Лише 17 років пройшло після закінчення Великої Вітчизняної війни, як виникла Карибська криза та знадобилася така грандіозна воєнно-стратегічна операція як"Анадир" (1962-1963 роки). Її учасники, знаходячись в надзвичайно складних умовах, фактично на лінії фронту, завжди зверталися до досвіду попередньої війни, в тому числі, при розміщенні військ та їх матеріального забезпечення. Серед цих героїчних людей були і наші земляки.
Один з них - Дубовий Іван Михайлович. Народився він 10 червня 1922 року в Оренбурзькій області.
На початку 1944 року за наказом Головнокомандуючого разом зі своїми товаришами відбув у діючу армію -до 109-г штурмового авіаційного Володимир-Волинського полку. В складі полку було 17 екіпажів, оснащених літаками Іл-2 (штурмовиками). До складу екіпажів входили льотчик, стрілець та механік літака. Іван Михайлович здійснив більше 40бойових вильотів. Визволяв Західну Україну, Прибалтику, Польщу, Німеччину,Чехословаччину, Австрію, Угорщину. В липні 1948 року полк повернувся на Україну, в м. Миргород.
У 1956 Іван Михайлович закінчив Казанське технічне училище за спеціальністю"Експлуатація літаків". Після училища був направлений в школу молодших спеціалістів - інструкторів. У жовтні 1960 року для продовження служби в Радянській армії направлений до ракетного полку, який базувався в м.Охтирка, на посаду начальника майстерні. Взяв участь у секретній операції"Анадир" у 1962 році. Під час неї очолював майстерню по технічному обслуговуванню полку.
Охтирський ракетний полк увійшов до складу 51 ракетної дивізії під командуванням генерал-майора І.Д.Стаценка. Коли почалася передислокація дивізії, місце призначення залишалося абсолютною таємницею для більшості військовослужбовців.Про складність та відповідальність поставлених завдань говорить той факт, що необхідно було переправити величезну кількість вантажу та матеріальних засобів залізницею та морським транспортом. Тільки для перебазування одного ракетного полку та ремонтно-технічної бази до порту відправки необхідно було залучити 17-18залізничних ешелонів залежно від типу ракетного комплексу, яким він був озброєний. Для доставки особистого складу та техніки від місць дислокації до портів Миколаїв, Севастополь, Балтійськ знадобилося 111 ешелонів (7171 вагон).Для доставки морським шляхом - 35 судів.
У вересні 1962 року Охтирський полк залізницею дістався до порту в м. Миколаїв, де відбулася погрузка на кораблі. Найважчим стало завантаження ракет на судна. У зв'язку з секретністю ракети розміщали в трюмах, але розміри люків не дозволяли подавати їх в горизонтальному вигляді, тому вони подавалися під кутом, що вимагало особливої обережності. В трюмах ракети розміщалися на спеціальних візках та щільно прикріплялися. Верхню палубу загружали сільсгосптехнікою та іншим"мирним" обладнанням, але були ракети, які доводилося маскувати сіткою або під контейнери у зв'язку з великими габаритами. Наприклад, на верхній палубі сухогрузу "Металург Аносов" розмістили комбайни,трактори, машини, а ракети в трюмі та зверху під брезентом. У Миколаєві перед відходом кораблів всі змінили військову форму на цивільний одяг.
Через Чорне море,протоки Босфор та Дарданелли та Середземне море корабель потрапив в Атлантичний океан. Старшим на судні був капітан. Йому доручали пакет, який необхідно було відкрити в присутності начальників ешелону та особливого відділу КДБ у певному місці, аби дізнатися маршрут руху. В іншому пакеті був пункт призначення на Кубі, опис, фізико-географічна характеристика острова. Під час подорожі особистий склад перебував в трюмі на нарах. Підлеглими Івана Михайловича були високопрофесійні шофери - кранівники, шофери-токарі, слюсарі,ремонтники, маляри, зварники тощо. Вихід на палуби був обмежений. Тривала подорож 20 днів. Багатьох мучила морська хвороба. Умови подорожі були важкі.Іноді температура в приміщенні сягала 45-50 градусів, їжа давалася двічі на добу в нічний час. Дещо згладжував важку подорож показ найкращих радянських фільмів.
Для вивантаження ракет були затверджені порти - Маріель та Касильда. Про прибуття ракет знали тільки перші особи Куби. Сухогруз "Металург Амосов" прибув до порту Марієль, а всього на Кубу було доставлено 42 ракети. їх вивантаження здійснювалася тільки вночі. Зовнішні підступи до портів охоронялися.Транспортування в заздалегідь вибрані райони здійснювалося теж тільки вночі. 1-й дивізіон Охтирського полку розташувався в місцевості поблизу Санта-Круз, 2-й дивізіон- у Кандаларії.
Інженерні роботи в польових районах у цей період велися цілодобово. Застосовували природне маскування - дислокація в деревах, маскувальна сітка. 25 жовтня Охтирський ракетний полк був повністю укомплектований та розміщений, приведений у бойову готовність. Перебування на Кубі ускладнювали тропічний клімат, життя в наметах при постійних дощах, твердий грунт, який неможливо було копати. Іван Михайлович згадує, що найважчими днями на Кубі були 14 - 27 жовтня - дні перемовин між США та СРСР - починати чи не починати війну. Нарешті 28 жовтня надійшла директива - президент США Кеннеді підписав угоду про вивід ракет з Греції та Туреччини, Хрущов - з Куби. 29 жовтня розпочали демонтаж ракет та стартових позицій, а вже 31 жовтня - його закінчили.
1 листопада 1962 року командир ракетної дивізії І.Д.Стаценко отримав наказ - в першу чергу погрузити на наявні кораблі всі ракети та не пізніше 10 листопада відправити їх в Радянський Союз. Цим наказом передбачалося завантаження ракет безпосередньо на палуби, що суперечило правилам перевозу вантажу. Однак висока технічна грамотність воїнів-ракетчиків, майстерність капітанів кораблів та гарні погодні умови надали можливість завершити операцію в установлені строки. Охтирський полк вийшов з операції "Анадир" без втрат. Разом зі своїми товаришами Іван Михайлович повернувся додому на сухогрузі "Челюскін" в порт Калінінград, звідти залізницею в Охтирку.
Результатами операції можна вважати те, що 2 найбільші ядерні держави, опинившись у ситуації "рівної небезпеки", побачили, що великий ядерний потенціал країни не в змозі захистити її людей від небезпеки. Також вдалося не допустити нападу на Кубу, подолано світову кризу, яка загрожувала термоядерною війною. В грудні 1992 року Дубовий Іван Михайлович звільнений з частини у зв'язку з розформуванням. Він віддав авіації 19 років, 32 роки - ракетним військам. За свої бойові заслуги полковник Іван Михайлович Дубовий нагороджений Орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Богдана Хмельницького, Сталіна та більш, ніж 20 медалями, в тому числі, від уряду Куби. Він секретар первинної організації "кубинців" при організації ветеранів Великої Вітчизняної війни та військової служби "Честь маю", знана та заслужена людина не тільки в нашому місті, а в усій Україні та Росії. Неодноразово брав участь у Всеукраїнських та Всесоюзних конференціях, форумах присвячених подіям Карибської кризи. Він приклад та взірець для наслідування для нас, молодих українців, які чули про події того часу тільки по телебаченню та читали про них в підручниках.
Дубінін Віталій, учень7 класу ЗОШ № 2, член Сумського територіального відділення МАН України, секція «історичне краєзнавство»
|