В Охтирці був не тільки військовий аеродром, а також і цивільний аеропорт. Почав діяти з 1958 року
«1968 рік. На охтирському військовому
аеродромі - учбові тренування. Пілоти - першокурсники проходять свою першу
практику, вчаться керувати літаком. Розгін, зліт, політ, посадка... 10 кіл...
зупинка до «0»... Наступний... розгін, зліт, політ, посадка... Вечір, і в сутінках -
виверження двигуна, наче виверження вулкана, рев, іскри, полум'яні спалахи... Дух
перехоплює! А ми стоїмо з батьком за сіткою, спостерігаємо. Техніки спочатку
відганяли нас, коли ми стали постійними відвідувачами, дозволяли підійти
поближче. То був мій перший крок до авіації. Я закінчував тоді 7-й клас», -
згадує СЕРГІЙ СВЕРДЛОВ.
З того часу перевалило за півстоліття, та
любов до авіації не полишає Сергія Григоровича. Тепер у нього колекція моделей
військових літаків з періоду 2-ї світової війни до сучасності. 150 літачків
стоять ряд в ряд на книжкових полицях, серед яких - моделі авіації Англії, США, Франції,
Німеччини, Радянського Союзу, Куби, Кореї, Італії, Ізраїлю та інших.
Коли ж почалося захоплення авіамоделюванням?
Коли вже навчався в інституті. В Харківському
авіаційному. Після інституту мене направили в Підмосков'я, на авіаційний завод.
Потім повернувся в Охтирку і працював на «Промзв'язку», у цеху супутникових
антен, по авіаційній техніці. Взагалі, моя спеціальність інженер-механік по
виробництву крилатих ракет. Тож у моєму житті весь час було присутнє
моделювання.
Як відбувається процес створення?
Дуже просто. Купую набір якоїсь моделі і
створюю міні копію літака. Це, звичайно, дуже точна і тонка робота, потребує
зосередженості, а до того ж цікаво, що ж це за літак вийшов, де він літав, у
яких боях, ну і всякі подробиці? В мене багато літератури про авіацію.
Навіть німецькою і польською. Ви читаєте
іноземними мовами?
Так. Нічого складного. Було б бажання, існує
багато посібників. Німецьку я вчив у школі, ще підучив - так і прочитав
німецькою «Історія повітряних війн». Там описані військові операції, починаючи
з 1912-го до 1980-х років: 1- а світова,
2-а світова, війна на Балканах, в Туреччині, Лівані, В'єтнамі. У цій книзі є
інформація про Курську дугу, де вказано наше місто.
Кожен моделіст «входить в історію». У мене є
друзі-моделісти, це наш гурток любителів моделювання, збираємось, якщо
з'явилася цікава інформація.
Де знаходите цікаву інформацію?
Коли навчався в інституті, ми читали «Історію
авіації» польською мовою. Чому? Тому що в 80-х в СССР нічого не друкувалося.
Навіть вперше наш військовий аеродром ми побачили в журналі «Немецкое
обозрение» в 1976 році. Чехи приїжджали навчатись до нас, фотографували наші
літаки. Їх можна було побачити в журналах «Авіація і космонавтика», «Крилатая
Польша». У нас тільки з 90-х можна було знайти якусь цікаву інформацію. Тоді
жартували: «Хочете дізнатись про радянську авіацію, вчить англійську і дивіться
іноземні журнали». Тож, я багато журналів виписував через Укрпошту з Англії,
Німеччини, навіть Аргентини, ну і радянську «Технику молодежи».
Зараз ви вже на пенсії, самотній. А колись у
вашому будинку жила велика родина. Ваш
батько, Григорій Іванович, відомий краєзнавець.
Так, мій батько був організатором, а потім -
завідувачем музею охтирського технікуму, колишнього ремісничого училища, а
нинішнього коледжу СНАУ. Григорій Свердлов спочатку навчався в технікумі, після
визволення Охтирки працював над відтворенням сільгоспмашин, ремонтом верстатів
у майстернях. Потім був викладачем. Коли виникли проблеми зі слухом, він не міг
далі викладати, бо техніку треба чути. І батько захопився краєзнавством.
Спочатку збирав марки, значки, монети. А коли Гафанович почав зносити стару
Охтирку, почав збирати старі світлини міста і створенням музею.
Мама, Клавдія Іванівна, все життя працювала в
управлінні «Сільгосптехніка», 20 років інженером-економістом, потім
замісником керуючого з економіки. Сестра
закінчила школу із золотою медаллю, і також обрала авіаційний, тільки поїхала в
Москву. Зараз живе з родиною в Підмосков'ї. Раніше приїжджали щороку. Онуки
дізнаються, як жили їхні предки. Всі мої дядьки, а батькові брати, навчались у
технікумі і стали відомими технарями, тільки старший Абрам працював у
фінвідділі. А перед війною безвісти пропав. Братова сестра Ангеліна працювала в
осередку Лікнепу (ліквідація неписьменності). Мій дід, Іван Іванович, служив в
уланському полку... А в часи НЕПу шив валянки, їздили на ярмарки, приймав
замовлення. Будинок новий побудували у 1924 році. Бабуся була домогосподаркою.
Так швидко плине час. Як проходить ваш день?
Мовчки. Сьогодні зранку було холодно, думав
збирати наступну модель, аж тут зайшла родичка і запросила на фрикадельки. Як
від такого можна відмовитись? Потім займався весняним садом, обрізав гілки,
вигрібав квітник, прибирав у дворі й на городі... Раніше я весь час допомагав
мамі у цій справі - догляду за рослинами, поливав квіти, овочі. Так і
продовжую...
А ви собі готуєте?
Аякже. Я це вмію і люблю. А навчився готувати
у студентському гуртожитку. У нас там все чітко-суворо було. Кожен був
спеціалістом по якійсь страві. Я - спеціаліст по супу харчо, інші - по борщу,
смаженій картоплі, товченій картоплі чи дерунам...
З голоду не пропадете. Яке ваше улюблене місце
в Охтирці?
АТБ, «Кошик» і Климентове.
Якби можна було б повернути те, що зникло в
нашому місті, що б це було?
Охтирський аеропорт.
???
Так в Охтирці був не тільки військовий
аеродром, а також і цивільний аеропорт. Почав діяти з 1958 року, був
розташований на ст. Пологи, як їхати на Кириківку. Злітна полоса - 0,5 км, одноповерхова
будівля каси, зал очікування і кімната для пілотів. Аеропорт підпорядковувався
Міністерству авіаційного транспорту. Із Сум прилітав на АН-2 керуючий цивільною
авіацією. Охтирчани і гості могли добратись до Харкова, Полтави, Сум, Котельви,
Зінькова на літаку... А було це тому, що до 60-х років не було доріг із твердим
покриттям. Потім зробили дороги, з'явилися автобуси і аеропорт закрили в 1964 -
ому. На його місці потім був аеродром сільгоспавіації, який діяв до 1990-х.
А ще в останню неділю травня із Сум прилітав АН-2 і можна було політати над Охтиркою. Маршрут «небесної
прогулянки» виглядав так: Залізнична станція - вул. Леніна - площа Леніна -
Зелене озеро-аеропорт. 15 хвилин на висоті 100 метрів. Таке свято
було до 1967 року.
Шикарно!
Оце б політати над Охтиркою!..
Спілкувалася Валерія Бакуліна
|
�����������