Кожного дня, ідучи в редакцію, прямую через двір гімназії. Тут, навіть у червні, подвір'я повниться дитячим сміхом. А 22 червня в літньому гімназійному таборі приймали очікуваного гостя - волонтера з Євросоюзу Фабіо Кальцоларі. Цього ранку житель сонячної Італії грав з дітьми в сокс. Дітлахи намагалися щось розповісти йому на ламаній англійській, щиро посміхалися і раділи приїжджому гостю. «А я хочу поруч із Фабіо сфотографуватись! Ну будь ласка! Посуньтесь усі! - біг швидше за всіх один з хлопчаків. - А можна мені потім фотку роздрукувати, а?»

У Фабіо виявилося вдосталь вільного часу, тому він люб'язно погодився відповісти на усі мої питання, розповісти про звичаї та культуру Італії й поділитися своїми враженнями від перебування в Україні.

«Я в Україні знаходжусь вже майже рік. У вересні завершується контракт і я маю повернутися в Італію. Взагалі-то, я навчався в Болонському університеті, вивчав теологію та антропологію, бо то дуже цікаво для мене. Дізнаватися щось нове, вивчати інші культури та народності, звичаї, бачити інші народи зсередини - ось що є для мене стимулом руху, ось що мене цікавить. Колись, коли я вивчав в Осло історію провалля між капіталізмом і соціалізмом у пострадянських країнах, мій друг Рікардо запропонував мені побувати в цих країнах особисто, поглянути на це життя зсередини. Саме так я і опинився в програмі волонтерів Європейського Союзу. Сам Рікардо був застарий для цієї програми, а я мав прохідний вік. Та й в Україні я не бував раніше, а все невідоме приваблює.

Я чув про Україну лише декілька разів, але дуже мало, тому захотів зрозуміти, що ж то за невідома країна в самому центрі Європи? Звичайно, учасники волонтерського процесу мають право обирати країни, куди вони поїдуть, але це мають бути держави Європи. Інколи нам дозволено виїжджати в такі відсталі країни з низьким рівнем розвитку як, наприклад, Камбоджа, але то поодинокі випадки.

Отже, я заповнив аплікаційну форму, де вказав, що можу запропонувати студентам, що вивчав, що вмію і чому хочу потрапити до цієї програми. Потім, після розгляду заяви, мене викликали на співбесіду особисто, де й пояснили усі умови й правила. Саме так я потрапив в Україну.

Загалом, я дуже люблю мандрувати. Я навчався не лише в Італії, а був і в Японії, і в Таїланді. Банкок, Гонконг вразили мене. їхня їжа, культура, звичаї, манера розмовляти й вести себе, ринки, кафетерії... А як у них кличуть таксі! Ви виходите на вулицю і кричите: «Тук-тук!». Саме це викликало у мене стан дежавю, особливо коли я побачив, як в Сумах зупиняють маршрутки... ця система маршрутних перевезень мене здивувала. І велика кількість людей на ринках, такі пожвавлені вулички... Мені не страшно було їхати в Україну, бо я дуже люблю подорожувати. До того ж, я трохи вивчаю російську, подекуди навіть можу зрозуміти, що до мене говорять.

У вашій країні мені сподобалися церкви. Сам я католик, але то не заважає мені бути в усіляких церквах та храмах, будь то християнська церква, католицька, ортодоксальна чи ще якась. Гарні декорації, вичурні ікони, особливо мені подобається, коли в храмі співають... Звичайно, Суми - дуже маленьке місто, а я люблю великі йіста, де є на що подивитися.

Особливо я сумую за італійським морозивом... Там є спеціальні кафе, де вам можуть запропонувати десятки різних смаків свіжого морозива. А тут усе тільки в пачках. Та й як на мене італійська їжа найсмачніша. Лозанья, піцца, тортеліні та тортелоні (як у вас пельмені та вареники)...

Загалом, мені б хотілося деякий час пожити в Києві. Там багато галерей, музеїв, виставок, історичних пам'яток, цікавих місць й гарних краєвидів. Але кафе і ресторанчиків, у порівнянні з Італією, там все одно дуже мало, на жаль. А ще Італія славиться своїм почуттям стилю, будинками моди та відомими дизайнерами. У мене також є улюблений, це Армані. Я маю багато речей цього дизайнера, і в Італії ношу їх із задоволенням. Там теплий клімат і ніколи не буває снігу, різких перепадів температур. А у вашій країні треба мати практичну одежу, бо при мінус 30 не вдягнеш парусинові штани та легку сорочку. Та й тягати із собою велику валізу з речами не є актуально. Тому із собою я взяв лише декілька своїх улюблених речей, які вдягаю виключно в університет, де викладаю італійську.

