Сергій Романович Миротворцев

Минають роки, спливають століття. Але є такі події, постаті, про які ми не тільки не повинні забувати, а на їх прикладі виховувати молодь.

Розповісти про одну з таких постатей, життевий шлях якої тісно пов'язаний з нашим містом, вважаю за свій громадянський обов'язок. Ця людина присвятила своє життя служінню народові. Досить сказати, що цій людині були притаманні плідна гуманна праця, ентузіазм, патріотизм, нестримне бажання подолати неймовірні труднощі наслідків воєн, голоду, розрухи, епідемій та інших негараздів, які припали на долю нашого суспільства.

У 2000-му році Сумське видавництво "Слобожанщина" випустило науковий довідник "Сумщина від давнини до сьогодення", а у 2001 році Сумське видавництво "Корпункт" ви-дало книгу, присвячену сторінкам історії медицини Сумщини, під назвою "Люди милосердя", автором якої є І.В. Чернобрів. В обох книгах серед імен відомих особистостей, життя яких пов'язане з історією нашої о краю, згадується ім'я дійсного члена Академії медичних наук СРСР, заслуженого діяча науки, професора Сергія Романовича Миротворцева. У книзі "Люди милосердя" автором подані біографічні відомості про цю неординарну постать. Але за обмеженістю тиражу цієї книги (усього 900 примірників) не кожен має можливість прочитати її, дізнатись про відомих людей нашого краю.

У 1956-му році Ленінградським відділенням державного видавництва медичної літератури була видана книга "Страницы жизни", яку незадовго до своєї смерті написав С.Р.Миротворцев. Один з примірників цієї книги зберігається у внучатої племінниці С.Р.Миротворцева В.В.Залєської, яка мешкає у м. Харкові. Ця книга була нею люб'язно надана мені для прочитання. Місцева газета "Прапор перемоги" у свій час друкувала коротенькі нариси про С.Р.Миротворцева. Один з них "Професор Миротворцев на Охтирщині", автором якого був старший науковий співробітник районного краєзнавчого музею В.Воліс. Другий - "Вчений, патріот", автором якого був я. Але ці нариси настільки коротенькі, що не могли широко розкрити образ видатного вченогсИсірурга, чудового лікаря, громадського діяча, полум'яного патріота С.Р.Миротворцева. Отримані мною з вищезгаданих та інших видань подробиці життя С.Р.Миротворцева спонукали мене довести їх до широкого загалу, бо він цього, на мою думку, заслуговує.

Народився Сергій Романович у травні 1878 року у станиці Усть-Медведицька Царицінської губернії (нині Волгоградська область) у сім'ї викладача гімназії. Його батько Роман Львович Миротворцев викладав грецьку і латинську мови та російську літературу, добре знав французьку та німецьку мови, був широко освіченою людиною. Любов до праці та постійне бажання бути корисним своїй Вітчизні - ці благородні риси, виховані батьком, на все життя стали змістом життя і діяльності С.Р.Миротворцева.

Коли Сергію виповнилося сім років, його батька призначили директором гімназії у невеличке містечко Короча Курської губернії. Тут почалося навчання Сергія. Він дуже любив фізику, хімію, захоплювався ботанікою, лісоводством та садівництвом. Навчаючись у шостому класі гімназії, Сергій поступив на курси плодоводства та огородництва Курського земства у Корочі і по закінченні їх отримав звання техніка-садівника.

По закінченні гімназії у 1898 році Сергій вступає на медичний факультет Харківського університету. Але через рік він був виключений з університету за участь у демонстрації політичного характеру. Протягом року працював у сільській лікарні. У 1900 році він отримує дозвіл на продовження навчання в університеті. Саме з цього року життєвий шлях стає тісно пов'язаний з нашим містом Охтиркою. Сюди переїхали його рідні в зв'язку з призначенням його батька директором Охтирської чоловічої гімназії. Мешкала родина Ми-ротворцевих у садибі по провулку, який мав назву Сумарокова, Санітарний, тепер це середня частина вулиці 50-річчя СРСР. Досі зберігся один з будинків їхньої садиби під №№ 38-40 на розі вулиць 50-річчя СРСР та З.Гафановича. Мешканець цього будинку Глущенко Петро Полікарпович згадує, як у 80-х роках минулого століття завітав син професора і з цікавістю оглянув будинок і садибу, де колись мешкали його знамениті предки.

Уже у студентські роки С.Р.Миротворцев почав займатися наукою, за що був удостоєний двох золотих медалей університету. У 1903 році він закінчує університет зі званням "Лєкарь з відзнакою". Глибоко в душу Сергія Романовича запали слова, повторювані випускниками услід за ректором університету "факультетської обіцянки", текст якої був запропонований ще Гіпократом. Вони стали йому дороговказом на все життя. Професор Л.В.Орлов запропонував йому залишитися у нього ординатором. Ця пропозиція окрім усього була принадною для С.Р.Миротворцева ще й тому, що надавала йому можливість залишитися у Харкові і бути недалеко від своїх рідних.

Але мрії Сергія Романовича про щось більше не давали йому спокою - будь що йому хотілося розширити та поглибити свої знання. І він вирішує їхати до Петербургу до відомого у той час хірурга О.О.Троякова, який завідував в Обухівській лікарні дуже великим хірургічним відділенням на 500 ліжок. Не маючи утодішній столиці знайомих, він приїхав до Петербургу і поступив позаштатним ординатором Обухівської лікарні з добовими чергуваннями і повністю поглинув у роботу. У цій лікарні існувало правило, згідно якому черговий лікар-хірург, який у вечірні зміни приймає хворих, зобов'язаний був сам їх оперувати. Фундаментальні теоретичні знання, набуті С.Р.Миро-творцевим в університеті, отриманий досвід в Обухівській лікарні, дали йому можливість самостійно здійснювати ряд операцій та доволі вірно визначати діагноз.

У січні 1904 року С. Р. Миротворцев перебував вдома в Охтирці, де з ним трапився цікавий випадок. Через кілька днів по приїзді до нього звернувся місцевий лікар В.І.Соло-довніков і розповів про те, що у місцевій лікарні помирає породілля. І жінка, і майбутня дитина були приречені. І, по скільки вибору не було, молодий лікар Сергій Миротворцев іде на ризик і робить унікальну на той час операцію - кесарів розтин. Потім він сам говорив: "Подібне було під силу тільки професорам, у клініках, а в умовах маленького містечка таку операцію місцеві хірурги не роблять". Все тоді закінчилося благополучно. Повернувшись до Петербургу Сергій Романович розповів про цей випадок колегам і доповів професору О.О.Троянову. їх обуренню не було меж, навіть говорили: "Як можна було ризикувати". Але вже потім О.О.Троянов похвалив: "В хірургії, брат, щоб перемогти, треба бути сміливим, а іноді і зухвалим". Приблизно через чверть століття після цього, коли С.Р.Миротворцев у черговий раз приїхав до Охтирки, дуже зрадів, зустрівши свою пацієнтку і її дорослу доньку.

Євген МЕГЕРА (Далі буде...)