Про сьогоднішню культурну та екологічну ситуацію в Україні та світі важко писати без сліз. Наприклад, тільки за офіційною статистикою Міністерства юстиції, в нашій державі кількість розлучень всього на 18% менше, ніж кількість нових шлюбів. А хто не розлучився, нерідко живуть душа в душу: то він їй – в душу, то вона йому – в душу… В інших країнах ситуація приблизно така сама. Якщо згадати, що сім’я – основна і невід’ємна складова виховання майбутнього покоління, то стає тривожно і за таке покоління, і за майбутнє взагалі.

Якщо залишки пестициду ДДТ виявили навіть у печінці пінгвінів Антарктиди, можна впевнено сказати: якою б величезною не була наша планета, людство змогло і її засмітити своїми щоденними наполегливими стараннями. Із впертістю, гідною кращого застосування. Сюди ж можна додати ще десяток глобальних проблем, що з року в рік стають все більшою загрозою для людства, згадати про глобальну фінансово-економічну кризу – і ми отримаємо таку собі «картину маслом»…

Але пишу про це не для того, щоб зіпсувати комусь настрій. І не для того, щоб шукати винних. Неприємна це справа і невдячна. Пишу для того, щоб поміркувати про вихід із такої, на перший погляд, безвихідної ситуації.

Вихід є!

Під час навчання в аспірантурі я вивчав погляди різних філософів, психологів, педагогів. Саме тоді звернув увагу, що багато авторів пишуть про єдність людини і природи. Зокрема, філософ і психолог Е. Фромм прийшов до висновку, що більшість негараздів із духовним, психічним та фізичним здоров’ям людини почалися з того часу, коли зв’язок людини з природою став зовсім слабким. І справді: тепер ми більшість часу проводимо у бетонних будівлях, ми споживаємо перероблену, мертву їжу і п’ємо бозна-яку воду, ми занурюємося у штучний інформаційний світ, щовечора вмикаючи телевізор або комп’ютер. І згадаємо ще про неприродне електромагнітне, хімічне, шумове забруднення навколишнього середовища. Не дивно, що і здоров’я нас не радує. І все ж таки: де вихід із сьогоднішньої нібито безвихідної ситуації?

Як написав у свій час один чудовий психолог В. Леві, із безвихідних ситуацій виходом слугує вхід. Тобто потрібно зупинитися перед проваллям, до якого ми добровільно підходимо все ближче, озирнутися і зробити крок в іншому напрямку. Якщо ми хочемо жити благополучніше, стабільніше – ми маємо стати ближче до природи.

Але це не значить, що потрібно втекти в ліс від цивілізації, відмовитись від усіх її благ, від комфорту, ні! Крайнощі ні до чого доброго не приведуть, і різкі рухи нікому не потрібні. Сьогодні є рідкісний шанс – ми можемо поєднати переваги природного і технологічного світу. Наш сьогоднішній досвід, яким би він не був, – він безцінний. Треба його проаналізувати, творчо переосмислити і вчинити краще.

Як саме вчинити? Наприклад так, як це роблять вже зараз творці родових помість – учасники відносно молодого міжнародного руху, спрямованого на відродження культури і народних традицій, на покращення екологічної ситуації. Рух родових помість став особливо популярним після виходу серії книг В. Мегре «Звенящие кедры России», в яких і описана детально ця концепція.

Родове помістя

Наш колектив переконаний, що кожна бажаюча сім’я повинна отримати у власність ділянку землі, яку ми називаємо родовим помістям. Невелику, щоб можна було благоустроїти її власноруч, але достатню, щоб сім’я могла сама собі забезпечити гідне матеріальне благополуччя, побудувати будинок. Замість того, щоб вимагати у держави квартиру, роботу, зарплату, субсидії, людина може сама, своєю працею забезпечити себе і свою сім’ю, працюючи у своєму родовому помісті.

