Дивлячись на нашу Охтирку, що лежить у найкрасивішому місці, поблизу найчарівнішої річки, оточена найвеличнішим лісом, мимоволі замислююся: чому наше місто не належить до екскурсійних? Невже немає чого показати? Навіть охтирчани не знають усі цікаві місця нашого міста! Хто з молодих людей сьогодні буває на Кургані Слави? А що відомо про Більське городище? Чому немає музею Платона Воронька чи Івана Багряного? А запитавши перехожого, чи бував він у краєзнавчому музеї міста, можна почути у відповідь: «А що, він у нас є?» А ось знаменитий «дуб Петра І», мабуть, знають усі молодята, які залишають свої стрічки на дереві, не задумуючись над тим, чи це йому не зашкодить.

Проїжджаючи мостом через Ворсклу, звернув увагу на табличку «Гетьманський парк». Що це таке? Адже тут протікає красуня Ворскла, яку внесено до Міжнародної Червоної Книги як одну з найчистіших рік Європи. Улітку бачимо майже всіх мешканців, які відпочивають на мальовничих берегах цієї річки. Чи можна ж буде тут і далі відпочивати?

Того ж вечора заглянув на охтирський портал і дізнався: «Гетьманський національний природний парк було створено на території Великописарівського, Тростянецького та Охтирського районів відповідно до Указу Президента України № 273 від 27.04. 2009 року. Розташований він у по-ймі Ворскли. Його довжина сягає близько 120 км. Загальна площа території Парку становить 23360,1 га. На теренах нашого району територія Парку складає 11640,5 га. Парк є державним об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. Він належить до державної власності й підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища України. У минулому одна з найчистіших річок Європи - Ворскла - сьогодні потребує захисту від згубного впливу людей. Гетьманський національний природний парк було створено з метою збереження, відтворення й раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Лівобережного лісостепу, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.»

Так он воно як! Нарешті дочекалася наша річка захисту! Адже її місцями вже можна перейти вбрід! Сміття, непотріб — усе це можна знайти в ній. Ворскла вже стала місцем звалища. А чому б не створити на березі пляж, обладнані місця відпочинку з контейнерами для сміття? Аіже нам завжди не вистачає часу (за дріб'язковими проблемами), щоб зупинитися на декілька хвилин, аби подивитися на кольори веселки після дощу, послухати, як кує зозуля, грає-виграє іволга, як плаче й сміється соловейко... затамувати подих, прислухатися, як невловимо тихо опадають у саду на землю пелюстки... І тільки посеред неймовірної літньої спеки, згадуємо, що є у нас чиста річка краплинка Ворскла.

Наша Охтирщина - красиве місце. Можливо, знайдеться людина, яка захоче познайомити Україну з її знаменитими місцями, яка б організувала екскурсії містом і околицями: Курган Слави, де знаходиться пам'ятник Матері, яка сумує за своїми загиблими синами та дочками, де знаходився музей зброї часів Другої Світової війни (кому з хлопців не цікаво її побачити!); Більське городище, де переплелась історія та сучасність; заплава річки Ворскли, яку за часів Радянського Союзу досліджували всесоюзні інститути, яка була відома як найчистіша річка всього ве-ликого Радянського Союзу; Монастирська гора, на якій сьогодні відроджується чоловічий монастир, що існував навіть раніше, ніж була збудована сама Охтирка; музей космонавтики, у якому є предмети, що побували в космосі, у якому знаходяться відомості про льотчиків, які свій космі-чний шлях почали в Охтирському авіаполку. А музеї Багряного чи Воронька? Що ми знаємо про цих людей?

Цікаві й незабутні враження залишаться надовго, та й наповнення місцевого бюджету буде. Адже наші сусіди полтавчани вже давно використовують краєзнавчий матеріал в роботі. У них є свої знамениті люди, і вони розповідають про них на весь світ. То чому ми це не використовуємо? Невже наші діти не заслуговують на те, щоб краще знати історію свого краю?

Та й дорослі за своїми проблемами вже забули, що дітям потрібні не тільки їжа та одяг, а й духовний розвиток, який вони можуть отримати, пізнавши красу, визначні місця рідного краю. Молодь не хоче жити в замкненому колі. Тому, вириваючись із міста чи села, рідко хто туди повергається. А повертатися є куди!

■ Віктор ГОПКО, Охтирська ЗОШ № 8