Не встиг осягнути сенс і мудрість життя, як несподівано підкрадається старість. Людина поступово втрачає гнучкість м'язів, гнучкість розуму, цікавість до життя, черствіє, навіть (інколи) втрачає людську подобу. Нам завжди не вистачає часу (за дріб'язковими проблемами), щоб зупинитись на декілька хвилин, аби подивитись на кольори райдуги після дощу, послухати, як кує зозуля, грає-виграє іволга, як плаче й сміється соловейко... затамувати подих, прислухатись як невловимо тихо опадають у саду на землю пелюстки...

І тільки посеред неймовірної літньої спеки, згадуємо, що є у нас красуня Ворскла, яку внесено до Міжнародної Червоної Книги, як одну з найчистіших-рік Європи. Батько історії Геродот, грек за національністю, побувавши у Скіфії за 5 тис. років до нашої ери, переклав смислове значення назви нашої ріки. Скіфи звали її Врскол - Всеблага: найкрасивіша, найчистіша, найпрозоріша, най-миліша, найчарівніша... На грецькій мові: Пантікапа. Для прикладу приведу - р. Оскол -Блага: красива, чиста, прозора. Скол - чиста, первозданність, незаплямованість. (Так звали одного зі скіфських царів).

...При цьому скіфи додавали (уточнювали): "не ми давали назви рікам, вони до нас тут існували..." Воду (ріку), скіфи називали "дона", на відміну від тюрського "СУ" і угро-фінського "ВА" - вода. "Дона іпра" - вода вепр (велика, сильна) - Дніпро.

Ріка Дон - вода. Ріка Донузлав - славна ріка (вода). "51аи" - слава з арабської мови.

І землю нашу скіфи звали - Славія. Перея-славія - перетин торговельних шляхів: "шовкового" - з Індії, Китаю, через юдейсько-хозарський каганат до Європи - зі сходу на

захід, та з півночі на південь - з "варягів у греки". До цього треба додати ще й помірний клімат Лісотеру, та ще й землю - чорнозем, найродючішу в цілім світі, навіть незважаючи на назву "дике поле" (вільний простір для кочівників)... тож не дивно й логічно, що нас називають загальним словом "слов'яни"...

Мудрість Вищого Космічного розуму (сучасні "технарі" називають його "Головний комп'ютер космосу"), а простіше Бог, дав нам цю мову, цю пісню, цю землю. Це я до того, що нас запевняють, ніби немає такої національності - українець, немає мови української... Я думаю, ви здогадуєтесь, хто вкрав з паспортів нашу національність і для чого це все зроблено?!

Та в природі є речі, які неможливо "обійти", бо ж у кожної людини, на її персональній ДНК, при народженні, в її космічному кодові "записана" і мова і національність, і навіть її доля, а підтвердження знаходиться у базі даних Головного Комп'ютера Космосу і відмовлятись від цього - то великий гріх, за який ми вже несемо кару (зупиніться і огляньтесь навкруг). Тож іноземці й дивуються, як же можна на найбагатшій, найродючішій у світі землі так жити... як ми живемо?!

Якось у розмові з "авторитетними" (сильнішими за Геродота) Охтирськими краєзнавцями, мене запевняли, що назва ріки Ворскла, перекладається як "біла вода", підвівши незаперечну базу - витікає з білих, крейдяних гір. Що витікає, то витікає, додам лише, що з тих самих крейдяних гір Бєлгородщини беруть початок ріки Снов, Десна, Сейм, Псьол, Ворсклиця, Козача Лопань, Сіверський Донець, Оскол... і все це "біла вода"? А нашу річечку Охтирку авторитети назвали "не тече нікуди", мабуть маючи

на увазі тихоплинність течії. В дійсності ж, на технічній карті Охтирського району, перепад висот р. Охтирка, від витоку в с. Кудряве до впадання в р. Ворскла складає близько 5 метрів. На 20-ти кілометровому відрізку, це не така вже й мала швидкість течії. Та головне не це. Виходить, що й назва нашого міста "не тече нікуди". Дійсно, що "не тече нікуди"... Ще татари так звану "монастирську гору" за її форму, схожу на шапку і білявий колір глини - називали "Ак тукль" ак-білий, туль-шапка.

"Біла шапка" (додам, що в тюрській - Ак читається - Акх). Можливо ця назва перейшла в назву річечки, яка впадає навпроти гори, а, згодом і на поселення... А якщо говорити серйозно, то назви річок, на зрозумілі слов'янські поняття, мабуть ніхто й не перекладав.

Назву декілька річок нашої Сумщини: Ворскла, Ворсклиця, Вара, Вир, Зноб, Есмань, Ілек, Івот, Івотка, Кригат, Мерло, Нерусса, Псьол, Реть, Ромен, Клешень, Грунь, Многа, Удай, Хорол, Ташань, Суджа,.Снагость, Свар, Сев, Свесса, Сула, Сейм, Унеча, Обеста, Шо-стка... загадкові, чаруючі і незрозумілі назви. Можливо то й добре, що ніхто не здогадався змінювати ці назви - гідроніми. Як не дивно, але багато людей щиро вірять (всупереч навіть Геродоту), що нашу Ворсклу так назвав Петро І.

Я народився в Бєлгородській області біля містечка Грайворон, назву якого давно пояснювали так: у царському війську Петра був музика Ворон "... грай Ворон...". За легендою - 1700 роки, але назва ця існує ще від останньої битви з монголами. Тоді це було Литовське князівство - 1399 рік, остання битка з монголами, страшна, жорстока січа.

Живих, з обох боків, майже не залишилось. Монгольський військовий начальник, хан Едигей, ставленик Тамерлана-Темурчина, з декількома воїнами втік з поля бою. Хоронити загиблих було нікому... бойовище надовго залишилося незахороненим кладовищем воїнів і тільки круки, яких ще називають гайворонням довго кружляли над бойовищем, давши полю між селами Добре і Замостьє, і маленькій річечці, яка впадає в Ворсклу, а, згодом і поселенню, назву Грайворонка.

І на останок, коротенько про скіфів. Цей загадковий, мобільний, кочовий народ прийшов у Дике поле (за їхньою ж легендою) з Малої Азії (Сірія, Іран), овечі люди - у вільному перекладі. До речі Скафа - це не скіф, а спеціальний ніж для зняття жиру (міздри) зі шкіри. Скіфи були сильною, войовничою, красивою (білою), непереможною нацією. І лише одного разу, захотівши повернутись у свою легендарну батьківщину, не змогли перемогти лідійського царя Кіаксара... Довелось скіфам повернутись у Дике поле і назавжди розчинитись у ньому, залишивши на згадку про себе, окрім легенд, окрім могил, курганів по всій Україні, прізвища: Рагра, Падура, Легеза, Скафа, Ца-рапура, Шкуніда, Шигимага, Шурубура, Же-лада, Толюпа, Навка, Царалуга, Костелеба, Веракса, Макоцеба, Гаранжа, Шкуніда, Ле-гейда, Гурістримба, Карацупа, Плачинда, Ба-бута, Шандиба, Шкурінда, Палагута, Закута, Забашта, Доній, Фарада, Забара, Закора і т.д.

Найдовше назви зберігають ріки. Милозвучні, загадкові, таємничі: Стрипа, Оріль, Есмань, Орчик, Артополот, Ворскла...

І.Краснокутський