Помістя ми називаємо родовим, тому що сім’я, яка живе в ньому, прагне до зміцнення родини, Роду, сімейних одвічних цінностей. Ця мета досягається також і за рахунок покращення екологічної ситуації, але це вже швидше попутній наслідок.

Родове помістя – це єдина і неподільна ділянка землі, площею від 1 до 2 га, облаштована відповідно до єдиного плану помістя для забезпечення однієї сім’ї. У помісті створюється відносно замкнута екологічна система, у якій природа і людина допомагають одне одному. У своєму помісті кожен господар може створити власний сад, город, лісок, живу огорожу, ставок, клумби, на власний розсуд підібрати рослини. Продумати, яким він хоче бачити власний будинок, і побудувати його самостійно або з допомогою сусідів і всього колективу. Родове помістя – це місце, де будуть виростати його діти і будуть пам’ятати його, тому що навколо будуть бачити нетлінну добру пам’ять, адже багато дерев живуть кілька сотень років.

Родове помістя – це основа економічної незалежності, яка дозволить людям творчої, інтелектуальної праці не марнувати більшу частину свого життя заради роботи на шматок хліба і даху над головою. Використання вже готових банків зібраної і систематизованої інформації дає можливість застосовувати в родових помістях найкращі досягнення аграрної технології, знання, накопичені багаторічною працею талановитих практиків, вести самостійні дослідження. Передові технології дають можливість скоротити робочий час. Його можна використати для реалізації різноманітних інтересів, різносторонньої творчої діяльності, задоволення духовних потреб. Людина, котра любить природу, отримає можливість самостійно створити близьке до досконалості, естетично прекрасне місце для життя. Матеріальна незалежність, саморозвиток, гармонійне співжиття людини і природи дозволяють створити якісно новий спосіб життя. Якщо кожна сім’я перетворить своє родове помістя, свою малу Батьківщину на квітучий райський куточок, тоді і вся країна, і навіть Земля – велика Батьківщина, – стане прекрасною!

Родове поселення

Родове поселення – це перш за все колектив однодумців. Однодумців, які однаково уявляють спільну мету і перспективи розвитку свого поселення, і в цьому полягає їхня принципова відмінність від дачників. Однодумців, які проживають у своїх родових помістях та задовольняють власні потреби переважно продукцією, вирощеною і виробленою в цих помістях. Жителі Родового поселення працюють над покращенням екологічної ситуації як на території поселення, так і на прилеглих територіях. Також поселенці використовують у своїх помістях автономні екологічні джерела енергії. Учасники проекту випробовують і застосовують альтернативні способи будівництва, із екологічно дружніх матеріалів. Інфраструктура поселення створюється власними силами та на кошти поселенців. Фінансове забезпечення жителів поселення відбувається за рахунок розвитку малого та середнього виробництва.

У Родових поселеннях можуть природно розвиватися численні види розумової праці: мистецтво, наука, інформаційні технології, освіта, деякі медичні напрями. Крім того, у Родових поселеннях стануть затребувані і розвиватимуться напрями діяльності, пов’язані з розвитком екологічно безпечної енергетики, екологічного житла, органічного землеробства.

Поселення Любське

Минулого року, на початку липня, я був у одному з таких поселень, що створюється на базі села Лубське Макарівського району Київської області – приїздив у гості до Оксани Ернестівни Інте. До речі, в одному тільки Макарівському районі створюється аж чотири(!) подібних поселення. Група однодумців викупила декілька ділянок землі, розміром 1,25-1,5 га на околицях села (хоча земельні питання в кожному випадку вирішуються по-різному) і займається благоустроєм своїх родових помість. Для скептиків зазначу: я напишу тільки про те, що ВЖЕ зроблено.

