Усіх селян, хто рачкує на городі чи здає в оренду земельний пай, чиновництво вважає «зайнятим населенням». Таким чином і статистика щодо безробітних грає, і грошей не треба платити

Село і місто для держави знаходяться на різних важелях. Було так за Союзу, не змінилися позиції й за незалежної України. Немов різні люди живуть на землі і на асфальті. На останньому рідні діти, а на земельці - пасинки? Скажете, кругом гарно, де нас нема. У місті теж мед ложками не черпають. Так-то воно так, але..

От за Союзу, пам'ятаєте, де дорогу будують - у місті. Де квартири дають - у місті. Де краща лікарня та школа? Звісно, у місті. А в селі що? І без паспортів жили, і за трудодні робили, і не відали, що таке пенсія. Хочеш, аби дах був над головою - будуй хату, хочеш за вітром сходити - майструй вбиральню, хочеш води напитися - копай криницю. А якщо ні, то ні. Ніяка влада до тебе з добром не прийде. Правду кажучи, ніхто й не чекав. Працювали з ранку до ночі...

Розвиднилося десь у 70-ті. Моя бабуся покійна (царство небесне) дякувала Брежнєву, що дав їй пенсію, у мене замість перешитих зі старих кухвайок жакетиків з'явилися магазинні пальта. Тепер і ми, Химко, люди?

Та ні, як були бідними родичами у влади, так ними і залишилися. Бо влада де? У місті. І чим більше те місто, тим поважніша влада. Взута у коштовні черевики, по землі вона не ходить. Немає їй потреби і необхідності ходити по землі. її (владу) від дому до дому возять містом на дорогих автах, з навченою охороною. І багато хто з тієї влади (я про тих, хто у владі встиг народитися) вже і гадки не мають, що то воно таке-СЕЛО!

Знаєте, як в анекдоті про мера Харкова? Сидять, ніби-то, Добкін з Кернесом (секретар міськради) і вирішують, як скоротити витратну частину бюджету. Один другого й питає:

- А ти знаєш, що таке тролейбус?

- Ні, не знаю. А ти знаєш?

- Нє, не знаю.

- Слухай, так навіщо нам на нього такі витрати?

Те ж саме відбувається з селом, тільки в більших масштабах. Бо про село зовсім на горі нічого не знають, його в очі не бачили ті, перед ким поставили задачу - скоротити бюджетні витрати.

Я торкнуся лише кількох параметрів. Наприклад, субсидія. Є закон, є право на її отримання. Держава каже, ми гарантуємо соціальну допомогу незахищеним верствам населення, у нас рівні стандарти. А тепер я на прикладі покажу, як саме.

Уявіть собі село, у якому окрім пів сотні дворів, де мешкають пенсіонери, немає нічого. Інфраструктури жодної. Як за віршем Ніни Багатої: "Небалувані наші старики у незнайомих селах і тутешніх..." До села сільської ради - кілометрів зо гри по бездоріжжю (добре, коли підсохне чи замерзне). До райцентру кілометрів 50, але транспортного сполучення теж немає. Пенсіонери, які тут мешкають, певний час отримували субсидію на тверде паливо, ні про який газ, звісно не йшлося навіть за часів його адекватної вартості. Папери оформляли через сільраду, відряджаючи посильного з тих, хто здоровіший чи має транспорт. А от цього року сталася новина. Без завіреної нотаріусом довіреності, отримати допомогу стало неможливо. От і все. Злазьте, приїхали! Одна рука начебто дає, а інша - забирає.

Далеко не кожна людина пенсійного віку, з її хворобами і статками зможе добратися до районного центру, добитися до нотаріуса, сплатити за все це живі гроші (а разом набереться чимала сума з урахуванням винаймання транспорту і послуг нотаріуса), щоб отримати задекларовану державою копійчану допомогу. Дорожче вийде. От вам і рівні соціальні стандарти.

Хтось поважний у Києві надумав забрати у сільських рад шматок повноважень, адже є НОТАРІАТ. А чи той нотаріат досяжний для сільської людини, йому було байдуже, бо він у житті не бачив жодної такої і близько не уявляє, чим і як вона живе, і чи натоплено у неї в хаті.

А ось другий класичний приклад зневаги до селян з боку держави. Йдеться вже про тих, які ще ворушаться - про зайнятих і незайнятих.

З 13 січня почав діяти Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», який суттєво змінив умови одержання статусу безробітного і надання допомоги по безробіттю селянам. Тепер на неї можуть розраховувати тільки "безземельні". І це при тому, що із зайнятих селян справно утримувалися внески із їхньої зарплати та робилися відповідні нарахування. Чи це не явно нерівні умови для жителів міста і села?

Замість підтримки у непростий кризовий період цим законом держава позбавила членів особистих селянських господарств права на соціальний захист.

Раніше майже кожен житель села мав право, хоча б номінально, користуватися послугами служби зайнятості. За новим законом послугами служби зайнятості може скористатися лише той житель села, який приносить довідку сільради, що він не є членом особистого селянського господарства, або став на облік до 13 січня. Усі інші тепер вважаються зайнятими і не можуть претендувати на підтримку держави. Кількість землі, яка є в того селянина, до уваги не береться: сотка чи півтора гектара - без різниці. Мається на увазі, в кого є город, той себе прогодує? А якщо в кого діти? Ба, навіть дітям членів особистих селянських господарств новий закон поставив шлагбаум. А от якщо людина живе в місті, а їй мати чи батько переписують пай, для неї ніяких обмежень немає. Хіба це не дискримінація?

Звичайно, мета цієї нової норми закону зрозуміла - зменшити кількість безробітних. Мета досягнута буде. Офіційно безробітних стане менше. Тільки чому знову за рахунок селян?

■ Анна ПРОТАСОВА