На превеликий жаль, серед пожежників не було істориків. Траплялися знані музиканти, веселі жартівники, добрі майстри з різних робітничих справ, а ось з істориками якось не поталанило. Тому ми не знаємо імені першого охтирського пожежника, але впевнені, що з'явився він майже тоді, коли заснували наше місто.
Великим поштовхом для розвитку пожежної справи став Декрет Ради Народних Комісарів "Про організацію державних заходів боротьби з вогнем" від 17.04.1918 року.Втілювати його в життя довелося на охтирській землі першому голові ревкому і засновнику охтирської пожежної охорони І.Ф.Гончаренко. Його ім'ям у нашому місті назвали вулицю.
Брат Івана Федоровича після Великої Вітчизняної війни поповнив зріділі ряди Охтирської міської пожежної команди наркомата внутрішніх справ УСРС, обійнявши посаду зв'язного, чергового на дозорчій вежі. На той час за безпекою в місті наглядали з уцілілої дзвіниці Успенської церкви за допомогою бінокля.
Друга світова обпалила вогнем життя багатьох людей, і охтирська пожежна охорона - не виняток.З посади керівника пішов і не повернувся з фронту Ф.О.Деньгуб. Федір Остапович разом з родиною мешкав при пожчастині. Він, як і тисячі земляків, загинув у перші роки війни. Багато нежіночих професій у лиху годину опанували дівчата.Але коли відгриміли баталії, чоловіки повернулися до рідних осель і звільнили"слабку стать" від невластивих їй обов'язків.
У 1948 році в пожежному депо пахло не пальним, а сіном та ячменем. Бо в бойовому розрахунку був кінний хід пожежно-технічного озброєння, ручна помпа "Червоний факел"та дерев'яна діжка на коліщатах. Чекати нової техніки було марно. Отож тодішній начальник пожежної команди Яків Бова наказав водію Скорику та іншим працівникам частини ремонтувати списаний "ГАЗ-ММ" і переобладнувати його на справжній бойовий пожежний автомобіль. Вантажівку "перебрали", борти пофарбували в червоний колір, встановили ємність для води та причепили дзвін, в який били, коли вирушали на виклик. Ось так виглядала найперша "мирна" охтирська автоцистерна.
Проте до повної механізації було далеко. Поруч з автівкою тримали ще пару виїзних коней. Не було дров для опалення, тому доводилося корчувати пні, а потім їх"бити". Основна справа - пожежогасіння - займала чимало часу, тому доводилося жертвувати й особистим.
Займань наприкінці 40-х років минулого століття в місті траплялось багато. Тому виїжджали лише на відкрите горіння. Саме тоді у міській команді з'явився інструктор з пожежної профілактики. Раніше ж запобігали пожежам у неробочий час ті, хто їх гасив під час чергування. Катастрофічно бракувало людей.
Перший фаховий"профілактик" (також на прізвище Бова) за сумісництвом був ще й касиром та бухгалтером. Робочих рук не вистачало в усіх галузях народного господарства СРСР. Однак вірили, що незабаром негаразди минуть. І на місці хатки з'явиться кількаповерхова пристосована для всіх цілей пожежна частина.Але до тієї миті, як заклали перший камінь у фундамент мрії, сплинули десятиліття.
У 50-х роках рятівний підрозділ називався міською пожежною охороною виконкому Охтирської райради депутатів трудящих. Потім утворилась Охтирська ППЧ №8 відділу ПО УВС Сумського облвиконкому, що увійшла до ЗППО-3 (загону професійної пожежної охорони).
Лише наприкінці1986 року старе пождепо нарешті вирішили замінити новим. Почали зносити старі будівлі. Керував ЗППО-3 І.Д. Легеза. Про "Діда", як позаочі називали Легезу, жартували колеги: "У нього вислуги більше, ніж віку". І це було не надто далеко від істини. Іван Данилович до пожежної частини служив у НКВС, "етапував" ешелони, його останньою посадою "у погонах"була посада начальника Охтирського кримінального розшуку (старший оперуповноважений), яку Легеза обіймав з 1958 по 1961 рік. зі званням майор міліції.
Життя Івана Даниловича припало на важкі часи, і в ньому було все, навіть, легендарний парад7 листопада 1941 року на Червоній Площі. "Дід" завжди був взірцем.Підлеглі цінували Івана Даниловича не тільки за розум і талант керівника, але й за людяність та добру вдачу. Легеза є найавторитетнішим та найулюбленішим очільником охтирських рятувальників за всі часи існування пожежної охорони. І це при тому, що серед тих, чиє життя було пов'язане з Охтиркою, є доволі успішні люди.
Можна згадати впливового Михайла Микитовича Скорика - начальника відділу техніки УПО (Управління пожежної охорони). Саме він був ініціатором зведення чотирьохповерхового пожежного депо на 2 виїзди з чотирма квартирами, будівництво якого завершилося в 1989 році.
Дуже поважали керівника інспекції державного пожежного нагляду Охтирського району П.М.Громового, який згодом зайняв посаду начальника УПО Сумської області. Петро Миколайович, мабуть, єдиний з керівників такого високого рангу, майбутню професію якого ще в дитинстві визначила доля - він врятував людину з вогню. За це підлітка нагородили медаллю.
Високої кар'єрної сходинки - посади заступника начальника обласного управління - досягли колишні головні державні інспектори Охтирського району з пожежного нагляду Вячеслав Вікторович Лисаченко та Михайло Анатолійович Корабельський. Останній на сьогодні керує пожежними Охтирки, займаючи посаду начальника 3 державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області.
Андрій Міхєев
Закінчення буде
|