Найяскравіше враження – я вперше побачив, що люди нікуди не поспішають. Не поспішають на роботу: вони забезпечують себе за рахунок власного виробництва. Не поспішають на город полоти бур’ян або труїти колорадського жука: вони змогли організувати свій город таким чином, що колорадів значно менше, можна зібрати їх вручну. І ростуть потрібні культурні рослини, а бур’ян дуже рідко пробивається. У поселенні створюються міцні сім’ї та народжуються здорові діти. Жінки не стоять декілька годин на день біля плити: у помістях змогли удосконалити і цю частину побуту. Чоловіки будують нові комфортні будинки із природніх матеріалів. І роблять це якісніше і дешевше, ніж наймані робітники… Напишу трохи детальніше.

До землі з любов’ю

Оксана Ернестівна придбала садибу на околиці села і створює там своє родове помістя. Свій город пані Оксана не орає вже декілька років. Вона вважає це марною витратою часу, грошей та природного потенціалу землі. Хазяйка використовує плоскоріз Фокіна для обробітку ґрунту. Наприклад, навесні обробила ним грядку на глибину 2 - 5 см, зробила потрібні посадки, правильно прикрила мульчею, і заспокоїлася до збору урожаю.

«Цього року я навчилася приборкувати пирій, – радіє Оксана Ернестівна. – Звісно, легше і швидше було б випалити його якоюсь гидотою, наприклад, «Раундапом». Але навіщо, адже та хімія врешті-решт буде на моєму обідньому столі?.. Є інший спосіб, безкоштовний і значно раціональніший. Дивися, ось на цій грядці пирій, грізний ворог землероба, почував себе повновладним хазяїном. Але я випробувала таку методику: навесні підрізала його плоскорізом, накрила грядку старими газетами в 5 шарів, а зверху 10-сантиметровий щільний шар мульчі та органічного сміття, додала ефективних мікроорганізмів для пришвидшення процесу переробки органіки та коріння пирію. І дивися, що з ним зараз!». Із цими словами пані Оксана припідняла шар мульчі, газет… Я був вражений: бліді, тоненькі ростки пирію безсило лежали на поверхні. Стало зрозуміло, що за літо та осінь кореневища перегниють і до наступного сезону грядка вже буде готова. Вільна від пирію та інших незваних гостей. І земля під мульчею – спекотного сонячного дня земля була прохолодна, волога і пухка. А я згадав, як годинами сам стояв на городі, полов той пирій, вибирав кореневища… Ну що ж, треба рівнятися на кращих!

Город нагадує велику розплановану клумбу, бо Оксана Ернестівна використовує суміщення посадок, разом із городніми культурами саджає квіти. Ці квіти приваблюють комах, які є хижаками для городніх шкідників. Таким чином, немає потреби використовувати хімічні засоби. І птахи, що поселилися у власноруч посадженій живій огорожі, вже не дають шкідникам хазяйнувати на городі.

На одній грядці ростуть декілька культур. Наприклад, ранні помідори та пізній перець. Доки перець виросте і вимагатиме більше світла та площі, помідори встигнуть дати плоди і будуть прибрані. Таким чином, економиться площа городу, а рослини одне одному практично не заважають.

Кожна грядка обгороджена бордюром – різної товщини полінцями або широкими дошками. Ці бордюри дозволяють культурним рослинам вільно рости на грядках, бо бур’ян зі стежки на грядку вже не перескочить. Ці полінця пролежать декілька років, будуть потихеньку тліти, підживлювати грунт, потім заміняться новими. Крім того, така грядка виглядає дуже декоративно.

В садку хазяйка кожне дерево також обгороджує бордюром. Навколо плодових дерев – теж імпровізована клумба із підібраних тіньовитривалих квітів та городніх культур. Знову економія площі. До речі, на таких клумбах бур’яну я теж не побачив. Мабуть, він просто не пробивається, придушений культурними рослинами та мульчею. Хазяйка зазначила, що коли вона зробила такі круги під деревами, червивих плодів стало значно менше, а урожаї стали стабільніші. Старе абрикосове дерево, що давно було сухим від моніліозу, після того, як вона почала мульчувати навколо нього землю, ожило і вже два роки дає плоди. Справа в тому, що під рослинною мульчею інтенсивно розвивається грибок триходерма, який і пригнічує патогенну мікрофлору.

