Закінчення.
Сьогодні, коли виповнюється 80 років штучному голодомору, влаштованому злодієм Сталіном і його посіпаками, незалежна Україна схиляється у скорботі перед мільйонними його жертвами і перед тими, нині уже нечисленними страждальцями; котрим поталанило вижити в страшні 1932-1933 роки.
З наближенням"посівної кампанії" 1933 року становище в районі все більше загострювалося:насіннєвого фонду не було. Між тим в постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 вересня1933 року вказувалося:
"Перше:відхилити всі пропозиції про видачу насіннєвої допомоги. Друге: попередити, що в поточному році ні радгоспам, ні колгоспам насінпозичка не буде видаватись ні для озимої, ні для ярової сівби".
Отже, засівай ниви, чим хочеш! Посівні кампанії затягувалися часом аж до жнив з виконанням плану лише на 40% по району, а в окремих селах тільки на 23%.
В доповідній секретаря Охтирського РПК секретареві Харківського облкомітету КП(б)У т.Терехову від 18.06.32 р., наприклад, згадується про продовольчі труднощі: "С окончанием хлебозаготовок, и особенно после мобилизации семенных фондов, мы вплотную подошли к тем сравнительно небольшим фондам, которые имелись по колхозам, и это не могло не вызвать уже в первых числах мая месяца известного затруднения с хлебом в большинстве колхозов. Сознавая общие хлебные затруднения,я считал лично преступным обращаться за помощью, учитывая, что ряд районов находится еще в более тяжелом состоянии и потому принял всевозможные меры: как мобилизация внутренних резервов, уменьшение выдачи и исключительно работающим в поле в бригадах, усиление контроля за расходованием хлеба (скорее -сурогата). Но в данный момент я исчерпал все возможности... настойчивые требования колхозников удесятирились... в моём распоряжении имеется лишь 1500пудов всяких отходов, сего хватит продержатся несколько дней, есть случаи"заболевания цингой и опухшие". Далі секретар просить допомогти - отримати мінімальну кількість хліба - 7000 пудів, "что дало бы возможность кое-как дотянуть до окончания обработки бурака".
В кінці квітня район всеж-таки отримав проддопомогу -3700 пудів, що надійшла з області. Три тисячі пудів відвели для колгоспів, а одноосібникам - 700 пудів.
Зрозуміло, що така мізерна кількість хліба не могла якось вплинути на поліпшення тієї жахливої ситуації, яка склалася весною 1933 року. Люди вмирали цілими сім'ями.
В документах Охтирського РПК збереглися таємні інформаційні листи оперуповноважених ДПУ з місць за лютий-березень 1933 року, в яких наводилися вражаючі факти голоду: "В с.Литовке 16 февраля умерло 10 граждан из-за употребления в пищу хлеба из гнилой шелухи. Этому в районе не поверили, организовали проверку и заключили,что это были провокации на голодную смерть, в 10 гробов, которые стояли на кладбище как свидетели этой страшной трагедии, и их не закапывали - это не что иное, как проделки правления колхоза и сельского совета, а поэтому было решено принять меры по ликвидации таких явлений". Документ страхітливий не тільки тим, що упродовж дня померло 10 чоловік від голоду, а й тим ставленням до цього факту з боку партійного керівництва.
Біда приходила в кожну оселю. Страждали дорослі, старі, а особливо - діти, і не лише в сім'ях.Тільки з 21 квітня по19 серпня 1933 року комісією по боротьбі з безпритульністю нараховано мертвими 814 дітей!
Незахищене, безправне селянство 30-х років минулого століття, аби пережити ті страхіття, яку мати волю, щоб винести знущання! І, взагалі, як можна було вижити, коли, наприклад,мешканець села Литовки - Григорій Логвиненко, виробивши в колгоспі 761трудодень, не отримав жодного кілограма хліба, а ще завинив державі 42 кг (!).Хіба ж така доля лише у Логвиненка? Вона у тисяч і тисяч людей нашого благодатного краю.
А скільки по всій Україні!?
Олександр Галкін, краєзнавець, член Національної спілки журналістів України
P.S. Вислід виконано за матеріалами обласного Державного архіву.
|