7 сотня. А хто з охтирчан ще пам’ятає, де шукати Йондівку?

МЛИН.СІЛЬМАШ

«Tет-а-тет» означає віч-на-віч. Ми зібралися біля однойменної кав’ярні, щоб зустрітися віч-на-віч із останками славного «Сільмашу».

За живописними фонтанами охтирського «французького бульвару», там де на парапеті встановлена міні Ейфелева вежа, видніється велична споруда. То колишній млин. І рік забудови вказаний – «1868». Відомо, що млин належав купцям Курилам. У 1932 році завдяки цій споруді в Охтирці почав свою роботу труболиварний завод, пізніше реконструйований для виробництва сільськогосподарських машин. Ще 20 років тому «Сільмаш» іще був «живий» десь на 10%. Сьогодні від нього залишилися тільки спогади…

Над входом величезна вивіска-реклама: «КОМБИКОРМА. Мука, сахар, крупи, масло, отруби – 20м». Так, дійсно у дворі відразу видно офіс «Слобожанського фермера». На території колишнього млина, заводу тепер отруби, перукарня, мийка і молодіжний центр. «Слобожанський фермер» заштукатурює багряні цегляні стіни, вже 3 поверхи змінили свій образ. Молодь вправляється з вуличним графіті, розмальовує якимись «ніякими» закликами. Міняються вікна, і споруда стає невиразною. Тільки там наверху – люкарни, пілястри, арки, кам’яні візерунки і розбите скло у вікнах, запнуті деінде плакатами. Там господарюють голуби. А можна ж було створити «АРТмеханіку», культурний простір, як у київському «Арсеналі» чи в харківському якомусь там заводі. А нам слабо…

Ну і домінує на колишньому «Сільмаші» супермаркет «Портал». Це зі сторони вулиці Батюка.

А ми прямуємо на вулицю Шевченка. З цього боку стоїть весь у ремонтних стропилах колишній адмінкорпус. Цікаві надписи на різних дверях. «Закривайте двери!» А вони вже й бур’яном поросли, закриті… 

На боковій стіні висить потьмяніла меморіальна дошка: «В 1983 году в заводе работал Зайцев Александр Андреевич (1964-1984), Крицин Валерий Алексеевич (1965-1984). Погибли при исполнении интернационального долга»… А далі добудова, на дверях фарбою написано «Эл.цех», мабуть вони там працювали до армії. 

За рогом будинку, за старими дерев’яними ворітьми – новітні броньовані двері з написом «Об’єкт під охороною». Довкола повно окурків в чагарниках і бур’янах...

Там, у дворі колишнього заводу,  розумієш плинність часу і невідворотність історичних процесів. Там історичні знаки міста Нашого… «Та да!» це назва крамниці за рогом. І це вже сучасність.

Знову повертаємось на вулицю Батюка, повз «Портал» доходимо до мосту через річку. Це вже не та річка, що була колись, десь півстоліття тому. Це підтвердять усі охтирчани, чиє дитинство припало на ті роки. Тоді Охтирка була широка, повноводна, чиста. І все літо там купалися. А зараз річка темна, мутна, вся в рясці і баговинні, корчаках, а береги заросли чагарниками. Ніяк не вдається охтирчанам почистити свою річку.

ЙОНДІВКА

Охтирчани ще пам’ятають деякі назви певних районів нашого міста. Район вулиці Чкалова іменувався колись Йондівкою. Там жив пан Йонда. Підтвердженням цього факту є спогади Володимира Закутного. Нині він мешкає на Гусинці, а народився і провів пів життя на Йондівці. Його матуся 1909 р.н. згадувала, що дівчиною ходила в найми до панського двору: «Зранку пан накривав стіл до сніданку. Бувалі жінки й дівчата швиденько вправлялися з їжею. І пан давав рознарядку кому до якої роботи ставати, визначав, хто як їсть – так і працює».

Пан Йонда ймовірно жив у районі нинішнього Охтирського будинку інтернату для громадян похилого віку, що на вулиці Чкалова, 34. Нині на вході розвівається жовто-блакитний стяг, двір заквітчаний, охайне двоповерхове приміщення. А поряд притулився старий будинок, колишнє приміщення соцзахисту. Пустує, руйнується потихеньку. Можливо то був панський будинок?..

ТВК, ЖКГ, БТІ…

Переходимо дорогу і прямуємо до цих абревіатур, там де над будинком височіє телевежа та купа тарілок-антен. Справжній телемисник. Справа, за пошарпаною теплокомунікацією – цивілізований вхід «ТВК телерадіокомпанії «Пульсар». Дуже приємна територія.

І дуже неприємна – навпроти. На воротях написано ЖИЛКОМСЕРВІС і бур’яни довкола офісу житлово-комунального господарства. Що тоді ми хочемо бачити в місті, який такий сервіс, як у них під носом – чортзна-що? 

Йдемо далі зарослими стежками, між гаражів, дворів, багатоповерхівок. У дворі, під тінню дерев, відпочивають місцеві мешканці, у сміттєвих баках чоловік щось шукає.