«Я не трую колорадського жука, як більшість господарів. Збираю вручну. Звісно, витрачаю більше часу і зусиль. Але, по-перше, тепер у мене справжня картопля, а не сховище хімічної отрути. До речі, для вирощування картоплі я використовую старовинну технологію: розкладаю на підготовлену з осені грядку картоплини, додаю трохи попелу, 5-6 квасолин, вздовж всієї грядки саджу боби, вони теж відлякують колорадського жука, і все це засипаю товстим шаром соломи або сіна (30 см). Все, картоплю не треба ні полоти, ні підгортати. Протягом всього вегетаційного періоду можна вибирати до столу дозрілу картоплю, просто піднімаючи шар соломи. Кущ не травмується, і мала картопля може дозрівати до самих морозів. Буває, що я малу картоплю не вибираю, і наступного року вона сама виростає.

По-друге, у моєму помісті увесь час було дуже багато тлі. А цього року бачиш, скільки сонечок розвелося! Бо сонечко – природній хижак для тлі. А личинки сонечок дуже хижі та ненажерливі істоти, вони їдять навіть личинок колорадського жука.

Ось цей кущ полину завжди був обліплений тлею, але тепер і сонечок на ньому так багато, що здаля він здається рудим (за кілька днів ці трудівниці повністю очистили кущ від тлі). Виявляється, що отрута проти шкідників вбиває і корисних комах та мікроорганізмів. Ось чому наші господарства постійно страждають від тлі та іншої напасті. І ще один важливий висновок: природа завжди сама все відрегулює, збільшення кількості шкідників завжди призведе до розмноження їхніх хижаків і до природної регуляції чисельності. Потрібно тільки припинити заважати природі своїми незграбними діями. Ось ці кущі калини біля живої огорожі три роки страждали від тлі, не могли рости. А цього року сонечка зробили свою справу, до того ж, я біля калини посадила бузину. Частина тлі «перекочувала» на бузину. І цього року кущі калини нарешті дали приріст. Аж півметра!»

Восени Оксана Ернестівна нічого не спалює, бо у гарного хазяїна нічого не пропадає. Кожній стеблині, кожній бур’янині знаходиться своє призначення. Або на мульчу, або у компост. Господиня каже, що спалювати восени городину або листя з дерев – значить спалювати половину наступного врожаю!

Ось так я коротко написав про мої враження від ставлення жителів поселення Любське до землі та землеробства. Якщо когось це зацікавило – шукайте в Інтернеті або запитуйте у книгарнях, у бібліотеках книги про пермакультуру, про органічне землеробство, наприклад: Курдюмов Н.И. «Умный сад», «Умный огород», «Экономика земледелия без иллюзий», «Защита вместо борьбы», «Умная дача»; Бублик Б.А. «Огород без хлопот», «Меланжевый огород», «Ваш огород»; Ткачов В.М. «Біологічний захист саду від шкідників і хвороб» та багато інших. А мені ліньки у статті переписувати чужі книги.

Здоров’я не купиш…

«Взагалі-то мій шлях до такого способу життя був непростим, – згадує Оксана Ернестівна. – Так склалися обставини, що вже у 30 років я мала серйозну хворобу суглобів. Кожен мій рух супроводжувався нестерпним болем. Фактично я була прикута до ліжка. Та ще й на додачу цілий букет хвороб, кожна з яких сама по собі – велика проблема. Офіційна медицина, наколовши мене всілякими препаратами, змусивши мене витратити купу грошей і часу, врешті-решт від мене відмовилася. Сказали лікарі, що такі хвороби не лікуються і назавжди. І з часом буде тільки гірше. А в мене ж двоє малих діточок… І залишилося два варіанти: або я здаюся і повільно згасаю, змушуючи своїх рідних обслуговувати мене, або, як барон Мюнхгаузен, сама себе витягую за волосся із такого болота.

