Продовжуючи тему сталінських репресій хочеться розповісти про долю "лицаря революції", засновника червоного козацтва на Україні Віталія Марковича Примакова. Народився він в м. Семенівці Новозибківського повіту Чернигівськой губернії (тепер м. Семенівка Чернігівської області) -1 січня 1898р. (по старому стилю), у вчительській сім'ї. Навчався в Чернігівській гімназії разом із сином Михайла Коцюбинського Юрієм, приятелював із дочкою письменника, яка пізніше стала його дружиною. За революційну діяльність у 1915 році був засланий до Сибіру.

Звільнився із заслання після Лютневої революції в червні 1917 року. На 2-му Всеросійському з'їзді Рад був обраний членом ВЦВК, учасник штурму Зимового палацу. За рішенням ВЦВК направляється на Україну і в січні 1918 р. починає організовувати полк Червоного козацтва.

8 березня 1918 року в м. Охтирці починає формуватися загін із робітників та селян незаможників. Спочатку в нього записалося 150 чоловік. Загін швидко поповнювався молоддю, пізніше влився у полк Червоного козацтва. Командував загоном колишній унтер-офіцер Уланського полку, розквартированого в Охтирці, П.Н. Ляховенко, за відвагу і сміливість нагороджений орденом Червоного Прапора.

Полк Червоного козацтва брав участь у боях з німецькими окупантами, військами Денікіна, Врангеля, буржуазної Польщі. Кількість бійців постійно збільшувалася. Полк реорганізувався спочатку у бригаду, потім в дивізію і корпус.

Після громадянської війни Примаков у 1923 році закінчив Вищі військово-академічні курси і з 1927 по 1929 роки був військовим аташе в Афганістані, а з 1929 по 1930р.р. - в Японії. По поверненні у СРСР в 1930 році призначається командиром стрілкового корпусу, у 1932р. - помічником командуючого Північнокавказького військового округу, а з 1935 року заступником командуючого Ленінградським військовим округом. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора.

Заарештований був разом із Тухачевським, Якіром, Уборевичем і ще багатьма видатними військовими діячами. Кожен із заарештованих відмовлявся від пред'явлених йому звинувачень, але такі слідчі як Шнайдерман, Ушаков, Радзівіловський могли вибити із обвинувачених ті свідчення, які ім були потрібні. Ось що писав Радзивіловський: "Примаков сидів, як активний троцькіст. Потім його дали мені. Я став добувати із нього дізнання про заколот. Він не давав. Тоді його допитав особисто Єжов, і Примаков дав розгорнуті свідчення про себе і про всіх інших організаторів заколоту.

Перед тим, як везти підсудних до суду, ми отримали вказівку провести бесіду з підсудними, щоб вони у суді підтвердили свої свідчення. Я особисто провів бесіду із Примаковим... Я говорив Примакову, що зізнання у суді полегшить його долю". Ось чому командарм, герой громадянської війни Віталій Примаков дивлячись у вічі своїм судцям казав такі слова (приводжу виписку із стенограми протоколу засідання суду мовою оригіналу):

"Я должен сказать последнюю правду о нашем заговоре. Ни в истории нашей революции, ни в истории других революций не было такого заговора, как наш, ни по целям, ни по составу, ни по тем средствам, которьіе заговор для себя вьібрал...

Какие средства выбрал себе зтот заговор? Все средства: измена, предательство, поражение своей страны, вредительство, шпионаж, террор. Для какой цели? Для восстановления капитализма. Путь один - ломать диктатуру пролетариата и заменять фашистской диктатурой... Я назвал следствию более 70 человек заговорщиков, которых я завербовал сам или знал по ходу заговора..." До якого стану необхідно довести людину, щоб вона давала такі свідчення? Ясно, що доля підсудних була вирішена, але необхідно було їх і ще раз принизити. Ми вже знаємо, яка доля була уготована підсудним -вони були розстріляні в день суду 11 червня 1937 року.

Не обійшла недоля і побратима Примакова - Юрія Коцюбинського - він був знищений, уже без суду у 1938 році, а інший чернігівець В. Антонов-Овсієнко навіть невідомо коли загинув: в одних джерелах написано -1937, в інших -1938 рік.

В м. Чернігові на центральній вулиці у сквері встановлені бюсти репресованим землякам.