Українці чекають створення у своїй державі єдиної православної церкви. Про це сказав нещодавно президент Віктор Ющенко, і з цим важко сперечатися. Але нашою реальністю сьогодні є розкол у вітчизняному православ'ї та протистояння між найбільшими церквами східної конфесії, підпорядкованими відповідно Київському та Московському патріархатам.

Власне, в чисто релігійному плані розбіжностей між ними немає жодних - однакове богослужіння і таїнства, те саме Євангеліє і, звичайно ж, спільний для всіх Єдиний Бог. Каменем спотикання в даному конфлікті є політика. Адже церква Київського патріархату управляється зі столиці України й займає послідовну державницьку позицію. У той же час УПЦ МП керують архієреї з "Білокам'яної" і відстоюють вони національні інтереси Росії, які далеко не завжди співпадають з українськими.

До розколу часто додається кричуща нерівність між представниками різних конфесій. Візьмімо, наприклад, ситуацію у нас, в Охтирці. Всі типові храми в місті нафтовиків (у тому числі славнозвісний Свято-Покровський кафедральний собор, побудований у 18 сторіччі за проектом видатного архітектора Растреллі) належать Московському патріархату. А що ж українська церква? її вірні спілкуються з Господом у єдиному невеличкому храмі Успіння Пресвятої Богородиці. По суті, це просто маленький будинок. Але стараннями парафіян і особисто настоятеля храму отця Сергія (Більченка) дім молитви поступово розвивається. На порожньому колись даху з'явилася баня з хрестом, церковне подвір'я нині оточує легкий паркан, пофарбований у гармонійний зелений колір. А зсередини храм неабияк прикрашають численні намальовані і вишиті ікони, зокрема, твори місцевих майстрів Лідії Радько й Сергія Степанова. Звісно, в історії громади траплялося різне. Кілька разів невідомі "доброзичливці" вибивали шибки, ламали згаданий вище паркан і навіть спалювали хрест на подвір'ї. Проте зруйноване відбудовували й робили свою добру справу далі. Та ще й молилися за "овець за-блудлих": а як інакше? Завдяки порядності та відданості власному служінню (рисам, чесно кажучи, властивим далеко не всім сучасним священникам) о. Сергій зумів здобути чималий авторитет серед земляків. Його навіть у сусідні села нерідко запрошують!

Хоча церква в нас і відділена від держави, її, ясна річ, не могли обминути буремні вибори 2004 року. Особливо постаралися тоді "батюшки" з Московського патріархату, які переконано агітували за православного кандидата з кримінальним минулим Віктора Януковича. Настоятель вищезгаданого Покровського собору отець Євгеній (Сапіга) навіть у пресі на цю тему виступав! До речі, результат це принесло слабенький: в місті за патріотичного кандидата Ющенка проголосували майже 80 % виборців. В Успенській же церкві поводилися скромніше: просто молилися за справедливі вибори. А ще - безкоштовно розповсюджували серед парафіян "Закон Божий" рідною мовою. Адже духовна просвіта - річ набагато важливіша за будь-яку політичну кон'юнктуру.

У службах Успенського храму нерідко бере участь до 50 чоловік. Могло б приходити й набагато більше людей. Але ж у будиночку елементарно бракує місця! Потреба в новому приміщенні є для парафіян нагальною. У зв'язку з цим виник намір відбудувати на старому місці Успенський собор, знищений комуністами за часів Сталіна. Вже й проект розробили. Однак, справа чомусь заглухла. Може, як завжди, грошенят не вистачає, а може хтось побоюється допомагати "неканонічній" Київській церкві. Хоча, нагадаємо, нещодавно Константинопольський патріарх заявив, що саме Московський патріархат є в Україні нека-нонічним.

На завершення ще один цікавий нюанс - 2 храми, належні Московській церкві - Різдва Христового та Свято-Введенська - взагалі закриті на замок. Так може хоч їх передати віруючим-патріотам?! Власне, ініціативні охтирці вже виступили з подібною пропозицією і розіслали відповідні листи керівникам міста, області та держави. Можливо, після цього справа нарешті зрушиться з мертвої точки. Будемо сподіватися на краще, бо жодна несправедливість не може бути вічною.

Сергій Яковенко