Я вибрала другий варіант! Якщо офіційна медицина від мене відмовилася – потрібно шукати інші способи оздоровлення. Почала збирати потрібну літературу, аналізувати, потроху пробувати, звертати увагу – нарешті! – на реакцію свого організму… Дуже допомогли книги Г. Шаталової, Н. Семенової, Г. Малахова та М. Гогулан, ці книги буквально врятували мені життя. Я сильно змінила свій щоденний раціон, стала практикувати голодання, почала виконувати вправи з йоги, дихальну гімнастику. І уяви собі – через 2 роки я змогла сісти на шпагат!

Але то було потім. А спочатку було знаєш що? – Відкриття. Я нарешті зрозуміла, що здоров’я кожної людини – це тільки її особиста відповідальність. Ну сам подумай: за що взагалі людина може бути відповідальна, якщо відповідальність навіть за стан власного організму вона намагається звалити на інших?! Не важливо на кого: на Президента, на екологію, на лікарів, на сусідів – на кого завгодно, тільки б не на себе. І доки людина цієї відповідальності за власне здоров’я не усвідомить – вона приречена хворіти.

Я не можу скаржитися на лікарів: серед них було багато справжніх професіоналів, які від щирого серця хотіли допомогти. Але, на жаль, результат був невтішний. Тепер ти розумієш, чому?..

У людини завжди є вибір, навіть коли вона впритул не хоче цього помічати. Наприклад, можна скиглити про те, що мало грошей, що прилавки завалені генномодифікованими продуктами, про забруднене повітря, воду і землю… А можна докласти зусиль, щоб це все змінити. Виявляється, це цілком реально, якщо системно, послідовно і серйозно цим займатися! Ось дивися: тепер поряд зі мною живуть доброзичливі сусіди, які тільки радіють моїм маленьким перемогам і відкриттям, і я їхнім радію точно так само; тепер на моєму столі є цілющі продукти; тепер мені не потрібно ходити до аптеки, бо за хатою ростуть ретельно підібрані лікарські рослини, і я навчилася ними користуватися, хоча й потреби в тому вже не маю; тепер у мене є цікава власна справа, а скоро буде ще одна, і про гроші я не турбуюся; тепер я прокидаюся не від будильника, а від співу пташок за вікном; тепер я вдихаю не вихлопні гази автомобілів і підприємств, я вдихаю аромати квітів, зрілих плодів і скошених трав… І можна ще продовжувати і продовжувати.

Я на власному досвіді переконалася, що найголовніша складова здоров’я – це харчування. Вдумайся тільки – за місяць-півтора людина з’їдає і випиває стільки ж, скільки важить сама! І частинки їжі потрапляють до кожної(!) клітинки організму. Тому потрібно, щоб ця їжа була свіжою та здоровою.

Окремо розкажу тобі про хліб. Багато моїх друзів-однодумців навчилися пекти свій власний хліб, на магазинний вони навіть дивитися вже не можуть. Зараз вони мають на столі здоровий хліб, такий хліб, що ЇМ до вподоби. А не той, що вигідно виробляти і продавати хлібокомбінату. Можна пекти хліб з корицею, або з родзинками і медом, або додавати зернятка пророщеної пшениці, насіння соняшника, горіхів…

А до хліба в нас на столі завжди страви із власної городини. Свіжі, щойно зірвані та приготовані. А взимку – власна консервація або сушена продукція. І ми точно знаємо, як вирощувалися овочі до нашого столу. Ми впевнені, що наші продукти не генномодифіковані, бо власноруч збираємо насіння. І знаємо, що вся городина екологічно чиста: ми навчилися обходитися без хімії».

Якось увечері ми з господинею сиділи на подвір’ї під старою розлогою яблунею і пили запашний трав’яний чай. Я запитав, на яких травах чай заварений, і був присоромлений: пані Оксана назвала 12 видів трав, із яких 4 види я взагалі вперше чув! «Це чай для здорового сну», – пояснила господиня.

