До загальної культури, як її елемента, належить і видавнича справа. А тому сьогодні нікого вже не дивує той факт, що в Охтирці виходить півдесятка газет, які, окрім хіба міськрайонки "Прапор перемоги" та інформаційно-методичного видання "Освітянські обрії Охтирки", сміливо можна назвати тижневиками. Друкуються вони як в Охтирській, так і Роменській, Тростянецькій друкарнях.

А в далекому (і не зовсім) минулому - в кінці XIX на почату XX століття - тільки в нашому місті було три друкарні: А.Розторгуєвої, І.Повзнера та В.Заїкіна. В них поряд з творами тодішніх місцевих авторів виходили друком різні журнали Охтирської повітової Земської Управи, її доповіді, книга з правилами про форму одягу для учениць Охтирської жіночої гімназії. 25 травня 1917 року видруковано, наприклад, щотижневий науково-популярний, громадсько-політичний та літературно-художній журнал "Народная мьісль". Були й інші видання.

А візьмемо перші пореволюційні роки. Так, у 1920-ому в друкарні Охтирської спілки споживчих товариств "Проствіта" коштом споживчого товариства видано навіть збірки художніх творів. За приклад можна взяти "Збірник", присвячений пам'яті Т.Г.Шевченка, в якому були вміщені твори О.Олеся, Б.Антоненка-Давидовича, М.Довгополюка, А.Грязнової, І.Задорожнього та інших місцевих авторів. Про це видання уже йшлося в "Літературній Україні" в статті М.Попільнюха за 16 березня 1989 року. Крім збірників протягом 1920-1922 років видано близько два десятки номерів журналу охтирських освітян "Трудова освіта". Друкували в Охтирці в 1925 році збірники новел та віршів І.Багряного. Видавались окремі збірки директора Дитмістечка Довгополюка М.Л. ("На хвилях життя", "В хвилях Ворскли) тощо.

Але в кінці 20-х на початку 30-х років минулого століття видавнича справа в Охтирці пролетарською диктатурою була зведена нанівець. Це красномовно говорить про утиски демократії та свобод. Найперше ж, свободу друку. Тож до здобуття Україною незалежності читали ми лише ті газети та журнали, які впроваджу валися партійним керівництвом і урядом. За тих умов в Охтирці видавалася лише міськрайонна газета "Прапор перемоги", яка й сьогодні функціонує з незмінною назвою, хоча в перші дні незалежності було оголошено навіть конкурс на краще її перейменування. Перемогла тоді думка ветеранів війни та праці, пройнятих ще радянським духом. Хоча радянська влада ні в кого не питалася, коли протягом 70 років змінювала назви тієї ж газети до того як вона стала називатись "Прапор Перемоги": "Известия" (орган Ахтырского Совета рабочих, крестьянских и солдатских депутатов), що виходила з 11 червня 1917 р., "Голос незаможника" (орган Ахтырского уездкома КПбУ, уездисполкома и усовпрома) термін видання - приблизно 1921-1923 рр.," Единый сельхозналог" (1924-1925р., стенная газета агитпропа Ахтырского окрпарткома и окрисполкома), "Охтирщина" - районна стінна газета (орган Райкому КПбУ, Райвиконкому й Райсекретаріату ХОРПС -1925 р.), "Радянське око" (орган Охтирського Райвиконкому, Райпарткому та Райпрофсекретаріату), що видавалася 1 та 14 числа щомісяця в 1925-1926 р.р., "Голос має" (орган Охтирського Райкому КПбУ, Райвиконкому та кооперативних організацій) приблизно 1927-1929 рр., "Соціалістична перебудова" (орган Охтирського РККПбУ та Райвиконкому) уже не стінна газета, а справжня, яка виходила ціле десятиліття (1930-1940). Треба сказати, що підпорядкування цих газет, особливо стінних, часто змінювалося.

На час окупації видання газети "Соціалістична перебудова" припинилося. Натомість виходила (з 1942 р.) окупаційна газета "Голос Охтирщини", половину площі якої використовувала німецька влада, а половина віддавалася для охтирської громади.

Після війни видання газети міської та районної влади відновилося під назвою "Прапор перемоги". Окрім того, в окремих селах виходили свої малотиражки (Хухра, Бором-ля). Але невдовзі вони зникли. Тож аж до горбачовської перебудови виходила лише одна газета "Прапор перемоги". А потім як гриби після дощу, одна за одною почали з'являтися нові газети. Десь на шостому році тієї перебудови з'явилося їх аж три: "Промзв'язківець" на ДВО "Промзв'язок" (нині "Нафтопроммаш"), "Нафтовик" в НГВУ (нині "Охтирканафтогаз), "Духовньїй мир" при Охтирському Покровському соборі, з якими була знайома обмежена кількість читачів, як і з тими, що промайнули після них: "Сетако", "Алые паруса". Дійовою і бойовою була рухівська газета "Новини тижня", започаткована Михайлом Шудриком у 1998 році, яка на жаль, припинила своє існування. Солідно виглядало і видання "Альянс", редаговане Т.Корабельською.

Нині у місті виходить шість видань. Перерахуємо їх у хронологічному порядку. Це "Прапор перемоги" (з 1917 р.), "Роксолана" (з 1996 р.), "Ахтырка" (з 1997 р.), "Вишневий цвіт" (з 1998 р.), "Город А" (з 1999 р.) та "Освітянські обрії Охтирки" (з 2002 р.).

Гадаю, що час уже мати в Охтирці якщо не видавництво, так хоча б як у Лебедині, менш промислово-потужному місті, видавничо-виробничий відділ, що сприяло б розвиткові культури у місті і районі.

Олександр Галкін