Моторошно дивитися через 83 роки на такі страхіття,а наші діди і бабусі пережили на собі таке братство народів.

"...Пам’ять про Голодомор увірвалася в простір українського національного самовідчуття тільки в роки перебудови. Зараз важко собі це уявити, але комуністичному режиму вдавалося роками приховувати від власних громадян – навіть від тих, хто втратив близьких у роки Голодомору, навіть від тих, хто сам пережив голод – розуміння запрограмованості масового вбивства. ..."

http://www.radiosvoboda.org/a/28140546.html

Фільм до дня пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років

"...Первые истощенные жители сел появились в Харькове уже после годовщины Октября. Каждый день их количество увеличивалось: крестьяне, прорываясь в столицу через оцепление, умирали на улицах города. Сначала — десятками, затем — сотнями. В феврале 1933 года члены ОГПУ рапортовали, что на улицах Харькова был найден 431 труп погибших от голода, в марте цифра увеличилась до 689-ти, в апреле — до 477-ми, в мае на улицах нашли 992 трупа, а за первые три дня июня — 196 погибших от голода. Жители города и области ели ворон, кошек и собак, собирали крапиву и заливали ее кипятком, пытаясь сварить похлебку, а иногда — убивали и ели людей...."

https://nakipelo.ua/golodomor-v-harkove/

А у мой дед якраз ездил в Харьков и там менял ценности на жорево.
Только не помню, в каких конкретно годах это было в 33, 37 или еще где-то.

Родина мого діда вижила лише з торгівлі на толкучці по Козачества.Стакан води коштував одну копійку.

розповідь моєї бабулі:картошка з огороду була,корова теж.носили на базар/3,5 км від нашого харч.ринку/ молоко і на виручені гроші тут же купували хліб,який привозили з Москви спекулянти! чорний ринок в срсер завжди був.

До акції "Запали свічку" приєдналися вихованці гуртків історичного та туристсько-краєзнавчого напрямків ОМЦПО-МАН учнівської молоді разом зі своїми керівниками:Луценко Я.Ю., Альжинською Г.О., Сталинським В.О., Котовим Ю.О.
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
(Ніна Виноградська)

Нажаль в нашій історії дуже багато сумних сторінок.

"...У Запоріжжі розшукали будинок, де протягом двох років від голоду в 1932-1933 роках померло понад 700 дітей. Найжахливіше, що саме там їх мали рятувати, але натомість
у домі малятка на них чекала загибель..."

https://tsn.ua/ukrayina/fabrika-dityachoyi-smerti-u-zaporizhzhi-znayshli-budinok-de-pid-chas- golodomoru-pomerli-sotni-malyat-1047915.html

Це жах, і вже навіть не геноцид... Щоб таке відбувалося в аграрній країні...