Акты, издаваемые Вселенскою комисісией для рассмотрения древних актов" (т. 37) свідчать про нагородження вахмістрів, унтер-офіцерів та рядових Охтирського гусарського полку. Під №№ 155 і 157 подаються списки нагороджених за героїзм і мужність у вищезгадані дні битви.

Тільки за участь у боях 24 серпня нагороджено одинадцять рядових гусар. Серед них Остап Василенко та Конон Клименко, котрі відбили атаку шести ворожих фланкерів, знищивши при цьому двох, а решту примусили до втечі. А Семен Воздоба, наприклад, полонив двох ворожих воїнів. Іван Захаренко, Іван Шкода, Іван Бойченко, Андрій Завертайло, Іван Омеляненко, Іван Зима та ще два гусари-росіяни першими накинулись на ворожу колону і тим подали приклад мужності своїм однополчанам.

У битві 26 серпня відзначились вахмістри Іван Гапкін, Іван Петров, Фанас Бєліков, Федір Чирков, котрі з відмінною хоробрістю і безстрашністю йшли у наступ, подаючи тим приклад іншим. А Григрій Скворцов захопив у полон 12 ворожих воїнів.

Не відставали від них і унтер-офіцери: Іван Пушкін, Савелій Якимовський, Хома Богатиренко, Василь Зима, Михайло Сапеленко, Петро Коденко та Герасим Коряка. Тут же проявили мужність і хоробрість ще 24 рядових. Федір Бондаренко, наприклад, врятував життя полкового командира, на котрого накинулись, було, вороги.

За браком площі газетних шпальт багатьох імен ми не називаємо. А вони своїм мужнім прикладом запалювали однополчан до рішучих дій і тим сприяли перемозі. Відзначимо лише, підсумовуючи спогад про охтирських гусар, що вони і раніше нагороджувалися за ратні подвиги значками на ківера, солдатськими Георгіївськими хрестами, зброєю, орденами святого Андрія Первозванного, святого Олександра Невського, святого Георгія, святого Володимира, орденом Білого Орла та іншими.

Не лише за ратні подвиги і не лише офіцерів різних рангів та рядових Охтирського гусарського полку відзначали таким чином, а і (що надто приємно!) - жінок. Щоправда, нагороджувати їх почали вже на початку нинішнього сторіччя.

У списках, виданих у 1916 році Капітулом, згадана лише один раз нагорода, названа в документі "орденом святой Равнбапостольской княгини Ольги, 2-й степени", яку отримала вдова полковника Віра Миколаївна Панаєва. Цей випадок так і залишився єдиним в історії вітчизняної нагородної системи.

Ні до, ні після Цього орден, що носив ім'я давньоруської княгині і призначений був виключно для нагородження жінок, не видавався, хоча в статусі про нього говорилося, що головне "жаловаться исключительно лицам женского пола, во внимание к заслугам женщин на различных поприщах государственного и общественного служения, а равно к подвигам и трудам их на пользу ближнего".

За які ж заслуги була нагороджена вдова полковника В.М.Панаєва? Не була вона ні воїном, ні партизанкою, ні навіть сестрою милосердя. Як мати, втратила в битвах першої світової війни трьох синів, офіцерів 12-го Охтирського гусарського полку: ротмістрів Бориса і Лева та штабс-ротмістра Гурія. Всі три брати були Георгіївськими кавалерами. Не перечила вона і четвертому синові, лейтенанту Платану, котрий після звістки про загибель братів, подав рапорт про відрядження його в діючу армію з морського відомства Петрограда. Мати навіть поділяла його бажання, вважаючи, що армії він потрібніший, ніжу Петрограді.

Кілька слів про нагороду, що її отримала В.М. Панаєва. Засноване ще в 1907 році товариство святої Ольги, воно в січні 1913 року, напередодні 300-річчя дому Романових, запропонувало заснувати особливий орден, який би носив ім'я давньоруської княгині, зведеної православною церквою в ранг рівно апостольських святих.

І не одна В.М.Панаєва втратила трьох синів. Стільки ж, і в ту ж таки першу світову, не вернулося синів у сім'ю Ст^авських. Чотирьох синів втратила сім'я Завистових. А скільки таких сімей було у другу світову війну! В битвах, де прославив свої знамена і Ох-тирський гусарський полк, загинуло четверо братів Тучкових.

Війна - то людське горе. Прикро, що й в наш час в різних кінцях планети гинуть чиїсь сини. І, мабуть же, буває, що й не по одному з сім'ї. І не потрібні матерям загиблих синів нехай навіть найвищі нагороди! Це ми повинні знати й пам'ятати про їхній тихий і найтрудніший з можливих для людини подвиг.

Олександр Галкін