«Театр – це таки справді душа міста Нашого, справжній храм
міської культури. Театр володіє секретом хвилювати людські душі в такій мірі,
як ніщо інше, хіба ще пісня й музика, але пісня й музика – це теж складники
театру. І тому люди, на яких вже не діє ні преса, ні радіо, театр виповнюють
завжди по вінця…
Лише театр розкриває їхні серця чарівним ключем… Особливо цей
театр, краса і гордість міста Нашого. «Особливо» тому що в нім дібрано гарні
мистецькі сили, талановита молодь, що оволоділа мистецтвом полонити людські
душі… А ще тому, що ту талановиту молодь направляє організуюча воля мистецького
керівника, колишнього учня й соратника керівника Леся Курбаса.
На сповид - ця душа зараз спить. Але за закритими дверима йде напружена праця,
й ціле місто заінтриговане». («Маруся Богуславка». Іван Багряний).
Історична довідка: «Тернопільський академічний обласний
драматичний театр ім.Тараса Шевченка заснований 8 грудня 1930 року на базі 2-го
пересувного робітничо-селянського театру ім.В.Еллана-Блакитного м.Охтирка на
Харківщині (нині Сумська область)».
Якщо «зануритись» в історію нашого театру, прослідити його
становлення, перевтілення, злети та падіння... отримаємо інтригу – і що ж далі ? Чи буде театр у місті Нашому?
Чи потрібен він охтирчанам? Та судячи з того, що «THEATRON» із грецької – це
місце для видовищ, то проблема у місті Нашому саме в цьому – «місці для видовищ».
Про це ми й говорили з Тетяною Лисенко, режисером театру
«Чудаки», напередодні міжнародного Дня Театру.
Тетяно Станіславівно, що для вас означає ТЕАТР?
Театр у мене на 1-ому місці. Сім’я - на другому. Насправді,
театру підкорена вся моя сім’я. Всі
розмови, перекури, обговорення, дзвінки з Америки «а що там у ваc?» - це все
навколо одної теми - «театр».
Можливо, це ви нав’язали своїй сім’ї і підпорядкували їхнє
життя театру, а вони не противляться?
Ні, ні, зовсім не тому. Ми всі люди театру, ми з Андрієм
познайомились у театрі, в Карелії, наша Даша – це дитина закулісся. На фоні
театру розвивалося наше сімейне життя.
А як театр увійшов у ваше життя, ви пам’ятаєте?
Так, дайте згадати. Це сталося випадково (?). Після
закінчення школи я не знала куди податись. А Таня Акіменко похвалилась, що вона
збирається подавати документи у сумське училище культури на режисерське
відділення. Чомусь і я вирішила спробувати. В школі ж бо постійно
організовувала якісь вечори, комсомольські заходи тощо. Так я закінчила те
училище, на тому і моє навчання закінчилась. І я єдиний режисер у нашому місті
без вищої освіти. Часто мені про це нагадували… Але так склалося моє життя.
А як народжувались нові вистави?
Методом «тика». Я приходила в одну бібліотеку, в другу, в
обласну, ще десь, потім з’являється ціла купа матеріалу, який читає вся моя
сім’я, потім щось вимальовується … і починається процес. Це найбільше мені
подобалося. Беру ручку, олівець, листок, забуваю про свої болячки, процес
створення нової вистави – це неймовірно мені подобалось. «Зашкалювало».
Всі пам’ятають «Чудаків». А як виникла ідея, з чого все
почалося. Мені здається, що їх, тобто ваших вистав, не вистачає нашому місту
сьогодні.
Не вистачає? Ось тут ви не праві. З погляду того, чи
потрібні «Чудаки» місту, бо скільки про це писалося, скільки я за це говорила, билась, боролась – місто мовчало,
ніхто не допоміг. Поки ми виступали і були повні аншлаги – все було добре. Ми
старались для людей, але коли «нас по голові гахнуло»... людям байдуже, як
виявилось. Тому нема мотивації. А як цього немає, як творити? Ну що я? Я хоч якісь
гроші отримувала, а мої артисти? Вони жили театром, вони горіли цим, їх
«зашкалювало» разом зі мною. В процесі творення народжувались сім’ї, діти. Ми
працювали і ночами, і днями, і вечорами. Ми відривали себе від сім’ї. Мабуть
так - це занадто, може не треба було. Але ж керівництво повинне будо розуміти,
що це – неординарний колектив, що його потрібно підтримати. І від цього б
виграло місто.
В яких театральних конкурсах і фестивалях «Чудаки» брали участь?
Неодноразово були на Всеукраїнському фестивалі «Театральна
осінь» в місті Прилуки, в місті Очаків «Від Гіпаніса до Борисфена», останній
раз на міжнародному фестивалі «Рампа дружби» в Євпаторії. Там були шоковані
професійністю наших акторів і після цього режисер київського театру «Золоті
ворота» запропонував взяти участь у театральному фестивалі в Болгарії. Там ми
мали представляти Україну. Йти з українським прапором… Але ж, потрібна була
підтримка міста. Ви розумієте? Хто повинен це «продвигати», підтримувати? Наш
відділ культури, звичайно. Людина, яка
займає цей пост!
