Позаминулої неділі  (6травня) Заслужені артисти України Дмитро та Назарій Яремчуки співали для охтирчан. Прості та щиросердні, вони легко знайшли спільну мову з охтирським глядачем. Усі разом співали "Червону руту", "Стожари"...

Брати Яремчуки. Ззовні такі різні, але обидва молоді та енергійні. Завжди разом - і на сцені, і в житті. Сьогодні вони гідно продовжують справу свого тата - Народного артиста України, лауреа­та Шевченківської премії Назарія Яремчука. Співають тільки вживу. І винятково українською.

Щирі, усміхнені та привітні брати Яремчуки охоче роздавали автогра­фи після концерту в Охтирці. Тоді ж відбулася і наша зустріч.

- Свого часу Алла Пугачова зізна­валася, що не може давати по кілька концертів на день, оскільки, за сло­вами співачки, працювати за таких умов з повною самовіддачею, щиро спілкуватись Із глядачем І так само щиро переживати образ, втілений у тій чи Іншій пісні, просто нереально. У Вас сьогодні було три концерти - у Білопіллі, ТростянцІ та Охтирці. Як справляєтесь із таким навантажен­ням і чи поділяєте думку Алли Бо­рисівни з цього приводу?

Дмитро:

- Якщо чесно, ми з Назаром над цим ніколи не замислювалися.І ніко­ли себе не лімітували. Якщо є така можливість, працюємо і по два, і по три концерти на день. Утім, це не так часто буває. Як справляємось із таким навантаженням? Ясна річ, втомлюємося. Але коли під час концертів до нас підходять люди, щи­ро посміхаються і дарують квіти, настрій одразу піднімається.І втома ку­дись втікає...

- Ви пам'ятаєте той мо­мент або подію, після якої відчули себе зірками, про­кинулись, так би мовити, знаменитими?

Дмитро:

- Чесно кажучи, я над цим ніколи не задумував­ся. У нас дуже багато кон­цертів, що красномовно свідчить про нашу попу­лярність. Нас запрошують у різні куточки України, за кордон. Позавчора, наприклад, ми виступали в Одесі,вчора - у Бурині. 13 травня нас запрошували до Італії, але цю поїздку доведеться відкласти, бо цього дня виступатиме­мо у Херсоні. Ми давно погодилися на цей концерт і не можемо підвести людей. Рим почекає до наступного року.

Назарій:

- Дата святкування п'ятої річниці Незалежності України є сим­волічною для нас з Дмитром, бо, власне, з урочистого концерту майстрів мистецтв у палаці"Ук­раїна", куди нас запросили і нагородили подяками від Міністерства культури, можна розпочати відлік нашої професійної діяльності.

- У чому, на вашу думку, полягає місія артиста?

Дмитро:

- Особисто я ставлюся до цього, як до роботи. Місія кожного з нас - у будь-якій ситуації залишатися люди­ною. Глядач сприймає артиста, ніби через збільшувальне скло, відтак той повинен думати, що він говорить та несе людям, аби не викликати в останніх якихось непристойних асоціацій. У своїх піснях ми нама­гаємося цього уникати, оспівуємо красу людських стосунків, любов до рідного краю.

- Цікаво, як зазвичай проходить Ваш день, коли Ви не на гастролях, коли у Вас немає концертів, зйо­мок?

Дмитро:

- Ірочко (звертаючись до дружини), як зазвичай проходить наш день, ко­ли немає концертів?

Ірина Ярємчук:

- Ми йдемо у ботанічний сад...

Дмитро:

- Найперше, ми відсипаємося. А потім йдемо у ботанічний сад.Люби­мо відпочивати на природі, від спілку­вання з нею отримуєш неймовірний заряд енергії. У Києві безліч гарних місць, де можна побути наодинці із навколишнім середовищем, із корис­тю для здоров'я провести час. У вас теж багато дивовижних місць, ми тільки й встигали з Назаром поверта­ти голови то ліворуч, то праворуч, ко­ли їздили Сумщиною.

- Ви завжди разом - і на сцені, І у житті. Читав в Інтернеті, Ви навіть од­ружилися в один день - 18 квітня 2010-го? Це випадковий збіг?

Назарій:

- Так. Просто у нас із Дмитром співпав той момент, коли і він визна­чився, і я.

- А як ви познайомилися зі своїми дружинами?

Назарій:

- Із Анею, своєю майбутньою дружиною, я познайомився у банку,по­слугами якого користуюся. Між нами одразу спалахнули романтичні почут­тя...

Дмитро:

- А я познайомився з Ірою в потязі, коли їхав до Одеси. Ми опинилися в одному СВ, розговорилися, було дуже легко спілкуватися, і в Одесі розійшлися. Наступного дня я повер­тався до Києва, і ми з Іриною знову опинилися в одному СВ. Можливо, це було кохання з першого погляду. Так чи інакше, я дуже радий нашій зустрічі...

Назарій:

- Весілля не було надто помпезним. Святкували в одному з ресторанів Києва у тісному колі родичів та найб­лижчих друзів.

- Дмитре, в одному зі своїх інтерв'ю Ви зізнавалися, що любите з братом подорожувати. Чи є у Вас якісь улюблені напрямки? Куди, скажімо, поїдете відпочивати цього літа?

