Навпроти міської ради, біля будинку побуту, нещодавно з'явилася нова скульптура. Пам'ятник Великому Київському князю Святославу Ігоровичу. 

Це – персонаж, чудово відомий кожному зі шкільної програми: син славнозвісної княгині Ольги та князя Ігоря, і батько Володимира Великого, що хрестив Русь. В Охтирці він з'явився завдяки благодійному фонду «Меліос» - тому самому, що встановив Монумент Захисникам України на Успенській площі. 

Чому тепер обрали постать саме Святослава? І яким чином він причетний до нашого міста? Ми розпитали у співзасновника фонду, нашого земляка, що живе у столиці, Олексія Стеценка.

Стеценко О.:

– Ще коли ми встановили Монумент Захисникам на Успенській площі й побачили позитивну реакцію охтирчан – вирішили продовжувати цю добру справу. І разом з друзями та колегами – Андрієм Броварником, Андрієм Безруком і Дмитром Кулібабіним – розробили цілу дорожну карту: обрали визначні постаті й запланували встановити скульптури. 

– Чому саме Святослав?

– Мало хто знає, але його постать дуже важлива для Охтирщини. Хоч і було це понад тисячу років тому… Тоді й міста тут, як такого, не було – були тільки укріплені поселення сіверян, наших пращурів. Вони й вирізнялися з-поміж інших слов'ян укріпленнями, бо жили на межі з кочівниками. Печеніги та хозари постійно нападали й спустошували будинки. Аж поки саме Великий Київський князь Святослав не об'єднав слов'янські племена під своєю владою. Він відчутно розширив межі Русі і на нинішній Охтирщині проліг її південно-східний кордон. Кочівникам відтоді давали потужну відсіч, а руські дружини ходили в успішні бойові походи - на Волгу та на Дон, проти Хозарського каганату. Саме тоді з'явилася історія про те, як Святослав попереджав своїх ворогів про наступ – славнозвісною фразою: «Іду на ви!». Князь отримав у літописах прізвисько Хоробрий, а історики вважають, що в успішних походах він започаткував військову славу руського й українського народу.

– Чим користувався скульптор, окрім фантазії, коли створював образ князя?

– Князь Святослав, певною мірою, унікальний персонаж. Бо в ті часи зовнішність ніяк не фіксувалася – навіть живопису, по суті, не було. А от його дуже детально описав відомий історик з Візантії Лев Диякон, коли Святослав вів перемовини з їхнім імператором: 

«Він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них… Середнього зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, ніс короткий, борода оголена, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав».   

Якщо уважно прочитати – одразу видно, що давньоруський князь має точно такий же вигляд, як запорізькі козаки аж 500 років по тому! Поголена голова, оселедець, сережка у вусі та довгі вуса без бороди. 

– На пам’ятному знаку ви згадали землю Руську…. 

– Українці і є головними нащадками Русі, а не «деякі сусіди», які полюбляють красти чужу історію. Понад тисячу років минуло з часів Святослава, а Охтирщина досі прикордонний регіон, і доводиться відбивати воєнні загрози зі Сходу. Все – як тоді. 

– Головною метою проєкту були, скажімо так, історичні чи туристичні цілі?

– Думаю, охтирчанам буде корисно знати історію свого краю. А пам'ятник, за моїми спостереженнями, навіть діти облюбували – з радістю біля нього фотографуються. І нам – усім авторам проєкту – це дуже приємно.

– Кому ще слід варто сказати дякую за нову пам’ятку в Охтирці?

– Міському голові Павлу Кузьменку – за те, що схвалив нашу ініціативу і допоміг із вибором місця для пам'ятника: біля краєзнавчого музею – це найкраща локація з можливих. Особлива подяка заступнику мера Олександрові Маслу – за організаційну допомогу. 

Поки що ми з друзями наші проекти фінансуємо виключно власним коштом, і це непросто. Але сподіваємося, що в майбутньому до нас долучаться небайдужі охтирчани. Ми вже запланували три ідеї наперед: одну – невеличку, другу – середній масштабів, а третю – дуже потужну – як для нашого міста. Перші дві ще профінансуємо самі, а далі – запрошуватимемо бажаючих. Ми ж хочемо не тільки прикрасити наше рідне місце, а й показати приклад – що треба самим щось робити, вкладати в нашу країну і міста. Та показувати приклад дітям. Бо на них – найбільше надій. 

Спілкувався Андрій Міхєєв