А на сніданок був ще один сюрприз: справжні білі гриби. На початку липня! Але для хазяйки стало вже звичним те, що для мене було майже чудом. Гриби виросли у цьому самому помісті, у власноруч посадженому невеликому лісі. Я швидко з’їв цілу тарілку грибів і подумав, що в Києві у ресторані така страва коштувала б гривень двісті. Та й не в кожному ресторані можна було б її замовити… А тут – ціла сковорідка смачнющих, екологічно чистих білих грибів!

І запам’яталися такі слова Оксани Ернестівни: «Ти знаєш фразу «бытиё определяет сознание»? Так ось, перед тобою випадок, коли «сознание определяет бытиё». Я не сперечалася, що первинне – «бытиё» чи «сознание». Я свідомо змінила своє буття, зробила рішучий крок – переїхала сюди, і зовсім про це не жалкую.

І озираючись на пройдений шлях, я знову і знову переконуюся: здоров’я не купиш ні за які гроші. Але його можна заробити. Щоденною, невтомною працею протягом років. В першу чергу – працею над собою. Крок за кроком… Непростий це шлях, але цим він і рятівний. Не розумію, а страждати від хвороб – легше, чи як?.. Звичайно, у чомусь доведеться втратити, якимись своїми звичками поступитися. Але воно того варте! Якби я знову опинилася у тій трагічній ситуації, я вчинила б так само. І тільки у своєму родовому помісті я одужала від всіх хвороб. Зараз мені 52 роки, але почуваю я себе так, як не почувала і в 20 років. І я всім того бажаю!»

Будувати вміє кожен

У наш час дуже загострилося питання забезпечення житлом, особливо для молодих сімей. Щоб купити квартиру або побудувати будинок, потрібно стільки грошей, скільки людина може заробити хіба що за десятки років. Іпотечне довгострокове кредитування проблему не вирішує. Такий кредит, наприклад на 20 років, навіть у стабільній економіці, означає 20 років панічно боятися втратити роботу, означає 20 років віддавати левову частину зарплати. Коли людина бере кредит, вона отримує на якийсь час чужі гроші, щоб потім свої віддати назавжди…

До того ж, спотворено саме поняття гарного житла. Зараз під цим часто розуміють квартиру в центрі великого міста, недалеко від магазину. Але це і вода, яку краще не пити, і забруднене повітря, і продукти з магазину, і залежність від комунальних систем, і постійний шум. Ми переконані, що значно краще жити в індивідуальному будинку, максимально незалежному від зовнішніх обставин, недорогому і водночас достатньо комфортному, щоб хотілося в ньому жити.

У Родових поселеннях люди створюють саме такі будинки із природніх місцевих матеріалів, враховуючи фактор енергозбереження. Крім традиційних дерев’яних будинків, зводять саманні, солом’яні, землебитні та інші типи будинків. Наприклад, знайомі пані Оксани, сім’я із двох чоловік, із невеликим достатком, за 5 теплих місяців власноруч побудували свій саманний будинок минулого року. Ще одна молода сім’я за сезон, удвох побудували дерев’яний дім. А один мій знайомий, також без спеціальної освіти, власноруч побудував будинок, у якому благополучно прожив уже більше двадцяти років. І подібні випадки – не виключення, а вже скоріше правило у Родових поселеннях. Допоміг комусь побудувати дім, взяв участь у спільній роботі, отримав досвід – тоді вже можеш взятися і за будівництво свого дому. Не секрет: коли людина одночасно є клієнтом, прорабом, майстром і підсобником на власному будівництві, це дозволяє суттєво здешевити сам процес. Навіть більше – приймаються тільки найефективніші рішення, значно зростає якість, бо людина будує не для когось, а для себе.

Філософія власного дому і особливості будівництва саманних будинків зокрема, прекрасно викладені у книзі Я. Эванс, М. Смит, Л. Смайли «Дом из самана. Философия и практика». І не можу втриматися, щоб не процитувати рядки із книги В. Ніцовича із Чернівців. Успішно побудувавши вже не один «нетрадиційний» будинок, він дійшов такого висновку.

