через два дні Данило Полянський повернувся і відразу ж з’явився в слідчу комісію, рішенням якої він був за самовільну відлучку в Ієрусалім засланий до Миропільського Миколаївського монастиря з забороною проводити священнослужіння. Тільки в 1748 році, після прибуття на Білгородську Єпархію Преосвя -щенного єпископа Іоасафа (Горленка), було порушено перед Священним Синодом клопотання про покращення умов утримання Данила Полянського. Священний Синод 22 грудня 1749 року своїм указом відпустив Данила Полянського до Охтирки під нагляд місцевої влади.

Та вже на початку травня 1750 року ієромонах Савва, приставлений Консисторією до Охтирської чудотворної ікони Божої Матері, в своїх доносах начальству писав, що Данило Полянський приймає у себе вдома народ, який почитає його за святого, вдає з себе блаженного, ходячи по вулиці босим і без шапки, розголошує всім про те, що свічні та кружечні збори від ікони передаються в будинок Преосвященного. Данила Полянського негайно було заслано в колишню Суджанську Предтечеву пустинь, де він повинен був знаходитись до остаточного вирішення його долі Святим Синодом. І ось через рік Святий Синод по всій території Росії оголосив:

а) святу ікону Богоматері, знайдену в Охтирці, вважати чудотворною;

б) надалі всім від цієї ікони чудесам робити точний опис;

в) священик Данило Полянський повинен бути звільнений від любого переслідування.

Це ще більше сприяло поширенню слави Охтирської чудотворної ікони, зробило її предметом поклоніння, а наше місто – метою релігійного паломництва тисяч і тисяч її прихильників. Данило Полянський, звільнений від всякого нагляду, разом з графом Гендриковим, поїхав в Петербург для представлення імператриці Єлизаветі Петрівні. В дорозі священик Данило Васильович Полянський (на той час стара і немічна людина) важко захворів і в місті Твері помер. Так в 1752 році безславно закінчилося життя людини, якій судилося долею прославити місто Охтирку на безкрайніх просторах Російської імперії.

Роком раніше, в 1751 році, ще при житті Данила Полянського, після указу Святого Синоду про визнання Охтирської святої ікони Божої Матері чудотворною, полковник Федір Іванович Каченовський висловив думку про необхідність будівництва нового цегляного храму на місці явлення святої ікони, хоча деякі джерела вважають, що ця ідея належала імператриці Єлизаветі Петрівні і була висловлена нею під час її перебування в нашому місті. Полковник Федір Каченовський звернувся з відозвою до всіх православних християн з проханням «вспомоществовать на оную церковь милостивым подаянием, что Бог на сердце положит» і, приїхавши до Петербурга, зустрівся з імператрицею Єлизаветою Петрівною. Вона підтримала починання полковника Каченовського, пожертвувавши на будівництво нового храму «от своих царских щедрот 2000 рублей …», зробивши власноручно в соборній книзі про це відповідний запис і доручила знаменитому зодчому графу де Растреллі накреслити план і фасад майбутнього храму . При цьому 21 січня 1753 року вона своїм указом повеліла «все доходы, от подаянія в ту церковь приходящіе, употреблять на нынешнее каменное строение и на церковное украшение».

З цього часу пожертви на будівництво нового храму та його обладнання почали надходити від жителів Росії безперервним потоком. Серед надходжень гроші, діаманти, золоті та срібні вироби, деякі з них до того ж мали надзвичайно велику художню цінність. Так унікальні діамантові зірка та хрест ордена Святої Катерини були вмонтовані в нову золоту ризу Охтирської чудотворної ікони Божої Матері, їх добре видно на другому малюнку. Цю золоту ризу, для виготовлення якої було використано 2250 діамантів вагою 195,5 каратів, в 1865-1871 роках відчеканив московський фабрикант Д.Н.Орлов і прикрасив діамантами московський ювелір І.Д.Чечелев. На той час вона була оцінена в 30 000 карбованців сріблом, художня ж цінність цієї ікони може в десятки разів перевищувати її вартість, так як її риза на той час «по чистоті, вишуканості обробки і естетичному смаку в розташуванні і закріпленні діамантів являє собою одно з кращих художніх виробів сучасного чеканного та ювелірного мистецтва», що робить ікону практично безцінною. Імператриця Марія Олександрівна, якій на станції Серпухов була продемонстрована 28 листопада 1871 року Охтирська чудотворна ікона, визнала, що майстерність виконання та оздоблення ікони надзвичайно високі.