Дмитро:

- Дійсно, ми з Назаром та нашими коханими дружинами любимо подо­рожувати. У січні збиралися летіти відпочивати на Гоа (Індія), але так склалося, що поїхали на гастролі до Америки, і наш відпочинок накрився(сміється). Є, звичайно, улюблені на­прямки. Мені, наприклад, до душі південно-східна Азія, Цейлон, Індія. Я не раз бував у цих місцях, там багато екзотичних квітів, цілющий клімат...

Остаточно ще не визначилися, куди поїдемо влітку, але кудись обов'язко­во поїдемо, бо, чесно кажучи, трохи втомилися від постійних переїздів.

- На радіо і телебаченні мало ва­ших пісень, та й загалом української музики. Із чим це пов'язано, як га­даєте?

Дмитро:

- На провідних українських телека­налах та радіостанціях дійсно мало української музики, наших пісень. Але ми сильно від того не страж­даємо.Нещодавно у нас були зйомки на "СТБ", "5 каналі". Часто беремо участь у різноманітних програмах на "Першому Національному".Довгий час ми співпрацювали з "Інтером", де виходив наш фестиваль"Родина", але потім змушені були перейти на "Пер­ший Національний".

Назарій:

- Нам, до речі, неодноразово про­понували записати російськомовний репертуар, мовляв, тоді ваші пісні без проблем"крутилися" би на провідних радіостанціях. Але навіщо? Люди йдуть на наші концерти, аби почути саме українську пісню.

- Тобто у вашому репертуарі немає жодної російськомовної пісні?

Дмитро:

- Немає. Сьогодні багато вико­навців співають російською,навіщо перебігати їм дорогу? Ми співаємо тією мовою, яка нам близька, яку чу­ли з дитинства, якою, зрештою, є по­треба співати.

- Відомо, що у вашому творчому становленні велику роль зіграв Олек­сандр Злотник...

Назарій:

- Так. Він фактично спрямовував нас, формував наш світогляд.Але то було давно. Зараз працюємо самостійно і навіть намагаємося підтримувати інших вико­навців.

- Читачі мені не вибачать, коли не запитаю у Вас про та­та.Яким він Вам запам'ятав­ся?

Дмитро:

- Сьогодні під час концерту одна жіночка подарувала мені конвалії і сказала щось на зразок: "Це Вам за те, що Ви схожі на тата"...

Запам'ятався весняним, якщо хочете... Добрим, щи­рим,люблячим. ..Яку тій пісні: "...батько і мати - два сонця гарячих, що нам дарують надію й тепло...". Батьки - найрідніші та найдорожчі лю­ди, що є у кожного з нас. їх треба шанувати, бо з них ми починаємося, беремо від них усе найкраще і йдемо тернис­тими дорогами життя, продов­жуючись у власних дітях...

Назарій:

- Тато втомлювався від постійних гастролей, величез­ної кількості людей, що його оточували, тому дуже любив відпочивати на природі разом із нами, своїми дітьми. Було, вийде на галявину, з якої відкриваються дивовижні пей­зажі, і заспіває... Далеко-дале­ко линув його голос. Коли я сто­яв поряд з ним, у мене аж у ву­хах дзвеніло!

- Як вам Охтирка?

Назарій:

- Ми приїхали за 40 хвилин до концерту, тому крім вашого Будинку культури, на жаль, нічого не встигли побачити...

Дмитро:

- Зал у вас гарний, але... Можливо, цього не треба писати в газеті, трохи занедбаний, ремонту потребує.

- А як Ви ставитеся до журналістів? Чи можете Ви перервати інтерв'ю, скажімо, через некоректні запитання репортера?

Дмитро:

- Зізнаюся Вам вперше в житті, бу­ло у мене таке. Але у тій ситуації я був неправий, досі совість мучить (сміється). Якби я сьогодні зустрів ту журналістку, то неодмінно перепро­сив би за той випадок...

- Тобто ви зірвали інтерв'ю?

- Не те, щоб зірвав, просто... Це бу­ло у Львові, причому дуже давно. Як сьогодні пам'ятаю, була якась-прес-конференція. Я був трохи знервова­ний... І одна журналістка ставила якісь недоречні, як мені тоді здавало­ся, запитання. У якийсь момент я не витримав... Але, чесно вам кажу, ка­юсь...Я вже навіть не пам'ятаю, як та дівчина виглядала...

- Ви підтримуєте стосунки зі своїм молодшим братом - сином Вашого тата від другого шлюбу?

Дмитро:

- Підтримуємо. Ми з Святославом не так часто бачимося. Він - парубок сучасний, із жорстким характером, тому бувають ситуації, коли мені із ним складно. Але намагаємося зна­ходити спільну мову.

- А з сестрою Марічкою підтримуєте стосунки?

Дмитро:

- Так, хоча теж бачимося рідко. Марічка - гарна, розумна і таланови­та дівчина. Вона дуже самостійна, у неї свої погляди на життя...

- Ваші побажання нашим чита­чам...

Дмитро:

- По-перше, не втрачати надію. По-друге, менше порожніх балачок, більше виваженості, поміркованості. По-третє, робити добро ближнім та берегти їх.

Назарій:

- У будь-якому мінусі потрібно бачи­ти плюс. Життя -прекрасне, у ньому скільки яскравих моментів. Насолод­жуйтесь ними.

Ігор Івахненко