Тобто, ви злетіли на таку висоту, а вас не підтримали?
Не те щоб злетіли. Це повинно відбуватись у творчих колективах
– такі поїздки на фестивалі. Конкурси для підняття планки, для обміну досвідом,
щоб вирватись із … болота, бо ж болото і є болото… А ми самі шукали кошти,
фінансову підтримку. Те чого досягли – повинно було бути озвучене. А про
«Чудаків» навіть на обласному рівні не знали. Мені грамоту - за колектив, а колектив ніколи ніяк не
привітали, не подякували – це ненормально. Нещодавно в Інтернеті побачила
відеоролик про конкурс місцевих красунь. Там призовий фонд – 15 000. Мені
кажуть, - та тож хазяйські гроші…
А вони, диваки «Чудаки», хочуть грати. Два роки
продовжується боротьба, яку на якомусь рівні назвали «особистим конфліктом».
Але це не так, бо моє особисте – в мене на кухні з моїм чоловіком. Я разів
п’ять була у мера з конкретними пропозиціями. Я дві години розповідала йому, як
можна все зробити, щоб усім було добре, як можна все це розкрутити. Що ми маємо
в РБК? Гуртки художньої самодіяльності і хочемо їх впихнути в систему. І нашому
колективу немає місця для репетицій, бо в БК своїх 17 гуртків! Нам дозволили 1
генеральну репетицію. Я багато чого просто не хочу озвучувати. А мої чекають. І
те, що на 50-тисячне місто маємо лише одну сцену, я вважаю – це злочин. Як
можна повернути БК в місто? Дивіться, що маємо там: весь другий поверх –
адміністративні служби: кабінет директора, кабінет інспектора, кабінет
бухгалтерії і величезне приміщення для методистів. А чому ці кабінети не для
творчої роботи, а адміністрацію в окреме приміщення? Повинні підключитися і
спеціалісти міського відділу культури. Їх повинно «шкалить» на робочому місці, мусять
шукати вихід із ситуації, що склалася. Бо це не для мене особисто, а для міста.
А місто наше складне і неоднозначне… Ми взялись за тему
Жанни Д’Арк, провели паралелі із сьогоднішньою ситуацією: Жанна – Надія
Савченко, Англія-Франція… Але виходить Жанна Д’Арк в Охтирці не перемогла.
Так, ситуація доволі складна. Колись із робочо-селянського
театру народився обласний академічний в Тернополі, а ми знову у пошуку. Коли ж
буде відродження?
Театр живий. Завтра прем’єра. Новий режисер підготував свою
виставу. Я отримала запрошення.
Ви знаєте режисера?
Так, це Віталій Трикоз, учень Тетяни Акіменко. Молодий і
амбітний. Це добре. Це значить, що театр буде жити. Як буде – це ще питання.
Але час покаже.
Ви творча людина, чим займаєте себе, що вас цікавить?
Читаю, набрала детективів, так відволікаюсь, щоб не думати і
мізки, щоб відпочили. До цього детективів взагалі не читала.
Розкажіть, як Ви відкрили для себе Івана Багряного?
О, це було справжнє відкриття, що він народився в нашому
місті. Охтирка – це старе купецьке місто, в якому превалювали гроші і … в ньому
з’явилась така інтелігентна людина, Іван Багряний.
І ви, кажуть, задумали щось по ньому поставити?
Так, у мене з’явилась приголомшлива ідея театралізованого
шоу із тезами Багряного про родинне дерево. Це було б дуже патріотично і
незвичайно, і видовищно. Але кому це потрібно?
Завтра, ваше професійне свято. Раніше були «капусники», нові
спектаклі. Як буде цього разу для «Чудаків»?
Підемо на виставу, а потім до нас, на квартиру, вип’ємо
шампанського, згадаємо старе, поговоримо... Це завжди так було.
А щоб Ви хотіли побажати охтирчанам до Дня Театру?
- Я дуже хочу, щоб театр не знищили, щоб театр не занесли в
Червону Книгу. Я хочу від усіх охтирчан привітати своїх артистів і сказати їм
«ДЯКУЮ» за їхню працю. Бо театр – це праця, праця, праця і потім на сцені
з’являється шалена енергетика, яка переноситься в зал, такий взаємообмін. Ми
старались, і якщо ми хоча б на пів сантиметра Охтирку витягли з «болота», а я
впевнена, що це сталося, то ми старались і творили недарма.
Так, охтирчани пам’ятають і люблять наших «Диваків» і
впевнена, що ми їх ще побачимо на нашій сцені. Вже з’явилась нова трупа і новий
режисер Віталій Трикоз заявив про себе. А якби в місті нашому декілька театрів було!
Маючи такий творчий потенціал, це було б нормально.
Спілкувалась Валерія Бакуліна
|