Якою була подальша доля дорогоцінної ризи ікони Божої Матері та самої ікони можна лише гадати. Скоріше за все злодії зняли з неї діаманти, а золоту ризу переплавили. Але можливо, що старанно схована злодіями десь, вона чекає свого часу, щоб втретє чудесним образом явитися в нашому місті. Щодо самої ікони, то на сьогодні встановити її місцеперебування неможли- во, бо на той час Охтирська чудотворна ікона Божої Матері мала безліч «двійників», деякі з них було виконано так майстерно, що дуже схожі на оригінал. Ось чому зараз в пресі можна зустріти повідомлення про появу в тій чи іншій країні «справжньої» Охтирської чудотворної ікони Божої Матері, але можна сказати з упевненістю, що мова йде лише про одну з копій прославленої ікони.

На цьому в цій історії можна було б поставити крапку, але я пропоную Вам, шановний Читачу, повернутися в той час, коли Охтирська Чудотворна Ікона Божої Матері була знайдена священиком Данилом Полянським на своєму городі. Багато і часто пишуть сьогодні, як про чудотворну ікону так і про історію її явлення. При цьому сучасні автори, використовуючи не зовсім достовірні джерела, в своїх публікаціях допускають досить серйозні неточності. Взяти хоча б той факт, що священиком приходської церкви Покрова Пресвятої Богородиці майже всю першу половину сторіччя був Данило Васильович Полянський, а не Василь Данилов. Про це свідчать численні документи, які згадуються в різних джерелах дев’ятнадцятого сторіччя . Один з них свідчить про те, що в 1715 році було продане дворове місце, «смежное с двором Покровскаго попа Даніила», який на той час вже був священиком вищезгаданої церкви. Виходячи з цього, робимо висновок, що Охтирську Чудотворну Ікону Божої Матері знайшов на своєму городі Данило Васильович Полянський ( в інших джерелах «Даніил Васильев», що на той час означало – "Даніил Васильев сын"). Цікавий і той факт, що місце, де Данило Полянський викосив в траві чудотворну ікону, знаходилося зовсім не там, де побудована зараз капличка.

Подвір’я священика Данила Полянського знаходилося між дерев’яною церквою Покрова Пресвятої Богородиці та валом Охтирської фортеці ( вал і рів, як відомо проходили в цьому місці через парк, Соборну площу, територію заводу «Нафтопроммаш» і з’єднувалося з річкою Охтиркою ). Церква ж була розташована в 40 сажнях ( приблизно 80 метрів) від теперішнього кам’яного Покровського Собору в бік стадіону, в середині дев’ятнадцятого століття на її місці ще стояв пам’ятник цій церкві. Пізніше, в 1819 році на цьому місці було побудовано два кам’яних будинки, в яких розмістилося духовне повітове училище – бурса, а ще пізніше Охтирська школа № 3.

З усього вищесказаного можемо зробити висновок - зараз на місці явлення святої ікони височіє побудований в 1768 році за проектом Бартолемео Растреллі, один з найвідоміших і найпрекрасніших в дореволюційній Росії соборів – Охтирський Покровський Собор, який ось уже 238 років є окрасою нашого міста. Як ми бачимо історія будівництва Покровського Собору дуже цікава і нерозривно пов’язана з історією Охтирської Чудотворної Ікони Божої Матері. Але то вже тема іншого екскурсу в минуле Охтирщини.

Анатолій Залавський
Ветеран педагогічної праці, краєзнавець