Об'їхавши протягом трьох років близько 20 великих та малих міст України, щоразу кілька днів по тому приходиш до тями і намагаєшся дати відповідь на одне питання: а чому у нас не так?

Чому у нас до цього часу немає пам'ятника Шевченку, пристойного знака жертвам голодомору (до речі, у єдиному місті області), чорнобильцям, чому вже 2 покоління юних охтирчан не мають уявлення про те, що таке парк, дитяче містечко, а то й прості гойдалки? Спасибі фірмі «Рошен» за дитячий майданчик, яким обдарували всю Україну, у тому числі і наше місто. І тим приємніше бачити, що є у місті патріоти. Хочеться уклонитися Пугачову Руслану, Сопітьку Олександру за їхній подарунок місту - майданчик «Казкова пригода» і особлива дяка - за лавочки. У 50 тисячному місті: 2 лавочки - у сквері біля районної державної адміністрації, кілька - на площі біля Кнєжі і 2 - біля міськвиконкому! Все.

А Охтирці є що розказати світу. Саме у нас у 1718 році була відкрита перша в Росії тютюнова фабрика, саме Охтирський гусарський полк у 1813 році у Парижі брав участь у параді перемоги, саме охтирчанин Іван Багряний задовго до знаменитого «Архіпелагу ГУЛАГу» Солженіцина викрив жахіття сталінської інквізиції у своєму «Саду Гетсиманському».

Жодного пам'ятника, який би розповідав про ці події, окрім меморіальної дошки на Будинку культури та на будинку, де народився великий патріот України.

Особливе слово треба сказати про охтирчан, які стали гордістю України. Зокрема, народний (справді народний!) артист України - Петро Білинник, який народився і жив у Охтирці на вулиці Фрунзе. Співав у Київській опері. У місті не доводилося бачити жодного бодай скромного знаку, що він - охтирчанин.

А хто з пересічних охтирчан чув ще про одну цікаву особистість -російського письменника Михайла Петровича Арцибашева? Саме у нашому місті пройшли його дитинство і юність. Справжню славу приніс йому роман «Санін», який високо оцінив Лев Толстой, поставивши його в один ряд з Купріним.

Ще одна літературна замальовка, гідна будь-якого міста. Рівно 220 років тому, влітку 1889 року наше місто відвідав Антон Павлович Чехов. Сюди він приїздив із Сум, прожив у нас кілька днів у готелі Свято-Троїцького монастиря. На згадку про поїздку до мальовничого міста над Ворсклою було зроблено фотографію, яка нині зберігається у фондах будинку-музею А.П.Чехова в Сумах...

У нашого міста був шанс стати справді патріотичним українським містом. І могло це статися ще на початку 90-х років. Думаю, не всім охтирчанам відомо, що саме в цей час депутати міської ради прийняли рішення про перейменування вулиць міста. Не знаю, як кого, а особисто мене зацікавив додаток до рішення сесії міської ради. Ось як могли виглядати назви вулиць згідно цього вельми цікавого документа. Всього у списку більше 40 назв. Назву основні: пл.Жовтнева - Соборна, пл.Леніна - Успенська, пл.Червоного козацтва - Козацька, вул.Воровського - Дениса Давидова, вул.50 років СРСР - Остапа Вишні, вул.Червонофлотська - Щоголева, пр.Жовтневий - Гусарський, пр.Менжинського - Грушевського, пр.Петровського - Миротворцева, пр. 50 років СРСР - Арцибашева, вул.Дзержинського - Незалежності, пр.Клари Цеткін - Гетьманський. Справді, відчуваєш себе вдома серед цих уславлених імен. На жаль, не склалося. Тим більше прикро за наше місто, коли навіть у деяких селах району є вулиця 23 серпня, Незалежності.

Особливо «поталанило» нашому місту з днем свого народження. Кілька років тому зовсім випадково потрапив на очі цікавий документ - план проведення Дня міста у Тростянці. У це важко повірити, але сам перелік заходів зайняв близько однієї сторінки формату А-4. І були тут заходи не для «галочки», а для кожної категорії жителів - від дитини до ветерана-пенсіонера. Від знайомих, які мали нагоду побувати на цьому дійстві довелося почути багато цікавого, а у цьому році місцеве телебачення показало День міста Тростянця для своїх сусідів. Коментарі зайві... А ще, коли хоч раз побуваєш на Дні села у будь-якому найвіддаленішому селі району, за охтирчан стає прикро у сто разів від того, що ми позбавлені всього цього. Одна справа, коли бачиш патріотизм влади і жителів до міста, де живеш десь далеко, і зовсім по-другому це відгукується в серці, коли ось поруч, в 10-20 км від нас - абсолютно інший світ. Тому зовсім не дивуєшся з того, що народжуються юні охтирчани за межами міста, нові сім'ї створюються не у приміщенні колишнього суду чи десь у вестибюлі старого фойє, а у фешенебельному будинку — палаці князя Голіцина у тому ж Тростянці. І у першу весільну поїздку молодята вирушають до Краснокутського дендропарку чи Круглого двору у Тростянці. Тільки у нас немає Палацу урочистостей - теж у єдиному місті області...

І тим приємніше бачити хоч якісь риси духовності, які вирізняють наше місто від інших. Вперше довелося побачити місток кохання з безліччю різноманітних замків і замочків в Одесі. Напевно комусь це припало до вподоби - не чекаючи команди, хтось відкрив для Охтирки цю традицію - у день весілля молодята на містку кохання залишають свій замок, а ключ викидають у річку.

Поряд з тим, центр нашого міста претендує на якесь європейське місто. З понад 30 назв магазинів, близько третини - іноземні, або ж такі назви, що без словника навіть українською не розберешся. Особливо поталанило бару «Монплезир». Як тільки його не читали, і завжди було питання, а шо це таке? Адже не всі ж охтирчани були на Фінській затоці і бачили спражній Монплезир - літню резиденцію Петра 1...

Але не все так безнадійно у нашому місті. Тим більше приємно бачити у нас результати роботи тих, хто не байдужий до нашого спільного дому. Хочеться відзначити активістів громадської організації «Маю честь». Особливо велика вдячність від мешканців цього району - Могилку Л.С. Саме вони своїми силами у дворі на Дачному установили оригінальний пам'ятний знак до дня утворення Охтирського авіаційного полку, який свого часу гримів на весь Радянський Союз. З часом місце облюбувала малеча - адже тут є лавочки для відпочинку, гойдалки. З часом тут з'явиться сад, адже дерева тут садять постійно, оскільки свідомість мешканців Дачного ще далека від досконалості (до весни доживає половина посадженого восени) та ще й природний фактор допомагає...