Реклама
Головна
І ЧОГО ТАК НЕРВУВАТИСЯ?..
Автор ОЛЕКСАНДРА СТРЕЛЬНИКОВА   
07.07.2005 г.

Чергове пленарне засідання сесії міськради відбулося у вівторок. Надзвичайним емоційним сплеском супроводжувалося питання про подальшу долю „Караокого” підприємця Юрія Лисенка та літню дискотеку у парковій „клітці” підприємця Олега Касяненка. У шалові пристрастей на предмет того, що творить молодь уночі, майже ніхто не міг зметикувати, що загалом проти „Караоокого” взагалі ні словечка не мовиться, а стосовно дискотеки, то дебатується лише один нюанс: зачиняти її не 24-й годині ночі, а о 23-й. Тільки й усього. Але чомусь (чого б то?) найбільше рознервувалася міський голова. Навіть мені через увесь зал крикнула:
Олександро Петрівно! Вставайте і захищайте дітей! (Тобто нехай вони якомога довше на дискотеці граються у піжмурки)...

Я у тій битві невідомо за що участі практично не взяла. Дуже хотілося, щоправда, запитати, чому голова не була така активна „при захисті дітей”, коли на кількох сесіях підряд йшлося про долю зачиненої врешті-решт десятої школи, про мало не зачинену спеціалізовану дитячу бібліотеку по вул. Леніна, про збуті задешево комерційній структурі приміщення СЮТу по вул. Димитрова тощо? Особливо страшно прозвучали для мене слова міського голови в одній з передач нашого дротового радіо (після зборів представників міської громади з приводу референдуму щодо висловлення недовіри міському голові), впевнено і різко так прозвучали:

- Ох-тир-ка має пра-во ли-ше на одну ди-тя-чу бі-блі-о-те-ку!

З огляду на законодавство про бібліотечні системи та бібліотеки в Україні та інші законодавчі акти можу впевнено сказати: Охтирка має право на стільки дитячих бібліотек, скільки захоче їх мати! У цьому й полягає, власне, сучасний принцип розвитку місцевого самоврядування, про яке так полюбляє говорити Ірина Демченко – і у нас, і у Страсбурзі, де вона повчає стареньку - Європу як доладніше правити містами... До речі, про правління. Ця ж сесія затвердила проект рішення, підписаний міським головою, про надання матеріальної допомоги міському голові на вирішення соціально побутових проблем. (У розмірі окладу, яка це сума, конкретної відповіді депутат Микола Конвісар, що цим займався, іншому депутату не надав). Лише один голос – проти. Звичайно, мій. Така вже я негарна. Поясню: я так вирішила знову вчинити, бо вважаю, що коли люди проти голови, йде процес становлення процедури референдуму, чи може йтися про премії та допомогу такому голові? Навіть якщо є відповідні законодавчі акти, згідно з якими так можна вчинити.

На цій сесії мені вдалося відстояти од нагального продажу за безцінь велику друкарську офсетну машину ПОЛ-54 з причандаллям, що була свого часу придбана усіма трьома співзасновниками „Прапора перемоги”. Хтось дуже хоче, аби редакція таки збанкрутувала. Бо інакше навіщо продавати машину, котра може „друкувати гроші”? Так хотілося комусь зарізати курку собі на сніданок, що несе золоті яйця... Про те, що журналісти „Прапора” три з половиною місяці не отримують зарплатні, ніхто в залі особливо не переймався. Усім депутатам ради, вочевидь, набрид свій „Прапор”... (Якому, до речі, нещодавно виповнилося 88 (!), це друга за віком газета на Сумщині). І від того було страшенно стидно. За них.

Міський голова вкотре плакалася з приводу нестачі коштів у бюджеті, але такий момент як наповнення його, обходила. Навіть тоді, коли я вкотре запропонувала приватизувати міську друкарню не шляхом викупу, а шляхом аукціону...

Вочевидь, ми скоро матимемо другий випадок, коли міський голова виїде з Охтирки, а нам тут жити... з пустим гаманцем.

До речі, звіту міського голови на сесії, як було заявлено у порядку денному, не сталося. Мабуть, тому, що Ірина Іванівна кілька разів упродовж сесії зривалася на надто емоційний тривалий крик. Вона лише слабким голосом сказала (коли діло дійшло до звіту: „Ви бачили його, чули, давайте запитання”. Піднімаю руку. І чую з вуст мера:

-О, ... ця... зараз по стінці розмаже...

Щиро дякую, як і на сесії, за таку високу оцінку... Але – повторюсь! – я непогано вихована своєю бабусею Олександрою. Яка у школі жодного дня не була. Але була справжньою інтелігенткою. Селянською.

ОЛЕКСАНДРА СТРЕЛЬНИКОВА,
депутат міськради.