Дбаючи про зміцнення міста, переселенці відразу ж взялися за будівництво фортеці. Уже 12 квітня. 1654 року олешнянський воєвода писав у Москву, що "черкасы сделали в нашем заповедном лесу на речке Ахтырке новый острог Ахтырский".
Одночасно продовжував формуватись Охтирський слобідський козацький полк.
Першим обраним поковником був Іван Гладкий. До Охтирського козацького полку увійшли містечка Мурафа,Богодухів, Колонтаїв, Красний Кут, Рублівка, Боромля, Котельва, яка до деякого часу мала свого полковника та інші. Наступних полковників обирали вже із старшинських родин Лосивецьких, Осипових, Перехрестових тощо.Передостаннього (Івана Перехрестова) за скаргою охтирського поспільства за зловживання було усунуто з посади на початку ХVIII ст. (1707 р.) Петром І. Новим полковником(зверніть увагу! - О.Г.) був призначений син Сумського полковника Герасима Кондратьева Роман.
Спочатку Охтирський козацький полк підлягав керівництву Київської губернії. Проте Росія (Московія. Назву держави ,як мовиться, правдами й неправдами з України -Рось, роси, Русь - запозичив Петро І,- О.Г.), не бажаючи втрачати новозаселені землі, вдалася до адміністративних реформ, створивши 8-м губерній. Охтирка, як і частина Слобідської України, залишилася в Київській,інша - була віднесена до Азовської. Згодом, через подальшу зміну адміністративного підпорядкування Слобідських полків, а їх було п'ять указом царського уряду від 10 грудня 1718 року військове керівництво передається спеціально призначеному генералу, командиру Української дивізії. Наступного ж року під час нового адміністративного поділу Охтирський козацький полк віднесено до Бєлгородської провінції Київської губернії. Не вдаючись до подальшого переліку адміністративно-територіальних змін, зазначимо лише, що вони тривали і подальше.
Охтирський слобідський козацький полк складався більш як з 20-ти сотень. Тільки в Охтирці їх було десять. Умовно вони ще й зараз побутують у спілкуваннях мешканців міста: "Живу я на 8-й сотні. Чекаю в гості". І т.п.
Кожного року в Охтирській галактиці виникали все нові й нові слободи. Зростання їх відбувалося як за рахунок нових переселенців, так і в наслідок внутрішнього розселення- переходу людей з густонаселених місць в меншенаселені і ненаселені зовсім.
На кінець ХVII ст. в Охтирському полку було вже 12 містечок і 27слобідок і сіл, число мешканців яких 1682 року становило більше 5-ти тисяч чоловік. А сама Охтирка ставала пожвавленим торговельним і ремісничим містом(офіційно статус міста Охтирка отримала тільки на початку XX ст. - в 1923 році.- О.Г.). В полку діяли цегельні та скляні заводи, на яких виготовлялося віконне скло та посуд, були поташно-селітряні варниці, винні й пивні котли. Тільки в Охтирці ще в 1664 році їх налічувалося 587 одиниць. Не було рівних охтирським шевцям і швачкам у пошитті плахт, у виробництві килимів, кахлів (зразок останніх донедавна можна було побачити в Лутищенській школі - О.Г.). Добре розвивалося землеробство, скотарство і бортництво.
Іншим родом занять козаків була турбота про безпечне життя і діяльність своїх родин, тобто про оборону і захист міста і підступів до нього від можливих нападів ворога. Тож полкова старшина дбала про укріплення фортеці. Так, у 1668 році протяжність стін досягала 1031-го сажня і була укріплена 9-ма глухими і 5-ма проїжджими баштами. Зросла і кількість озброєння. Московські воєводи повідомляли царя,що "в Ахтырке имеется 9-ть пищалей железных и, в том числе, по одной пищали і 46 ядер весом по 5-ти гривенок... к 6-ти пищалям 334 ядра весом по 3-ри гривенок..,к двум пищалям 43 ядра весом по 2-е гривенки без чети..." Одна частина козаків охороняла місто, інша - чатувала на ближніх і віддалених дозорах. Доречно тут зазначити, що упродовж свого існування (аж до 1918 року, коли за домовленістю Центральної Ради, Охтирку окупували німецькі війська. - О.Г.)Охтирка ніяким іншим ворогом не була, підкорена.
Здійснював Охтирський слобідський козацький полк разом з іншими слобідськими полками як внутрішні, так і закордонні походи. Так, у 1660 році у складі 40-тисячного війська під командуванням воєводи Ромаданівського охтирські козаки громили,наздогнавши на р.Кальміус татарів, що прямували до Криму, обтяжених великою кількістю ясиру, в т.ч. і чотирьохстами бранцями, у 1677 році громили також підступного Ібрагіма-пашу, котрий з величезним військом рухався до українського міста Чигирин.
Двічі брав участь Охтирський полк разом з Сумським в походах на Крим, які очолював князь Голіцин, ставка котрого на той час (1687-1689 рр.) була в Охтирці. Після одного з боїв у Чорній Долині від двох полків "заледве полтриста" чоловік залишилося живими (цікаво, за чиї інтереси гинули тоді українські козаки.-Л.Г.).Свій перший закордонний похід (див. примітку вище) Охтирський полк здійснив у складі армії князя Шереметьева на Азов у 1695 році. А вже у 1700-му відправився під Нарву, де, розташувавшись по кордону Ліфляндії, упродовж 1701 року безперервно вів партизанську війну. Через роки були й інші походи.
