Латко Іван Антонович одягнув військову форму в грудні 1937-го року, коли його зарахували курсантом полкової школи 70-го стрілецького полку 3-ї стрілецької дивізії Харківського воєнного округу.
П ісля закінчення полкової школи, з жовтня 1938 року і до серпня 1939 року, він продовжував військову службу в цій же частині на посаді помічника командира взводу.В серпні 1939 року старшина Латко в складі 70-го стрілецького полку 3-ї стрілецької дивізії відряджається у Далекосхідну армію. Звідти в лютому 1940 року його направляють курсантом піхотного училища ім. Кірова в Ленінградський воєнний округ. Після його закінчення в червні 1941 року лейтенанта Латко І.А. призначають командиром взводу 135-го стрілецького полку 14-ї стрілецької дивізії Ленінградського воєнного округу.

Не встиг лейтенант Латко притерти свої нові погони, як почалась Велика Вітчизняна війна. Молодий офіцер став на захист Батьківщини в ранзі командира роти 135-го стрілецького полку при 23-му укріпленому районі (Північний і Карельський фронти). В серпні 1942 року лейтенанту Латко присвоюють звання старшого лейтенанта і направляють у Північний флот на посаду заступника командира батальйону Північного укріпленого району. Тут часто велись оборонні бої. В лютому 1943 року в одному з боїв старший лейтенант Латко був тяжко поранений в праву ногу і був відряджений на лікування до 73-го воєнно-морського шпиталю.

Після видужання його посилають на курси підвищення кваліфікації офіцерів, які успішно закінчив у липні 1944 року. Йому присвоїли звання капітана і відрядили до 589-го окремого штрафного взводу, в якому капітану Латко довелось пройти складні випробовування, адже ці воїни повинні були спокутувати свою провину власною кров'ю, або життям. Другого шляху у них не було. Капітан Латко був безвинною людиною, але мусив бути з цими людьми та ще й вести їх на подвиги. Таке було правило війни. З цим завданням він впорався справно, але на третьому місяці знову потрапив до шпиталю, в якому лікувався сім місяців.

В квітні 1945 року командир 3-го батальйону 125-го стрілецького полку морської піхоти капітан Латко продовжив свою службу після повернення з шпиталю. Тут 9-го травня він і зустрів довгоочікувану Перемогу на півострові Рибачому. Важко передати словами радість, з якою зустріли воїни звістку про закінчення війни, - згадує ветеран.

Пілотки та кашкети полетіли в повітря, з усіх видів табельної зброї був здійснений переможний салют, баяніст подав сигнал до танцю і вмить вже танцюристи відчеканювали "циганочку", потім загриміло: "Розпрягайте, хлопці коней"...

Але служба продовжувалась, служба сувора на Рибачому, сповнена безперервних не передбачуваних моментів. На цьому безлюдному шматку землі не було жодного будинку, все заховане в скелях: тут були ніші для житла, харчоблоку і шпиталю. Час від часу місце розташування стрілецького батальйону обстрілювалось ворогом з 210-міліметрової гармати, або з танка. А місце їх розташування було невідоме. Противник свою гармату викотить із отвору в скелі, піддасть обстрілу, наробить гармидеру в наших частинах і знову заховає гармату в скелі. Так само робив вилазки ворожий танк, - згадує ветеран Латко, якому в травні 1947 року присвоєно звання майора.

На Північному флоті Іван Антонович служив до 1952 року, а в травні цього ж року його відрядили в Москву на навчання до воєнно-інженерної академії ім. Куйбишева. Закінчивши в травні 1953 року академію, уже підполковником Латко знову повертається на Північний флот в 574-й окремий дорожньо-будівельний батальйон берегової оборони, де продовжив подальшу військову службу до серпня 1960 року, а потім був демобілізований.

Військова дорожньо-будівельна спеціальність знадобилась Івану Антоновичу і в мирний час. З 1960 року і по жовтень 1985-го він працював інженером дорожнього будівництва в різних установах міста. Нині Іван Антонович знаходиться на заслуженому відпочинку.

Його суворий і довготривалий воєнний шлях, пов'язаний із захистом Батьківщини від німецьких загарбників, високо оцінений державою. Іван Антонович нагороджений двома орденами "Червоного прапора", орденами "Червоної зірки", "Вітчизняної війни" І ступеня, "Богдана Хмельницького", медалями "За бойові заслуги", "За оборону Заполяр'я", "За перемогу над Німеччиною", "Захиснику Вітчизни" та медаллю Жукова, а також багатьма ювілейними медалями.

Ветеран Латко береже, як найцінніші реліквії, дві подяки від Верховного Головнокомандуючого, які звучать так: Наказом Верховного Головнокомандуючого Генералісимуса Радянського Союзу тов. Сталіна від 14 жовтня 1944 року за відмінні бойові дії в боях за звільнення міста Петсамо (Печенга) всьому особовому складу нашого з'єднання, в т.ч. і Вам оголошена подяка. Командир з'єднання: контр-адмірал Михайлов.

В цих подяках словосполучення "За звільнення" зараз звучать символічно, але якою ціною вони дістались, це знають лише ті люди, які самі брали участь у воєнних діях.

Шановний Іване Антоновичу, низький уклін вам за воєнну звитягу, хай Вам здоровиться, довголіття бажаю і шани та поваги від дітей, онуків та рідних і всіх мешканців міста, хто Вас знає.

О. Новаченко,

член Національної спілки

журналістів України