Явлення Чудотворної ікони Охтирської Богоматері відбулося 2(15) липня 1739 року. Це май же єдина ікона серед Богородичних образів з датою явлення та зображенням імператорського сим­волу - двоголового орла, що є її визнанням „государя­ми всероссийскими" і знаком Торжества Православ'я. Саме цей образ Діви Марії - Отроковиці з карими ми­гдалеподібними очима, розділеним на прямий проділ довгим волоссям, темним ликом, без мафорію, зі скла­деними в молитві руками — був дуже поширеним не лише на Сумщині, а й в інших місцях Слобожанщини, України та Росії. Так писали іконописці цей чудотвор­ний образ Богоматері з Розп'яттям, який виник не ра­ніше, ніж у XVII ст., і мав західноєвропейські стиліс­тичні особливості.

У Росії, де також є населені пункти з назвою Охтирка, існує образ Богородиці Охтирської, але Діва Марія зображена традиційно - більш старшою за віком, у мафорії, із символами страждань Ісуса Христа на тлі Єрусалимської стіни плачу, без написів про її явлення. Така ікона представляє своєрідну ілюстрацію особли вого Богородичного канону, який читають під час Ве­ликого посту.

Іконографія образу походить від пророцтв про її особливу „уготованість" та „очищеність" від „чрева матері", переказаних сірійським богословом IV ст. Єфремом Сіріним. Ці передбачення були покладені в ос­нову композиції слобожанського образу з ідеєю про початок та кінець („альфу і омегу") земного буття Сина Божого, безпосереднім свідком якого була Діва Марія.

У прадавні часи до престолу - священного місця храму, що символізував уявлення про смерть Христа та Його царську славу, - церковнослужителі виносили ікону Богоматері і дерев'яний хрест з Розп'яттям. При­сутність образу Божої Матері біля трапези, де здійс­нюється освячення («пресуществління») Святих Дарів у Тіло і Кров Христа, мала глибокий зміст, постійно нагадуючи про істинне втілення Бога та заступництво за Нього Його Матері з молитвою за все людство. У книзі пророка Ісаї також ідеться про те, що саму Марію можна вважати пророчицею свого життєвого шляху, бо «Дух Господа зійшов на Неї і сила Вишнього осяяла її» (Іс: 8, 1-4).

Цікаво, що задовго до чудодійного явлення ікони „Богоматері Охтирської", у той самий день (тобто 2 липня), відбулися інші знаменні події: у 458 р. святи­тель Геннадій переніс „чесну Ризу Богоматері" у Влахернський храм (м. Константинополь), були явлені чу­дотворні образи Феодотієвської (1487) та Пожайської (1674) ікон Богородиці. Але незважаючи на те, що об­раз Охтирської Богоматері з'явився значно пізніше, своєю чудодійною силою зцілення людей він отримав визнання та любов віруючих.

За однією з версій, ця ікона як „дорожня" була завезена в Україну військовими і серед українського козацтва та гусарів Охтирського полку була в особли­вій пошані. На військових штандартах вона знаходила­ся поряд з образом Спасителя. З історичних джерел відомо, що Охтирка була заснована в 1641 році за царя Олексія Михайловича. До того часу ця територія пе­ребувала під владою Польщі та кримських татар.

Під час царювання Єлизавети Петрівни місто нале­жало до одного з п'яти українських слобідських пол­ків. Військовими та громадськими справами керували полковники та старшини, які мали свою канцелярію, а в справах духівництва Охтирка належала до Бєлгоро­дського єпархіального управління.

На початку XVIII ст. в Охтирці була давня дерев'я­на церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, в якій служив священик о. Даниїл (Полянський) - «муж благоговейный, простой, кроткий и благочестивой жизни». Саме йому довелося бути свідком обрітіння чудо­творного образу. У літописах говориться, що у дворі своєї будівлі, густо зарослому травою і дикою ромаш­кою, під час косіння він побачив ікону, що стояла у траві. Від неї йшло яскраве сяйво, і священик, «...сотво­рив на себе крестное знаменне, начал читать пришедший ему на память кондак празднеству Рождества Богородицьі». Про цей випадок о. Даниїл нікому не сказав і заніс ікону в дім, а через три роки, коли сяйво навколо образу повторилось, переніс її до храму.

