Не було в Охтирці водоспаду. Зараз є. Чи не стануть благі наміри одного депутата - каменем спотикання для решти народних обранців?

Чим різниться демократія від анархії? Серед іншого й тим, що рівень свободи вибору і дій у демократичній системі регламентується чіткими, формалізованими правилами суспільної поведінки, які звуться законами і яких слід суворо дотримуватися.

Скажімо, хочу я зібрати гурт людей, не на власній кухні, а на міській площі, аби донести їм свою - найважливішу і найдосконалішу в світі думку. Бажання для цього замало, слід написати кілька паперів і рознести їх до компетентних установ, аби погодити свої дії з владою. Або. Хочу я у своїй садибі, на власній землі збудувати більш-менш капітального куреня. Знову ж таки, на одному хотінні далеко не поїдеш. Щоб той курінь не став самовільним будівництвом, я мушу отримати добрий стос дозволів від контролюючих забудову установ, погодити будівництво з сусідами і лише після цього братися за лопату та сокиру. Тобто, держава, регламентує дії громадян та інституцій законами, для їхньої ж безпеки. І порядок в країні настає тоді, коли ці закони виконуються усіма без винятку, незважаючи на посади, соціальний статус чи матеріальний достаток. Якщо написано «не можна», значить, не можна для всіх, без виключення. Коли ж можливі відхилення, скажімо, із ситуативної доцільності, - великого порядку не ждіть. Бо сьогодні один знехтував нормою закону, завтра - інший, і пішло поїхало...

Одного дня на річці Охтирці почалося будівництво не встановленого об'єкта. Люди, що зводили споруду, відповіді на питання «хто і що будує» не давали, уникали спілкування і фотокамери. Згодом, із засобів масової інформації стало відомо, що за ініціативою депутата міської ради В.Г.Батюка та за благодійної підтримки підприємців на річці розпочато перший етап реконструкції в минулому популярного місця відпочинку городян. Через річку перекинули бетонну балку, закріпили її гравієм та ґрунтом. Очевидним наслідком створення імпровізованої водопідпірної споруди став такий собі симпатичний водоспадик.

Кілька днів перехожі дивувалися несподіваній активності серед прибережних бур'янів, а згодом звикли. Зашуміла водичка, а разом з тим почулися і схвальні відгуки. Дехто почав плескати в долоні, радіючи несподіваному щастю, бо, долаючи штучну перепону, водичка-таки весело дзюрчить...

Спробувала порадіти і я... Дійсно, в заплаві розпочався певний рух, водичка дзюрчить веселіше, сміття поменшало, пісочок жовтіє. Все мов би добре. Але ж ні, щось не складається. Не пригадую я жодних меседжів з офіційних джерел про планування будь-яких робіт в руслі Охтирки. Тоді звідки взялася ця загата? «Та, з доброї ж волі, - пояснюють мені, - як можна не розуміти таких простих речей? То все на краще. Загата - то лише перший крок на шляху до повернення втраченої річкою краси і слави».

Коли шановані в Охтирці люди кажуть, щодля створення на річці водопідпірної споруди нічогісінько, окрім доброї волі, не потрібно, хочеться вірити їхнім словам. Адже серце болить дивитися, як занепадає водна артерія. Отож, аби покращити життя річці, а разом з тим потішити городян, достатньо зібрати людей, дати їм сякого такого інструмента та інших засобів будівництва та й заходитися мурувати.

А як же порядок, - не вгамовуюся? Адже не можна на річці без дозволу компетентних структур нічого робити. «Можна, - кажуть. - Якщо благі наміри, то все можна».

Гортаю Водний кодекс України, статтю 82 «Регулювання стоку річок, створення штучних водойм», і читаю написане чорним по білому: а...Створення на річках та у басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих рад за погодженням з державними органами водного господарства, охорони навколишнього середовища та геології». Все, крапка. Хто в нас державний орган? Сумське обласне виробниче управління водного господарства. Йдемо, вірніше, телефонуємо туди.

Заступник начальника Сумиводгоспу Олена Василівна Вакарчук, люб'язно погодилася відповісти на просте запитання: «Чи можна?» Ні. Таки не можна. Нічого не можна без дозволу названої установи: ні створювати, ні відновлювати. Тільки тут, після дослідження проектної документації та інших обов'язкових операцій можуть вирішити, що для річки добре, і чи варто це «добре» робити. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 557 Затверджено Порядок видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду. Адже усі водні об'єкти на території України є її національним багатством.

В Охтирці, на жаль, Сумський облводгосп не має представництва, проте має досить широке коло завдань. До них у першу чергу належать: здійснення технічної експлуатації меліоративних систем; ведення водного кадастру; контроль за режимами роботи водосховищ і каналів; проведення державного обліку використання води; погодження дозволів на спеціальне водокористування; регулювання малих річок тощо. А в області налічується 1536 струмків і малих річок (до яких належить і наша річка Охтирка), за всіма з Сум не догледиш. Є, правда, Боромлянське управління меліоративних систем, яке обслуговує Охтирський, В. Писарівський, Краснопільський, Сумський, Лебе-динський, Тростянецький райони, проте за дозволами слід звертатися безпосередньо в Суми. За словами О.В.Вакарчук, свого часу Водгосп розіслав господарюючим суб'єктам (у тому числі й «Укртелекому») та органам місцевої влади листи про недопущення несанкціонованого будівництва на річках.

Між тим, будь-яке втручання в екосистему річки має негативні наслідки, санкціоноване воно чи ні. Втручання ж в обхід встановлених правил, небезпечніше в стократ, бо воно, по-перше, не контрольоване і наслідки його не передбачувані, а по-друге, це демонстрація зневаги до закону.

Пам'ятаєте, коли в лютому місяці поточного року пустили під сокиру дерева єдиного в Охтирці парку, не чекаючи дозвільного рішення сесії міської ради? 11 лютого презентували проект реконструкції, а 12 лютого взялися до роботи. І кого хвилювало, що тільки 22 лютого проект мають затвердити на виконкомі, а наступна сесія збереться аж у березні... Дерева хутенько вирубали. Чим керувалися? Ситуативною доцільністю і відомим гаслом «цілі виправдовують засоби». Згодом, зібравшись на сесію, депутати почубилися, почубилися - та ж нікуди дітися, треба давати, добро. Тепер маємо руїну. Замість, хоч не впорядкованого (але ж з деревами), парку в центрі міста стирчить наочна агітація «як не слід впорядковувати місто». І не варто ображатися ініціаторам і виконавцям проекту на різкі слова. Благо - воно або є, або його немає. Умовного блага створити не можна. Так само, як не можна сумнівні засоби, виправдати високими цілями.

А повертаючись до загати, слід сказати таке. «Де факто» вона вже існує, а «де юре» її ніц немає (у всякому разі, станом на 08.08.08 "Лідеру" їх ніхто не показав). І що з нею далі робити? В кого має боліти голова, аби її фактичне існування ствердилося офіційними паперами? Якщо почнеться рух у бік узаконення споруди, благі наміри одного депутата стануть зайвим клопотом решти народних обранців з міським головою включно. Звісно, є альтернатива - зробити вигляд, що так і було. А якщо комусь з часом позаливає городи, то жодних причин пов'язувати підтоплення з не санкціонованою спорудою не знайдеться. Адже її немає.

Отак вони і жили... Дядькові без паперів з печаткою - ані руш. Бо порядок! А якщо, до прикладу, депутат, то йому ще й подякуємо щиро, про нас же, сердешних, піклується.

■ Анна ПРОТАСОВА