А розпочнемо подорож з того часу, коли на місці нинішнього села Сонячне був хутір Шляхова економія, так як повз нього проходили шляхи на Харків, Суми, Полтаву. Спираючись на спогади старожилів і деяких людей, яким не байдужа історія походження села, можна стверджувати, що і Шляхова економія належала Івану Герасимовичу Харитоненку. А до 1897 року взагалі не досліджена історія Сонячненських земель. Хоча зовсім поряд знаходяться землі Краснокутщи-ни, де ще в У-ІУ столітті до нашої ери знайшли собі притулок скіфи, про це свідчать численні знахідки, які були знайдені під час розкопок. Наприклад, на території Сонячного знаходиться декілька курганів, але їхнє походження невідоме. Хоча один із курганів має назву "Шведська могила". Багато ще загадкового і невідкритого в історії села. Та одним із "безіменних персонажів", котрий пам'ятає все, та потроху відкриває нам свої таємниці, є неповторна красуня-природа. Вона дала сонячненцям багатства, скарби душевні, які не виміряти нічим: ліс і степ, річка і луки з прозорим, наповненим цілющими пахощами повітрям, родючу землю і благодатний м'який клімат. Ці якості стали причиною того, що П.І. Харитоненко вирішив заснувати І ванівську дослідну станцію саме на цих землях. І в 1897році станція розпочала свою діяльність.

Так склалося, що вся природна краса в Сонячному створена людськими руками. Ще й досі живі свідки того, як створювався ставок, що розміщається на центральній садибі. Колись давно, згадують вони, в 20-х роках, при колишньому директорові Шапошникову І.І., саме з його ініціативи, вирішили люди розширити і розчистити територію нинішнього ставка, який на той час був маленькою річечкою. Завзято взялися до роботи. Працювали з натхненням. Побудували нову дамбу, хоча раніше користувалися так званою "переходкою", про яку можуть згадувати лише зі старих фотографій.

Прилягаючу до ставка територію окультурили, насадили яблуневий сад, який до сьогоднішнього дня радує своїми чудовими плодами дорослих і дітей. І назвали це місце "тераси". Нинішнє покоління вважає "тераси" одним із найулюбленіших місць відпочинку. Трохи пізніше таку саму ідею по створенню штучного водоймища втілив у життя житель Сонячного Петров С.П. Згуртував людей, а адміністрація села допомогла з технікою. І ось уже милують очі краєвиди чудесного ставочка. Дім Петрова знаходиться саме на березі цього надзвичайного витвору людських рук. А яка краса й життєдайність природи поряд! Давно вже помер Петров С.П., а ставочок і досі називають його ім'ям "Петров". Рибалки полюбляють це особливе місце, частенько сидять на березі маленького ставочка, слухають, як переливається співом птахів прозоре повітря, розносяться пахощі лугових квітів. І згадують дивака Петрова, який задумав неможливе і здійснив свою мрію.

Далі від "Петрового" помандруємо до "Лавірка". І знову таємниця і загадкова історія. Стоїть чудесний ліс, вражає своєю чарівністю і неповторною красою. Та з ним також пов'язана історія. Раніше на горі знаходився невеличкий лісочок, в якому першими поселенцями була сім'я Лавірко. Пізніше до них приєдналися ще декілька сімей. Поселення почали називати "Лавірок". Згодом, коли була заснована дослідна станція, силами працівників був насаджений дубовий ліс. Поряд з Лавір-ком несе свої тихоплинні води річка Хухря, лівий приток річки Ворскли. Бере Хухря свій початок трохи північніше села Каплунівки, Краснокутського району, Харківської області, звідси прямує на захід, проходить біля Сонячного, Бугруватого, а тоді прямує до села Хухри і на південному заході впадає у Ворсклу. Між Каплунівкою і Сонячним річка Хухря має ще одну назву - "Мойка". Таку дивну назву річка отримала не випадково, оскільки її назва сягає в сиву давнину. До 1935 року дослідна станція підпорядковувалась Кап-лунівській сільській раді. А отже історія Мойки прямо пов'язана з історією Сонячного. Землі Каплунівки і Сонячного належали сім'ї Хари-тоненків. Господарі вирішили побудувати на березі річки ткацьку фабрику, на якій ткали льон, вирощений на благодатних землях. А також розводили шовкопряда, для цих цілей насаджували дубові посадки і ліси, один з них до сьогоднішнього дня має назву "Петришина". А ще дбайливі хазяїни тримали безліч овець, шкури яких обробляли і мили в річці. Звідси і походить назва майбутнього хутора Мойка. Тутешній маєток Харитоненків знаходився недалеко від Каплунівки, ще й досі зберігся фундамент будинку, а також дорога, по якій господар їздив і оглядав свої володіння. Ця дорога мала назву "Панська". Берег, на якому знаходилась ткацька фабрика, мав назву "Панський берег".

