В 60-х роках XVII століття на Слобідській Україні склався військово-козацький полковий устрій. Охтирський слобідський полк, який сформувався в 1655 — 1658 роках, за кількістю населення (п'ять тисяч чоловік) був третім після Харківського і Сумського. В його складі; налічувалось 12 міст, 27 слобід та сіл, 22 хутори і слобідки.

Слобідські полки створювались як військові організації і одночасно територіально-адміністративні одиниці. Складались вони, в свою чергу, з менших підрозділів — сотень, котрими визначалась не лише певна територія, а й кількість козаків. У буквальному розумінні ця назва не відповідала числу: в сотні могло бути до двох тисяч чоловік. Характерно, що поділ міста на сотні залишався довго. В Охтирці досі нерідко можна почути: «Живу на другій сотні». Але це тепер просто данина традиції.

Служба у прикордонному краї була дуже важкою. Недарма царський уряд робив певні пільги та послаблення населенню Охтирки та інших слобідських полкових і сотенних міст. Спеціальна грамота царя Олексія Михайловича, наприклад, звільняла охтирців від податків на різні промисли. Пільги полегшували до певної міри життя вірних стражів південних рубежів Московської держави.

Одночасно вони позитивно впливали і на економічний розвиток краю, зокрема, ремесел і торгівлі.

Боротьба за відвоювання степового півдня, яка тривала більш століття, коштувала слобожанам не тільки величезних фізичних і духовних сил, але й численних матеріальних і людських жертв. Кримські татари раптовими набігами, вміломаневруючи,завдавали відчутних збитків: розоряли господарство і укріплення, грабували, захоплювали людей у полон. В 1660 році бєлгородський воєвода Ромадановський, зібравши сорокатисячне військо, наздогнав ворога на річці Кальміус і розгромив вщент. Визволили тоді з неволі 700 співвітчизників, відбили награбоване майно, взяли чимало полонених. У битві відзначились Охтирський і Острогозький полки.

Навесні 1677 року козаки Охтирського полку брали участь у відсічі наступу великої турецької армії під командуванням досвідченого і підступного Ібрагіма Паші.

Та історія полку не обмежувалась битвами з зовнішніми ворогами. На Слобожанщині в умовах розвитку феодально-кріпосницьких відносин загострюється класова боротьба. Основна маса населення ледве животіла, розорялась, а воєводська адміністрація, козацька старшина, монастирська верхівка, нещадно експлуатуючи трударів, збагачувались. Соціально-економічний гніт став ще жорстокішим після народної війни під керівництвом Степана Разіна. Влітку 1679 року розгорілось повстання в Охтирському полку.

...В той час Охтирський і Сумський полки та російські війська під командуванням генерал-поручика Григорія Касогова стояли табором у Путивльському повіті. Охтирським полком командував полковник Іван Перехрестов, який безборонно самоправствував, грабував бідне населення, скуповував за безцінь землі у козаків і селян. Люди у скаргах до царя писали, що місцевий правитель не гребував скотиною і вуликами, бочонком вина і кількома карбованцями. Чинив сваволю і його ставленик наказний полковник Роман Степанов (наказний не обирався, а призначався з числа полкової чи сотенної старшини). Дії гнобителів викликали невдоволення народу. Воно посилювалось тим, що безперервні поході відривали козаків від господарства і сім'ї.

Старшинські групи боролись між собою за владу в полку. Вміло користуючись складним становищем, відсутністю Перехрестова, багатий і хитрий козак Семен Руженський доставив у Москву чолобитну, в якій оговорив Перехрестова, «чтоо ему у того полку в полковниках на ево Иваново место». Він зумів виклопотати в Розряднім приказі грамоту на ім'я бєлгородського воєводи Милославського, де «велено Ахтьірского всего полку казаков в полковники вьібрать, когоони все полку похотят своими вольними гласьі». Руженський поспішив самозванно оголосити! себе полковником. Знаючи, що людям потрібно збирати врожай, він повернув козаків, щоі направлялись в табір до Путивля, додому в Охтирку. Прихильники нового полковника захопили казну, зброю, розправились з наближеними Перехрестова. Але далі Руженський втратив будь-який контроль над подіями. Розгорнулось справжнє, народне повстання. Люди збирались на площах міста, вимагали полегшення повинностей, зменшення поборів. Та це зовсім не цікавило Семена Руженського, який мав великі земельні угіддя, двори і винокурні в Охтирці та Богодухові. Він бажав тільки влади. Події в Охтирці скоро стали відомими в таборі Касогова, де стояв Охтирський полк. Козаки «почали в полку бьіть ненослушньї». Коли Руженський з великим озброєним загоном прийшов у табір, тут учинився справжній бунт. Охтирські козаки в обозі «многие дни и многие непослушание и бесчинство чинили». У сутичках був поранений сам Касогов, як і інші "начальника люди".

Бєлгородський воєвода направив генералу на підмогу московських стрільців.

Ватажки загону одержали наказ діяти дуже обережно, нагадати спочатку охтирцям, що «великому государю крест целовали», а вже якщо це не допоможе, використати видатних людей краю, читачів ми публікуємо силу. Повстання було придушено, Руженського «с товарищи» заслано до Сибіру. До повсталого полку надійшов царський указ з попередженням, що коли продовжуватиметься непокора, «от великого государя бьіть вам вжестоком наказе и в смертной казне безо всякого милосердя и пощадьі».

На початку XVIII століття воїни Охтирського полку брали активну участь у Північній війні за повернення захоплених шведами російських земель та вихід до Балтійського моря. Ще задовго до воєнних дій охтирський полковник Федір Осипов разом з полтавським полковником Іваном Іскрою і генеральним суддею Василем Кочубеєм першими оповістили Петра І про зраду гетьмана Мазепи, який хотів відірвати Україну від Росії і віддати під іноземне ярмо. Взимку наприкінці - 1707 року, враховуючи особливу складність обставин цар Петро І відправився на Дон, а по дорозі відвідав кілька міст Слобідської Україні в тому числі і Охтирку.

М.С. Мотренко
Далі буде.