Ікона зцілювала людей від багатьох хвороб, насам­перед від лихоманки, вона є також покровителькою сиріт, до неї звертаються за благословенням у держа­вних справах. За наказом імператриці було записано і перевірено 324 випадки зцілення людей від тяжких хвороб. У 1751 р. Святіший Синод визнав ікону Охтирської Богоматері чудотворною.

У 1744 році Охтирку відвідала імператриця Єлиза­вета Петрівна з графинею Марфою Шуваловою, щоб вклонитися шанованому образу. Радуючись Божій ми­лості, що ікона з'явилась саме під час її правління, ім­ператриця вирішила збудувати для неї новий храм і „...благоволила жертвовать от своих царских щедрот 2000 рублей". За ініціативою охтирського полковника Федора Каченовського та з „величайшего соизволения" у квітні 1753 року був закладений Свято-Покровський собор. Побудований за проектом видатного російсь­кого зодчого Д.В. Ухтомського, собор був відкритий і освячений 2 липня 1768 р. Бєлгородським єпископом Порфирієм (Крайським).

Величний білокам'яний трибанний храм, правий ві­втар якого присвячений Охтирському чудотворному образу Богоматері, а лівий - в ім'я Свв. Захарія та Єлизавети (батьки Іоанна Хрестителя), Свято-Покров­ський собор є одним з кращих зразків українського бароко. На олтар та вбрання храму графами Шереметєвими, Паніними та Чернишовими були зроблені ве­ликі пожертвування. Тоді ж С.Б. Шереметєв подарував храмові нову ікону Охтирської Богородиці з мощами святих у срібній з позолотою ризі, прикрашеній доро­гоцінним камінням, яка в 1917 р. була знищена біль­шовиками, а собор на довгі роки був перетворений у склад. Саму ж чудотворну ікону Охтирської Богома­тері в 1903 році було вивезено до С.-Петербурга на реставрацію.

До нашого часу збереглося багато списків з цього образу. Можна стверджувати, що перша чудотворна ікона була без написів та двоголового орла під зобра­женням, які з'явилися пізніше на окладах (шатах) як знак особливого вшановування Церкви та держави. Саме цю ікону було „одягнуто" у чеканні барокові шати з німбом та короною в 1743 р. За переказами, уві сні Богородиця наказала священику „...омый мя и приодей мя шатою". Ця традиція „одягати" ікони в металеві оклади з коронами в Православній Церкві існувала, починаючи з XVI ст., завдяки поширенню золотарсь­ко-чеканного ремесла.

У XVIII ст. в Україні були поширені левкасні (рель­єфне ліплення) ікони з образом Охтирської Богоматері, які імітували чеканні шати, що мали глибокий зміст, пов'язаний з біблійними поняттями горішнього та долі­шнього світів (унікальні зразки подібних творів пред­ставлені в Сумському художньому музеї). Саме цей об­раз був поширений і на релігійно-побутових дукачах, які носили панство та віруючі, що приносили із собою на Гетьманщину вихідці з Правобережної України.

Іконографія Богоматері без мафорію з характер­ним жестом складених рук в Україні вперше зустріча­ється на фресках кінця XIII - поч. XIV ст. у Горянсь­кій ротонді (Закарпаття), створених митцями з північ­ної Італії разом з місцевими художниками. Класичний вираз мигдалеподібних очей, що був характерним для мистецтва північної Італії періоду проторенесансу (XIII—XIV ст.), зустрічається і на Богородичних іко­нах, пов'язаних із Сумщиною („Ченстохівська", „Баликінська", „Дубовичська" „Жировицька"). Слобожансь­кі майстри були добре обізнані у світовому мистецтві, тому і в загальному вирішенні пластики і форми ікон, окрім місцевих традицій помітні і знання творчості іта­лійських художників.

