Нарешті і до нашого міста докоти вся сезон торгівлі овочами, фруктами, ягодами і тими ж кавунами.
Кавуни та дині перетворились на мій з дружиною маленький сімейний бізнес, тому що з самого початку (з 1998р) ми намагаємось підходити до цього бізнесу серйозно, з повною мірою відповідальності перед людьми за те, що ми робимо. За всі ці роки охтирчани звикли пов’язувати наші з жінкою прізвища саме з кавунами, і всі ці сім років люди звикли довіряти нам в цьому питанні.

Якщо ставити питання про професіоналізм, то це саме той випадок.

В чому ж полягає цей професіоналізм?

По-перше: це стаціонарні точки реалізації продукції, де покупець може обрати собі товар до смаку. В разі придбання товару неякісного (зеленого), кожен покупець в змозі обміняти його на якісний, а не шукати по місту, де він придбав зеленого гарбуза.

По-друге: за часів Радянського Союзу вся реалізація кавунів йшла через стаціонарні точки. Їх загружали у так звані „клітки” на ринку і по місту з тою метою, щоб кавуни якомога менше транспортувалися , бо під час цього процесу вони втрачають якість. Чим ближче товар до покупця, тим краще для обох.

По–третє: стаціонарні точки простіше контролювати з боку відповідних органів на предмет якості товару та повного оформлення відповідних документів на товар та право торгівлі.

Ці прописні істини може нікому не цікаві і тому почну розповідати про цікавіше.

Всі попередні роки моєї діяльності на цій ниві проблем фактично не було. Я завжди намагався виконувати всі норми щодо моєї діяльності. Завжди отримував дозволи на організацію торгівлі. Завжди допомагав рідному місту. Зокрема: відгружав картоплю в один з дитячих садків міста, робив благодійні внески Охтирському центру допомоги малозабезпеченим людям, перераховував гроші на допомогу українському флоту. За ці послуги я отримував повний пакет дозвільних документів на організацію власної торгівлі. Але змінилися часи і виявляється, що моя скромна допомога рідному місту виявилася зайвою. Не потрібно вже ні грошей, ні картоплі, ні продуктів нашим ветеранам і інвалідам, і нашим людям виявляється непотрібно купувати кавуни з стаціонарних точок, а необхідно їх брати у стихійних продавців, котрі прилетять, нагодують людей застарілим товаром, а завтра шукай вітра в полі. В цьому році дозволу на торгівлю з стаціонарних точок я не отримав.

Зачароване коло: виконком не дає, тому що не дає санстанція. Санстанція кожного разу придумує щось новеньке.

Чому ж так вийшло, що змінилося в нашому місті після „помаранчевої революції”? Де ж те „Єдине вікно” допомоги малому бізнесу, про яке не раз наголошував наш Президент?

А сталося наступне: в січні місяці цього року в приміщенні старого кінотеатру відбулися збори мешканців міста з питання недовіри міському голові Демченко І.І. На цих зборах мешканці міста на чолі з ініціативною групою висловили недовіру міському голові і проголосували за проведення в місті референдуму про відставку міського голови. Одним із організаторів проведення цих зборів і безпосереднім їх учасником був я. Чому я прийняв участь у цьому заході? Це сталося тому, що Демченко І.І. зрадила нас під час виборів, займалась незаконною передвиборчою агітацією за одного з кандидатів, за три роки керівництва містом цієї „мадам” промисловість міста перетворилась на руїни , сміття забруднює наші вулиці все більше, комунальне майно розпродано за безцінь. Тому я виступив за відставку міського голови і заявив про це відкрито, як патріот свого міста. Гадаю, що кожний корінний охтирчанин на моєму місці зробив те ж саме. Демченко І.І. не зможе цього зрозуміти, тому що не має своєї батьківщини: народилася в Луганську, крестилася в Лебедині, докотилася до Охтирки і, завдяки таким, як я , покотиться далі.

8 серпня апеляційний суд Сумської області після півроку судової тяганини затвердив легітимність зборів охтирчан з приводу їх конституційного права на проведення місцевого референдуму по відставці міського голови. Сподіваюсь, що на момент виходу цієї статті в місті розпочнеться цілком законний збір підписів про відставку мера. Мій підпис в цьому документі стоятиме першим.

Повернемося до кавунів. На сьогодні торгівля кавунами в Охтирці проходить стихійно, без необхідних дозволів міської влади. „Єдиний офіс” допомоги малому бізнесу для мене зачинений з наведених вище причин. Кожного дня мене , а точніше моїх продавців на торгових місцях тероризують працівники санітарної служби. За попередні п’ять років моєї діяльності вони не знайшли жодного порушення , а цього року лише за тиждень зробили з мене та моїх працівників злісних порушників санітарної дисципліни. Виявилося , що мої кавуни не відповідають ніяким стандартам якості, і мій 8-річний досвід у цій справі нічого не вартий. До чого тоді сертифікат якості на мій товар та перевірки ветеринарно - санітарної служби продовольчого ринку? Хочу запитати в шановного санітарного лікаря Доля В.П.: Як він в минулому році видав мені санітарне погодження на організацію торгівлі в місті без додаткових умов, а цього року не може такого зробити?

Чи може закони змінилися? Чи може він працює на замовлення нашої шановної Ірини Іванівни?

Скажу одне - її завтра в місті не буде. А ми залишимося. Будемо дивитись один одному в очі і знизувати плечима.

Слава Богу, на дворі не 37 рік і ті погрози, які вислухала моя жінка Мирослава від начальника відділу економіки міськвиконкому Кравченко Т.В. та заступника міського голови Криворучко, нехай залишаться їм. Якщо вони охтирчани, то незабаром будуть вдячні таким, як я , що звільнили нашу рідну Охтирку від „чуми”.  Начальник економічного відділу Кравченко Т.В. попереджувала мою дружину, що якщо ми звернемося за допомогою до Сумського або Київського керівництва, то взагалі не отримаємо дозволу на торгівлю ніколи. На питання, як вона надавала мені дозволи в минулі роки , вона відповідає цілком професійно: "Це було помилково".

Хочу зі шпальт цього видання сказати: "Всі документи на мою діяльність за попередні роки ляжуть на стіл в високих кабінетах Сум та Києва. І тоді хай готують відповіді на запитання, чому так сталося. Ірини Іванівни тоді не буде. А відповідати прийдеться їм. Виконавцям. Зустрінемося".

Я знаю історію свого роду Лисенків на 200 років тому . Ніхто з моїх предків не був кріпаком, ніколи не гнув спину ні перед ким. В моєму роду були вільні козаки, які прагнули чесно працювати, годувати своїх дітей і завжди були патріотами своєї Батьківщини. Зараз не той час, щоб схиляти голову перед прислужниками старої влади.

З цими думками я був на київському Майдані під час революції. Приймав участь у справжній битві за нашого Президента. Зараз приймаю участь у проведенні місцевого референдуму ( про відставку міського голови). З цими думками я живу в рідному місті, люблю його і сподіваюсь на його процвітання.

З повагою до жителів міста, приватний підприємець.

Лисенко Володимир Іванович, дружина Лисенко Мирослава Василівна, а також 14 працівників , яких ми забезпечили робочими місцями.