Також можу сказати, що менталітет українських людей дуже різний, можна навіть сказати полярний. Подекуди люди дуже ввічливі й люб'язні, намагатимуться тебе зрозуміти й допомогти. Але не всі такі. Деякі вживають жаргонізми, якісь немилозвучні діалекти, постійно сваряться й кричать, ведуть себе непристойно. Так, звичайно, відбувається не лише в Україні. Північна та Південна Італія також дуже різняться між собою. Північні італійці дуже емоційні, імпульсивні, їх приваблюють подорожі, вони не можуть сидіти на місці, постійно щось намагаються розвинути в собі, непосидючі, мабуть на американців трохи схожі. А в Південній частині життя більш спокійніше, повільніше, люди наслідували латинський розмірений тип життя. Я б, звичайно, міг жити і в Південній Італії, але то для мене як інша країна, інша матриця буття.

В Сумах ми багато працюємо в євроклубах, спілкуємося з дітьми. Я працюю в школах №25, №17, №1, в Сумському державному університеті та педагогічному інституті, а також ось приїжджаю до вас, в Охтирський євроклуб. Ми спілкуємося з тими, хто прагне дізнатися більше про Європу, культуру інших країн, мови й традиції. Таке ось спілкування дає практичні навички у володінні іноземними мовами. До того ж на базі університетів організовані клуби для бажаючих вивчати італійську. Через різницю у віці ми не можемо стати друзями із моїми студентами, я старший за них. Але ми порозумілися із викладачами. А учні мають мене за наставника, який їм допомагає. Але з ними весело і в нас склалися дуже добрі дружні стосунки.

Через те, що по вашому телебаченню ідуть в основному лише програми російською й українською, яку я поки що погано розумію, у мене з'явилося багато часу, щоб читати. Улюблені мої письменники - це Лондон та Голдоні. А загалом я можу читати усе: від наукової літератури до «Володаря кілець», мене все цікавить. З російської літератури я читав Достоєвського, Толстого, мені дуже імпонують їхні літературні витвори мистецтва. Зараз я взяв в обласній бібліотеці ім. Н.Крупської книги Лао Дзи та Кафки, нещодавно закінчив читати Дідро...

Освічені люди мають багато читати, дізнаватися нового, вивчати цей світ. Але я не завжди досконало розумію англійські тексти, для мене приємніше читати італійською, адже щоб зрозуміти характер книги, її дух, що саме хотів передати автор, треба знати мову досконало, відчувати її, розуміти настрої й звороти.

Якщо чесно, то я ще не знаю, чи поїду я по завершенню контракту відразу додому, в Італію. Звісно, я вже скучив і за своїми батьками, і за сестрою-двійняшкою, і за братом, і за теплим італійським сонцем, але жити постійно в одній країні - то так нудно. Щоб зрозуміти, наскільки сильно ти любиш свою країну, інколи треба виїхати закордон. Мені здається, що всі люди мають багато подорожувати, вивчати інші народності, розуміти інші культури, адже це цікаво й повчально. Я б залишився в Україні, якщо знайду робочий контракт. Можу навіть у Сумах лишитися, якщо університет залишить мене на постійній посаді. Вивчати вашу культуру то є цікаво для мене.

Коли ми приїхали сюди майже рік тому, то були першими, першопроходцями. І хто приїде після нас, я також не знаю. Але то є гарна практика як для студентів і викладасчїв в Україні, так і для жителів Європи. Я б міг не лише викладати італійську, а й теологію та релігію, адже саме це «моє» питання, те, що мене цікавить і на чому я розуміюся. Вивчати різницю між релігіями, розуміти, чому ж з однієї віри вийшло так багато релігій. Адже можна лише вірити або не вірити, інших варіантів немає. Тому я не розумію ворожнечі між релігіями, дійсно не розумію. До того ж, виходячи з моєї практики, українській молоді треба займатися англійською, адже мало хто з легкістю спілкується. Але ваша країна мене вразила. Так, мабуть я залишусь тут ще на якийсь час!»

■ Юлія РЯБУХША