Харитоненки були не лише володарями цієї землі, а й дбайливими господарями. Павло Іванович мав нахил і любов до живої природи, культури та мистецтва. Тому з великою любов'ю оформляв Панський берег. Сотні людей брали участь у плануванні, паркових доріжок, завезенні ґрунту, розбивці газонів і квітників, насадження ялин і сосен. Ліс, який має назву "Касянове" і знаходиться на узбережжі Мойки, був задуманий як парк відпочинку і прогулянок. Ніколи навіть на думку не спаде, що такий прекрасний ліс - це лише витвір людських рук. Коли проходиш стежками Касянового, то помічаєш, що дійсно збереглися ті самі дороги, по яких любили прогулюватися Харитоненки та їхні друзі. Саму назву Касянове - ліс заслужив завдяки легенді, яка стверджує, що у свій час у лісі яму, сховав у ній скарби, насипав дамбу, і на місці, де були заховані скарби, з джерел утворився ставочок. Помер Касян, і багато охочих з'явилось прибрати його скарб до своїх рук. Та передбачив хитромудрий Касян і такий варіант. Для того, щоб скарб ніхто не міг відшукати, зробив він таку хитринку: як тільки хоч приблизно хто наблизиться до скарбу, він опускався ще глибше. Фактично тільки при ідеальній тиші можливо було викопати багатство, а хто ж зайде у воду, не розхлюпавши її. Такі досі лежить схованка Касяна в глибині озера, яке називають Касяно-вим, а від нього і сам ліс має таку назву. Ходять чутки, що ще зовсім недавно були бажаючі відшукати скарб, але озеро в своїх темних водах схоронило не лише Касянові скарби, а й саму таємницю їх розгадки.

Поряд зі ставочком знаходиться пагорб, який має назву Барвінкова гора. Навесні, коли все пробуджується від зимового сну гора вкривається блакитними квітами, які милують око подорожніх.

Першим поселенцем на хуторі Мойка був Цеберко Трохим, який розібрав свою хату в селі Каплунівка. перевіз її на хутір і за декілька днів збудував першу будівлю. З цієї забудови почалося заселення хутора, утворилася красива вулиця на берегах ставків, яка існує і до сьогоднішнього дня. Багата історія Сонячного на назви і всі вони здебільшого пов'язані з людськими іменами На лівому березі хутора Мойки є гора, яка називається Бар-ладихою. Давним давно померла бабуся з таким дивним прізвищем, хатина якої стояла саме на цій горі, а гора й досі так називається.

Багато ще таємничого таїть в собі земля Сонячнечанська. Чудова природа. благодатна земля, роботящі руки, все це складає найцінніші скарби.

О.В. Микитенко. завідувачка Сонечнечанської сільської бібліотєки-філії,
Ю.М. Микитенко, бібліотекар.

Бібліотекарі Сонечнечанської сільської бібліотеки-філії дякують за допомогу у підготовці матеріалу: А.В. Кулик, зав. науковою бібліотекою, Л.Б. Кальченко, вчительку-пенсіонерку, А.С. Коритника, пенсіонера, Б.М. Юхименка, жителя села.