«Ми глибоко переконані – будувати вміє кожен. Наші предки будували, не знаючи геометрії та не розраховуючи конструкцій, із інструментів користуючись лише сокирою та молотком. Тому всім, кому немає де жити, можна дати тільки одну пораду. Не жди, не бійся, не проси. Не жди, що завтра буде більше грошей, впадуть ціни або прийдуть багаті європейці і життя стане краще. Не бійся від’їхати від міста на 10-20 км і почати щось нове. Не проси від життя нічого більше, ніж у тебе вже є: як правило, ми не заслуговуємо і на те, що маємо. Почніть будувати свій дім і ви побачите, як невідомі сили почнуть допомагати вам».

Коли фінанси не співають романси?

На нашу думку, причиною сьогоднішнього складного становища стала погоня за грошима, за матеріальними цінностями, що пізніше стала метою, сенсом буття для багатьох людей. Ще пізніше таку погоню почали вважати нормальною. А зараз взагалі є люди, які все вимірюють у грошах. І навіть свою цінність визначають кількістю грошей у власному гаманці. Хоча гроші мали б бути не метою, а лише засобом, і то – не завжди найкращим засобом, для вирішення певних питань.

А тепер у нас одні люди, заробляючи гроші, виснажують природні ресурси за мовчазної згоди інших. Важко не погодитися з таким афоризмом: «Тільки коли зрубане останнє дерево, тільки коли отруєна остання ріка, тільки коли зловлена остання рибина, тільки тоді люди зрозуміють, що гроші неїстівні».

Розглянемо задачку для другого класу. Роман заробляє 800 грн за місяць, а Петро – 1800 грн, із них 1000 грн він щомісяця відносить в аптеку і лікарню. У задачі питається: кому з них живеться краще?.. Отож. Тобто більший заробіток ще не приносить достатку. Важливо також вміти ті фінанси витрачати.

«Який найпростіший спосіб заробити гроші? Зекономити їх! – розповідає пані Оксана. – Влітку за місяць я витрачаю на себе максимум 180 гривень. Це разом із дорогою до Києва і назад. А в середньому ­– 130 гривень. Свій дім я опалюю дровами, тому за газ я не сплачую. Поки мені ще доводиться купувати дрова для опалення, але в мене вже підростає жива огорожа, в якій дерева та кущі свідомо посаджені густіше, ніж треба – згодом я матиму свої дрова.

Зараз я поступово почала скорочувати набір продуктів, які купувала в магазині. Не тому, що я змушена себе обмежувати. Просто вже немає в них потреби. Зараз я купую деякі крупи та олію, і то, в основному, для моїх помічників – котів, охоронців від мишей. Іншими продуктами я майже забезпечена.

У мене іноді запитують: «Ну добре, в теплі місяці ще можна жити у родовому помісті. А як же ви витримуєте довгі вечори у листопаді, грудні?.. Помираєте з нудьги?»

Насправді у нас в будь-яку пору року багато роботи. Але вона не рутинна, вона творча і цікава! І довгими вечорами в листопаді, грудні нам теж є чим займатися: підбиття підсумків цього року і планування року наступного; проведення святкувань, концертів, творчих вечорів; вивчення нових знань, в тому числі через Інтернет; організація зльотів, семінарів, обмін досвідом; виготовлення сувенірів, виробів із лози, соломи та багато інших справ. До того ж, всі ці заняття дають можливість заробити кошти. А кому дозволяє вид діяльності – працюють віддалено через Інтернет.

Власне я вже накопичила непоганий досвід із природного землеробства та створення стійких екосистем, тому і виникла в мене ідея створення на базі свого помістя Навчально-практичного центру природного землеробства, де я провожу практичні семінари. Крім того, я знову розпочала займатися ландшафтним дизайном, але вже маючи інші знання, застосовуючи отриманий досвід».

