Але для мене, людини, яка скуштувала війну, як мовиться, з перших рук і сама пройшла тернистим воєнним шляхом пів-Європи, кувавши перемогу над люти ворогом, Віктор Гнатович Ружинський бачиться, як людина із легенди. А в коротку назву моєї статті може вміститись ціла книга. Насправді цей воїн докорінно різниться від багатьох ветеранів війни, навіть тих, з ким був поруч у роки війни. Про це й хочу розповісти.

 Віктор Гнатович Ружинський - корінний охтирчанин. Але вже сьогодні він на багатьох з нас не схожий, бо має вік 86 років. Це вже богатирський вік і дай Боже багатьом дожити до такого віку і мати чудовий вигляд. В 1934 році закінчив 7 класів міської школи № 11. В 1935 році вступив до ФЗУ в Ростові-на-Дону. Після закінчення цього закладу він набув спеціальності лаборанта хлібомукомольної промисловості і влаштувався лаборантом на Охтирському млинозаводі № 7. В 1938 році його призначили змінним технологом Охтирської хлібопекарні.

 В 1939 році був призваний в армію і направлений у Москву в окрему мотострілецьку дивізію особливого призначення (ОМСДОП) ім. Дзержинського в артилерійський полк. Вже тут солдат гарматної обслуги Ружинський виділявся від інших своїм великим зростом, кремезною міцною статурою. Коли, бувало, рядовий Ружинський жартома привітається з кимось за руку, то тому доводиться довго тріпати рукою, поки вона відійде від дружнього рукостискання. На осінь 1941 року сержант Ружинський уже чекав на демобілізацію, але 22 червня всі були приголомшені звісткою про початок війни.

 Перспектива на мирне життя Ружинському була перекреслена на невизначений строк. Артилерійський полк почав готуватись до воєнних дій. Але з Ставки повідомили, що артилерійський полк буде брати участь у параді на Червоній площі, що відбудеться 7 листопада 1941 року. Навантаження на особовий склад полку додалось, почались щоденні тренування.

 І ось настав найвідповідальніший момент: війська Московського гарнізону вийшли на парад. Командир артилерійської 76-міліметрової гармати сержант Ружинський також пройшов по Червоній площі урочистим маршем, не усвідомлюючи, що від цього дня він особисто пише сторінку героїчної історії своєї Батьківщини. Цей парад для нього запам'ятався, як день складання клятви своєму народові, рідній державі в тому, що він зобов'язується захищати рідну землю до останнього подиху.

 Наступного дня, о 10-й годині артилерійський полк, в якому служив сержант Ружинський, уже зайняв оборону на Волоколамському шосе. Від цього дня він уже не бачив мирного звичайного життя до самого завершення війни. Вскорі відбулась і відома всьому світові Московська битва, у якій фашисти вперше від початку Другої Світової війни понесли крупну воєнну поразку. Під Москвою був розвіяний міф про непереможність німецьких військ.

 Далі події розвивались за загальним графіком воєнного часу і планами розгрому німецької армії. Щоденно точились жорстокі бої, але ініціатива міцно закріпилась за радянськими військами. Артилерист Ружинський загартовував себе в боях, набував військового досвіду. Пам'ятними для нього були битви за Новгород та прорив блокади Ленінграда.

 В новгородській наступальній операції Ружинський уже відзначився як розвідник. Знаючи його необмежені фізичні можливості та безстрашність, командування все частіше включало артилериста у розвідувальні підрозділи. Йому ніяких особливих завдань не давали, основним для нього було - вскочити в німецьку траншею, схопити за шкірки німця і витягнути на поверхню. Всі останні турботи покладались на розвідників.

 З цим завданням він справлявся чудово. Перед наступом на Новгород таку вилазку зробили розвідники з участю Ружинського. Ось що сталось того разу. До німецької траншеї темної ночі дістались непомітно. Розвідники полягали на бруствер, а Ружинський опустився в траншею. Через кілька хвилин бачать: Ружинський "люб'язно" тримає правою рукою німця за шию, а той покірно вилазить із траншеї. Хлопці допомогли йому. Потім по-пластунські рушили вперед. Очолює колону плазунів Ружинський. Він повзе, тримаючи праворуч себе за шиворот іноземця, який не може повернути голову ні вліво, ні вправо і так послушно просувається вперед. А хлопці повзуть позаду. Коли дістались нейтральної полоси, німець попросився сходити по-малому. Ружинський дозволив йому, бо той ще у траншеї підмочив свої штани, коли Ружинський допомагав йому вилізти з траншеї.

 За цей вчинок сержанта Ружинського в грудні 1943 року наказом по військовій частині № 3126 занесено до Книги Героїв військової частини, про що підтверджує посвідчення, яке зберігається у сімейному архіві Віктора Гнатовича. Таких епізодів було багато.

 В битві за Новгород сержант Ружинський отримав поранення в шию та голову. До шпиталю не пішов, лікувався у своїй частині. В 1944 році брав участь у Ленінградській наступальній операції, після чого їхню частину відправили в Москву на попереднє місце дислокації. Тут відважний воїн і зустрів довгоочікувану перемогу. Коли дізнався, що братиме участь у параді Перемоги, то радощам не було меж. Проходячи парадним маршем по Червоній площі, душа бувалого воїна переповнювалась гордістю, що його удостоїли такої честі, а кинуті до ніг радянських воїнів знамена та штандарти німецької армії звеличували авторитет країни, незалежність якої виборював воїн особисто, не шкодуючи ні сил, ні здоров'я і навіть життя.

 За мужність і відвагу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні, мужній воїн нагороджений орденами: "Червоної зірки", "Вітчизняної війни", медалями - "За оборону Москви", "За бойові заслуги", "За перемогу над Німеччиною", "Захиснику Вітчизни", медаллю Жукова, багатьма ювілейними медалями.

 Військова частина, в якій служив артилерист Ружинський, тримає і зараз зв'язок зі своїм ветераном, до знаменних дат надсилає вітальні листівки та поздоровлення, дякує за сумлінну службу, бажає здоров'я та благополуччя.