У середині 1760-х років до Охтирки був запрошений відомий Харківський живописець та педагог Іван Саблуков (1735-1777), вихованець Петербурзької Академії мистецтв. Для Покровського собору він виконав 13 великих ікон та багато менших за розмірами образів. В Охтирці він організував іконописну майстерню. Серед його учнів значиться і наш земляк відомий архітектор П. Ярославський. Можна сподіватися, що Саблуков та його учні писали ікону Охтирської Богоматері.

Історія залишила кілька імен митців, які звертали­ся до цього образу. Першим з іконописців, хто бачив чудотворну ікону і за проханням священика мав і від­новити, був Іван Маляр (поширений псевдонім україн­ських іконописців). Церква підкреслює спадкоємність благодаті і сили, що притаманні всім спискам ікони Божої Матері, які відтворюють її справжні риси. У 1753 р. робив список художник на ім'я Іван Грек.

У Сумському художньому музеї зберігається кіль­ка ікон із цим зображенням, одна з них датована 1768 роком з написом: „...а писа иконописец Михаил Иванов сын Денисов"(у XIX ст. зображення Діви Марії на цій іконі було поновлено), інший цікавий список дато­ваний 1838 р., з характерними поліським рослинним орнаментом, сповнений особливою народною поетич­ністю. Наприкінці XIX ст. це зображення гравіював Л. Серяков (Русский паломник. 1887).

У Чернігівському художньому музеї зберігається типова ікона з майстерні Михайла Охраменка, датова­на 1857 роком, з якої наприкінці XIX - поч. XX ст. були поширені хромолітографії. Цей образ набув сво­го поширення і в російських іконописних центрах Мстьора та Холуй, де писали так звані „краснушки"(у кольорі переважала кіновар).

Особливо багато списків було зроблено на слобо­жанській території Сумщини, Харківщини і Бєлгородщини. У селі Борисівка (на кордоні з Велико-Писарівським районом Сумської області) існував центр народ­них ремесел, де набув свого розвитку іконописний живопис. Борисівські іконописці писали святих з ри­сами, що нагадували своїх малоросійських співвітчиз­ників. Тому і тип Богородиці був характерний - з ве­ликими карими очима.

На півночі Сумщини та на Чернігівщині в XIX ст. був поширений образ „Богоматері Охтирської", напи­саний в академічній манері під впливом школи Києво-Печерської Лаври. Цей образ часто зустрічається в композиціях з православними святими та богородичними, особливо шанованими ізводами. До цього свято­го образу звертаються і сучасні іконописці Свято-Троїцької майстерні при Сумській єпархії. Списки з Охтирської ікони знаходяться також у православних церквах різних країн світу, у тому числі в США та Канаді. У 1994 р. Харківським митрополитом Никодимом до Охтирського собору урочисто була передана одна з таких ікон, привезених з Північної Америки.

Богоматір, що перебуває в постійній молитві, являє глибоку смиренність та повну покірність Божій волі. За думкою святого Іоанна Дамаскіна, смиренна Пре­чиста Діва Марія зачала в собі древо життя - Христа і принесла світові Спасителя, завдяки якому був знище­ний гріх перших людей. Ця ікона з'явилась значно пі­зніше Візантійських та Афонських образів, але за сво­їми зображально-виражальними властивостями, пере­дачею внутрішнього молитовного стану не поступається відомим Богородичним творам. У ній прочитується гли­бока думка, подібна Симонову пророцтву: „... и оружие пройдет душу Ея" (Лук.: 2, 35).

Сакральна символіка Охтирської Богоматері і об­разу Покрови мають спільне духовне значення, тому що належать до типу Агіосоритисси (Заступниці). Об­раз Богородиці, яка вкриває Своїм покровом людей у ранніх зображеннях, зустрічається саме у Влахернській церкві, де зберігається головна реліквія цього хра­му - Риза Діви Марії.