ОХТИРСЬКИЙ ПИВОВАРНИЙ ЗАВОД

Завод працює. Хоч якесь підприємство живе. Охтирський пивзавод має давню історію. Про це вони і книгу написали. І ви можете знайти славну історію в книгарні, бібліотеці, в музеї, в інтернеті, деінде. Там і про історію Охтирки, і про засновника заводу купця Івана Бондаренка, про всіх керівників після нього і дотепер. Тривалий час керівник пивзаводу Леонід Журавльов.

З вулиці Батюка видно старовинну будівлю, на якій значиться «1913». На сусідній будівлі встановлений залізний макет ракети, а на приміщенні від вулиці – великими літерами «ОБОЛОНЬ».

ЗОШ №1

Заходимо з чорного входу. Нас зустрічає мурал від «SHEVART» (Ігор Шевченко). Тільки незрозуміло яке відношення «Один удома» має до ЗОШ №1? Просто яскраво, просто не сіра стіна. А можна ж і з українським змістом? Цікаво, з ким це узгоджується?.

Колись до Жовтневого перевороту тут була перша міська жіноча гімназія. Побудована у 1875 році. В якій навчались діти дворян, поміщиків та духовенства. У 1904 до жіночої гімназії добудували нові корпуси і школа подовшала і стала двоповерховою. При встановленні радянської влади стала школою №1, а в 1922 році – ленінською. При школі в 1920-х роках діяла дитяча музична школа, якою опікувалася видатна охтирчанка Ксєнія Рєзнікова.

Довгий час на території школи були присадибні ділянки, оранжереї, питомники, «біологія», як зазначив Володимир Закутний. Та поступово освітньо-трудовий процес змінював свої методи, стандарти. Так відійшли всілякі огородні ділянки. На їх місці нині сучасний спортивний майданчик. Замість оранжерей – прості квітники. 

В ЗОШ №1 розташоване Охтирське радіо. Звідки щодня ведуться радіопередачі про місцеві новини  заспокійливим голосом Світлани Терешкової. Цього року їй допомагали юні журналісти із ОМЦДТ-МАН. В школі діє євро клуб «Prime Star» (керівник Оксана Мироняк). Іще працюють багато справжніх вчителів і вчаться багато талановитих дітей. А всім опікується директорка Інесса Шульженко.

На фасаді школи меморіальні дошки сповіщають, що в цій школі навчались та працювали Герої Радянського Союзу Юрій Горбушко і Василь Симон.

ЗОШ №3

Це наймолодша школа Охтирки. В 2021 році їй виповнюється 30 років! ЗОШ №3 – ровесниця новітньої України, побудована за проектом головного архітектора Охтирки Михайла Новосєльського. І в проекті сучасної школи мав бути басейн. За кошторисом виходило дорого. Але Михайло Антонович відстояв свою ініціативу, свій проєкт, і другу, після ЗОШ №5, школу з басейном таки побудували… Довгий час басейн не діяв. Наразі міська влада планує його відремонтувати.

Спочатку школа мала юридичний напрямок. Перший юридичний випуск був у 1994 році. Першим директором був Анатолій Тронь. Наразі директорка наймолодшої найсучаснішої охтирської школи – Тетяна  Ситнік.

ЗОШ №7 

Школи під таким номером вже немає. Але будівля збереглася. І якщо минулого року будівля належала місту, і вітер гуляв шкільними класами, наркомани, п’яниці та безхатьки знаходили тимчасове пристанище. Нині у цього будинку вже є власник. Та хто ця людина – інформація не для загалу. І ще невідомо, що там колись буде – супермаркет чи будівельний маркет, (а що ж іще?). Спочатку ремонт ішов активно. Вивозили будівельне сміття, завозили пісок. Та десь місяця півтора, як усе затихло.

ВУЛИЦІ І ПРОВУЛКИ 

7 сотня, як 8, виявляється немаленька. Вулиць і провулків достатньо. Багато перейменованих. От, наприклад, вулиця Ракетників колись була «20 Партз’їзду». Та все ж тут живуть колишні ракетники, і перейменування доречне. В затишному мікрорайоні колись розбили сквер, установили пам’ятний знак, а ще спорудили спортивний майданчик. Та за порядком слідкують декілька ентузіастів. Ми писали про Михайла Гріневського, Володимира Гериновича, Валентину Глухову та  Максима Клименка. Добре, що такі люди є у нашому місті.

Далі по вулиці Перемоги йде ряд колишніх діючих в радянську добу підприємств: «Сільгосптехніка», «Засолзавод», «Цегельний завод». А тепер уцілілі приміщення здаються в оренду, а тим, що не пощастило – руйнуються. Зате є простір для авто мийок і будівельних складів. Часи змінюються, техніка змінюється… 

Герої залишаються у назвах вулиць і провулків. Далі 7 сотня простяглася вулицею Перемоги і назви провулків носять імена героїв різних війн, різних епох: Михайленка, Трофименка, Горбушка, Танкістів-кантемирівців, Калнишевського, Сагайдачного, Нахімова, Суворова…

І на завершення 7 сотні – психо-неврологічний диспансер по провулку Кириківський і дорога на Харків. Кому – куди…

До зустрічі, на наступній сотні!

Валерія Бакуліна