Наш проект

У цій статті я «взагалі по загалям» пробігся по багатьом темам, кожна з яких заслуговує щонайменше на окрему книгу. Зробив це для того, щоб показати інші ідеї, інший спосіб життя, інший досвід. Розказати про людей, які живуть не так, як більшість. Я не можу сказати, як живеться краще: і в одному, і в іншому способі життя є свої переваги і недоліки. Скажу тільки, що я не знаю таких людей, які переїхали у своє родове помістя і тепер жалкують про це.

Керуючись успішним досвідом сотень подібних ініціативних груп в Україні та за кордоном, наш колектив прийняв рішення створити Родове поселення в Охтирському районі. Щоб об’єднати наші зусилля, ми заснували Охтирську районну громадську організацію «Родовід». Детальніше про нас ви зможете дізнатися на нашому сайті http://www.rp.okhtyrka.info. Наші телефони: (095) 462-55-91 (Віталій), (050) 816-23-46 (Богдан).

Ідея даного проекту виникла не за один рік, вона поступово вимальовувалася в процесі аналізу суспільних явищ, накопичення теоретичних знань і практичного досвіду, спілкування з людьми, які мислять і діють неординарно, творчо, ефективно.

Базова ідеологія нашого Родового поселення – на основі серії книг В. Мегре «Звенящие кедры России». Основна мета – створити стійку, постійно діючу гармонійну людську спільноту, що живе у злагоді з ближніми та природою. Спільноту, що допомогає людям творчо розкритися і (кому треба) самовдосконалюватися. Наш колектив не належить до жодної релігійної організації, політичної партії, економічної групи. Наш проект некомерційний. Ми можемо більше, ніж скаржитися на життя: ми можемо змінювати його на краще.

Екологи, туристи і не тільки! Якщо ви хочете не просто мати гектар землі в якості дачі, а постійно жити, працювати і відпочивати, отримувати нові знання і вміння в Родовому поселенні, в теплій компанії однодумців, займаючись улюбленою справою, насолоджуючись природою, змінюючи на краще світ навколо себе, навчаючись разом з нами – пишіть на сайт, телефонуйте нам для обговорення деталей проекту. Якщо у вас щовечора з’являється відчуття, що вже 25 (30, 35, …) років «стукнуло», а нічого ж не зроблено – приєднуйтесь до нас! Попереду багато справ, які ми можемо зробити разом.

Особливо запрошуємо в нашу команду веселих, молодих, ініціативних, відповідальних хлопців і дівчат із відкритим світоглядом, новаторів, музикантів та тих, хто вміє досягати поставленої мети. Особливе шанування до тих, хто вже має досвід життя на природі, особливо в родовому або екологічному поселенні. Поспілкуємося, попрацюємо разом якийсь час. А потім, якщо ми сподобаємося вам, а ви – нам, з’явиться багато тем для подальшого обговорення. І справ для реалізації.

Ми приємно здивовані тим, що навіть у наш прагматичний і зростаюче важкий час все одно є люди, які можуть безкоштовно і якісно допомогти. Вирішення десятків організаційних питань, юридичні консультації, розміщення сайту – на наші прохання відгукувалися і ми відчували підтримку. Ми вдячні всім, хто допомагав і допомагає нам – своїми ідеями, досвідом, не останніми грошенятами… Ми дякуємо і всім тим, хто допоможе, коли зможе.

Я не хворію якимись абстрактними езотеричними ідеями, я послідовний практик. Просто коли бачиш щасливі сім’ї, здорових людей, любов і достаток, стабільний розвиток (який не залежить від курсу долара, прізвища Президента, ціни на бензин і т.д.); коли починаєш усвідомлювати, що в наш час таке взагалі можливо – то хочеться жити так само. Якщо для цього потрібно створювати родові помістя – ми будемо створювати родові помістя.

Все тільки починається!

Віталій Тронь.