З XII ст. образ Покрови Пресвятої Богородиці на­буває особливого поширення в Київській Русі: буду­ються храми, монастирі, з'являються ікони, а також гімнографічні та літургійні тексти. Автором акафісту на честь Охтирської Богородиці був А.Ф. Ковалевський, який склав більше тридцяти високодуховних тво­рів, присвячених Богородиці (його прадід був вилікуваний від тяжкої хвороби завдяки Охтирській іконі). Образ Богоматері - заступниці і молитовниці охоплює три предстояння її перед Сином - до народження Христа, під час Його смерті та вічної молитви за весь людський рід.

На темному тлі суто православне Розп'яття з Христом, який ніби стоїть на хресті, було здійснено на Голгофі, на тому ж самому місці, де поховано ветхозавітного Адама. Восьмикінечний хрест (число, що сим­волізує безмежність), на якому зображений Христос у терновому вінці на фоні пейзажу. Саме цей ізвод був досить поширеним у мистецтві Слобожанщини. Зустрі­чаються зображення реалістично-просторові або умовні із сонячним променем, що символізує надію. Іко­нописець відтворює смиренність і покірність долі, які адекватні внутрішньому стану Богоматері. Саме ці до­брочесності були притаманні православній людині. У католицьких творах навпаки завжди підкреслюється страждання. Давня класична схема Візантійського ана­логу Розп'яття поступається новим поглядам у трак­туванні образу, згідно з естетичними вимогами часу.

В іконі домінує маріологічна символіка, яка відпо­відає священним літургійним текстам про храм у душі, спасіння і вічну славу. Композиційна узагальненість постаті Марії надає значущості, що також підкреслює її велич. Темне обличчя Богородиці, запозичене іконо­писцем з візантійських аналогів, було також характер­не й для іконографії давньоруського мистецтва. Саме темний колір підкреслював відчуженість від життя, разом з тим художник передає ніжність і чуйність її душі, глибину переживань.

Велику роль у духовному тлумаченні образу віді­грають сповнені невимовної безмірної печалі очі Ма­рії, скорботний порух брів, болісно стиснуті вуста. Іко­нописець шукає засобів для возвеличення Богоматері не тільки в ієратичній її репрезентативності, а й у ви­явленні її реального змісту. Червоний мафорій із зо­лотим обрамленням прикрашає плечі Марії: „...рясны златами одеяна и преиспрещрена" (Па: 44), який зго­дом вкриє її голову назавжди. Зелений долматик під­креслює молодість, весняне цвітіння, синій на рукавах - духовність.

Ці кольори подані на контрасті з червоним, що, як правило, домінує. Художник підкреслює тварне і нетварне, земне і духовне існування сповненої особливої гідності Отроковиці. Проте аскеза, яка відкриває сла­ву хреста через духовне око, відчуженість від усього буденного була характерною ознакою для глибоко ві­руючої людини на той час, коли був створений цей проникливий образ. Спокій Богоматері органічно по­єднується з передчуттям святої жертовної радості, як про це проспівується в акафісті.

Орнамент на полях ікони, який має також своє си­мволічне значення, часом переосмислювався і зміню­вався. На чеканних шатах, різьблених та левкасних дошках ранніх творів домінували ренесансні вазони з квітково-рослинним орнаментом, що означало нетлін­ну красу вічного Божого Царства. Митці часто застосовували на полях зображення ангелів та святих, імена яких носили ктитори (покровителі) храмів, де знаходилась ікона.

У кінці XVIII - XIX ст. був поширений бароковий орнамент у вигляді „картушів", написаний золотом на темному та червоному тлі, який нагадує аксельбанти на гусарських мундирах. Саме ці „картуші" на полях, золотом орнаментовані мафорій і поручі Марії, а та­кож німб та літери з титлами на темному тлі надають іконі особливої урочистості. Восьмикінечні зірки на плечах Богоматері та на полях ікони є також симво­лами троїчного Приснодівства — до народження, у народженні та після народження Сина Божого Ісуса Христа.

В образі Охтирської Богоматері, що був явлений на Сумщині, відбились кращі традиції іконописання епохи українського бароко та класицизму, перед яким і сьогодні схиляються всі віруючі.