Уляна Раб, нині Минова Уляна Марківна народилася 27 серпня 1922 року в селі Погрібняки Семенівського району на Полтавщині. В 1940 році закінчила Охтирську трирічну медичну школу і після проходження в Харкові короткострокових курсів була направлена на роботу в Тернопільську область.

Дівчина з задоволенням працювала медичною сестрою, але мріяла стати лікарем і почала активно готуватись до вступу в медичний інститут. Та її мріям не судилось збутися. В червні 1941 року по країні пронеслась жахлива звістка, що гітлерівська армія перейшла кордон нашої Батьківщини, почалась кривава війна.

Наступного, після початку війни, дня медсестра Раб була мобілізована й зарахована до військової частини № 32456 "ц" на посаду старшого фельдшера 204-го танкового батальйону 90-ї (41-ї гвардійської) бригади, в складі якої пройшла з боями до жаданої Перемоги. Бомбових ударів, танкових атак і артилерійських канонад дівчина зазнала з перших днів війни в прикордонних битвах. Всіх незгод звідала при вимушеному відступу нашої армії в перші місяці війни.

Її робота була не схожа на роботу будь-якого медичного працівника, що працював у медсанбаті чи навіть у медсанроті. Робоче місце Уляни Раб було на полі бою та на танку, на якому вона перевозила поранених, надавала першу медичну допомогу та передавала медичному взводу. Все це - у складних умовах бойової обстановки.

Уляна Марківна була безстрашним воїном, як про це пише підполковник - інженер у відставці Тихон Семенович Шустов у своїй книзі "Записки танкового техніка", в якій описаний весь бойовий шлях 41-ї гвардійської Шумлинсько-Хінганської Червонопрапорної ордена Кутузова бригади, яку надіслав у дарунок Уляні Марківні. Він тут згадує, що медсестра Раб Уляна нерідко на броні танка їздила в розвідку і успішно виконувала завдання розвідника. Бувало, вона виконувала такі завдання, що не кожний чоловік міг би впоратись. Наприклад, в боях за Сталінград через її руки пройшло 235 поранених та 175 убитих. Всім пораненим вона надала необхідну допомогу і транспортувала в мед взвод. Але загиблим теж треба було дати лад: всіх зафіксувати в документах та відправити у відповідні служби, а також визначитись з похованням та доставити всіх до місць захоронення.
Здобуваючи перемогу в Сталінграді, танкова бригада вела бої в центрі міста, не центральній площі, брала участь у захопленні в полон фельдмаршала Паулюса. Значну частину воїнів бригади було нагороджено орденами та медалями. Уляна Марківна Раб була відзначена орденом "Червоної зірки".

Уляна Марківна брала участь в боях Харківської наступальної операції, де точились жорстокі кровопролитні бої. Вона згадує, як боліли її руки від втоми. На одному відкритому полі стояв озерет соломи, який і став їй кімнатою для поранених. Сюди до неї підвозили на танках поранених, вона надавала їм медичну допомогу і тут же клала вряд. А потім, коли для танків привозили боєприпаси та пально-мастильні матеріали, то зворотнім шляхом відвозили поранених до медичних пунктів. Таким було щоденне життя молодого медичного працівника.

Після демобілізації Уляна Марківна Минова також не зазнала спокійного життя. Вона очолила дитячі ясла № 3, де були діти від 3-х місяців до 3-х років. А хто працював з маленькими дітьми, той добре знає, яка це нелегка справа.

За мужність і відвагу, проявлені в боях з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, капітан медичної служби у відставці Уляна Марківна Минова відзначена урядовими нагородами: орденами "Червоної зірки", "Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни" 2-го ступеня, медалями: Медаль Жукова "За перемогу над Німеччиною" у Великій Вітчизняній війні, "Захиснику Вітчизни" та багатьма ювілейними медалями.

Уляна Марківна виховала трьох дочок, має п'ять онуків і трьох правнуків. Зараз вона на заслуженому відпочинку, але має активну життєву позицію, тісний зв'язок з центральною районною лікарнею, передає свій досвід молодим  фахівцям.

О. Новаченко, член Національної спілки журналістів України