У прикордонному Хуторі-Михайлівському дитинство давно минає під звуки сирен і повідомлень про небезпеку. Діти тут звикли швидко збиратися до укриття, продовжувати дистанційне навчання після тривог і шукати власні способи впоратися з хвилюванням 

Для сестер Святослави та Мирослави Котових таким способом стала творчість. У своїх малюнках дівчатка показують любов до рідного краю, віру в перемогу та Україну, яку мріють бачити після війни - світлою, квітучою і вільною. 

Сестри навчаються у місцевій школі та вже мають творчі здобутки. Їхні роботи неодноразово відзначали на всеукраїнських конкурсах дитячого малюнка, а деякі з них потрапляли до сотні найкращих в Україні. 

12-річна Святослава малює ще з дитячого садка. Велику роль у її захопленні відіграла бабуся Світлана, яка показала онуці, що малюнок може бути справжнім мистецтвом. 

Найчастіше дівчинка зображає природу рідного краю: ставки, квітучі галявини, знайомі пейзажі. Також їй подобається створювати власні казкові сюжети та образи. Серед її досягнень - перемога в обласному турі конкурсу "Іссик-Куль - колискова моя: природа у творчості Чингіза Айтматова" та звання лауреатки кількох всеукраїнських конкурсів малюнків. 

Молодша сестра Мирослава, якій цьогоріч виповнилося 9 років, також із захопленням малює. Саме соняшник став головним героєм її конкурсної роботи, яка принесла перше місце на Всеукраїнському конкурсі дитячого малюнка "Відважним воїнам і рідній Україні - любов і шана вдячної дитини!". 

"Я намалювала величезний соняшник. Усередині нього сидить дівчинка у віночку, а на плечах у неї синьо-жовта накидка, як наш прапор", - розповідає Мирослава. 

Про свою перемогу дівчинка говорить щиро: коли побачила результати конкурсу, затамувала подих, а разом із нею раділа вся родина. 

Сестри часто малюють разом і називають себе справжньою художньою командою. Вони показують одна одній нові роботи, радяться щодо деталей і підтримують творчі ідеї. 

Війна змінила життя родини. Святослава зізнається, що через постійні тривоги, загрозу обстрілів і необхідність ховатися в укриття довелося швидко подорослішати. Навчання відбувається дистанційно, уроки інколи перериваються через повітряні тривоги, а найбільше бракує живого спілкування з друзями та однокласниками. 

"Малювання - це мій спосіб заспокоїтися й відчути, що все обов'язково буде добре", - каже школярка. 

Мирослава також знаходить розраду у творчості. Коли їй сумно, вона малює, читає книжки або ліпить із пластиліну. Найбільшим щастям дівчинка називає родину, можливість навчатися та дім, де поруч улюблені кіт Марс і пес Рекс. 

Найбільша мрія Святослави - мирне й тихе небо над головою, щоб українські діти більше не здригалися від сирен, не переривали уроки через тривоги та могли просто насолоджуватися дитинством. 

Мирослава мріє про безтурботні літні канікули, прогулянки з друзями, походи до лісу й парку, де знову лунатиме дитячий сміх. 

Через свої малюнки Святослава та Мирослава передають любов до рідного краю, вдячність захисникам і віру в те, що Україна після всіх випробувань буде вільною, сильною і квітучою.