Наступ московської експансії тривав. Невдовзі Охтирський слобідський козацький полк,як, до речі, й інші (всього - п'ять.- О.Г.) слобідські полки, спіткали фатальні зміни. Спочатку імператриця Катерина II своїм "височайшим указом"від 16 грудня 1763 року зі слобідських полків створила Слобідсько-Українську губернію, аз 3 березня 1765 року продовжуючи "рєгулярство" Петра І в російській армії, своїм указом скасувала слобідські полки і створила нові.
З Охтирського козацького полку був сформований гусарський, на чолі якого був виходець із сербів, бригадир І.М.Подгорічані. Були впроваджені нові строї та інші нововведення.У лютому 1767 року новосформований полк виступив у свій перший похід в південно-західний край України і Польщу, де брав участь у війні з конфедератами у складі корпусу генерала Кречетникова.
У майбутньому, за всі 142 роки свого існування, Охтирський гусарський полк здійснив більше 20-ти закордонних походів, беручи участь у сотні жорстоких боїв, з яких щораз виходив переможцем. Але, оскільки розповіді про його бойові дії дорівнюватимуть половині об'єму цієї розвідки, обмежимося короткими загальними повідомленнями.Спочатку треба віддати належне героїзму, хоробрості та мужності охтирських гусарів, за що вони неодноразово відзначались. Часом їхні неординарні дії викликали незбагненний подив не лише у російського командування, а й у ворогів: могли порятувати не лише свого однополчанина і цілий підрозділ, а то й дивізію. Так, 29 серпня (11 вересня) 1914 року, під час першої світової війни, лише 4-ри ескадрони Охтирського 12-го гусарського її Імператорської Величності Княгині Ольги Олександрівни полк (так іменувався в той час Охтирський гусарський полк) під Лінденфельдом врятували 48-му піхотну дивізію генерала Корнілова. З початком жовтневого перевороту в Росії і з закінченням першої світової війни Охтирський гусарський полк був розформований, основний офіцерський склад якого перейшов на бік білогвардійців, а рядовий - пішов на Кубань. Офіцери-гусари стали ядром дівізіону охтирських гусарів, відтвореного в1919 році у складі Зведеного полку 12-ї кавалерійської дивізії генерала Каледіна, беручи участь у громадянській війні, в ході якої в березні 1920 року переправились з Новоросійська на Кримський півострів, де увійшли до складу 3-го кавалерійського полку окремим ескадроном. А вже в листопаді того ж року,перебравши й на себе долю російської армії генерала Врангеля, евакуювались до Туреччини, де потім (заради чого тільки? - О.Г.) довгий час діяло об'єднання офіцерів Охтирського гусарського полку, члени якого підтримували традиції гусарів-охтирчан, щорічно 2 липня, в день покладання риз Пресвятої Богородиці у Влахерні, відзначали своє полкове свято. Про все це можна дізнатися серед пам'яток історії та культури в численних архівах та музеях у вигляді документів, спогадів, мемуарів тощо.
Після скасування козацьких самоврядуальних привілеїв і самої форми військової організації почалися нові зміни в адміністративних, суспільних та економічних відносинах.Наше місто стало центром Охтирської провінції, а згодом і однойменним повітом,що відносились: спочатку до Харківського намісництва, а потім - до Харківської губернії. Дедалі розшаровувалося і населення на селян, міщан і ремісників, з числа яких виділялись поміщики, власники дрібних мануфактур (з 1718 р. - Охтирської тютюнової, а згодом паперової, скляної та ін.), а в подальшому - дрібних підприємств,економій тощо. З'явився і новий прошарок суспільства - дворянство, звання якого, до речі, не успадковувалося з покоління в покоління, як то в Росії, а з"барського плеча" (аби мати в Україні покірних "хохлов". - О.Г.)роздавалось російським царатом разом з наділами землі і, часом, з селянами.
Новоявлене українське дворянство наскільки було пихатим, що один з таких заявив: тепер,мовляв, тут він більший росіянин, ніж москалі. (Це ж треба! - О.Г.). З числа дворянства в Охтирській галактиці можна назвати нащадків козацьких полковників Лесевицьких, Осипових, Перехрестових, духовника Петра І Надаржинського та "удостоенных сего звания" Юсупових, Виноградових(один з котрих - З.Виноградов став відомим художником, а саме - фотографом,близько 60-ти робіт котрого зберігається в Охтирському міському краєзнавчому музеї.- О.Г.), Бразоліє та ін.
Економічний розвиток як Слобідської України в цілому, так і Охтирської галактики, зокрема,супроводжувався зростанням жорстокої експлуатації, що призводило до заворушень народних мас. Так, ще влітку 1679 року стався виступ козаків Охтирського полку проти сваволі полковника І.Перехрестова та його старшини(див.тут же вище.- О.Г). Очолював його заможний козак Семен Руженський. Хоч Бєлгородському воєводі з великими потугами вдалося "втихомирити"повстання, заворушення тривали до 1704 року.
Тим часом розвиток Охтирки тривав. За якісь десятки років, не зважаючи на тогочасні негаразди і прикрощі, вона виросла в значний торговельний центр Слобожанщини.Щорічно в ній відбувалось 4-й ярмарки, на які приїжджали купці з Полтави,Харкова, Воронежа, Курська, Тули та інших міст російської імперії (докладніше про це див. Галкін О.,"Просіяне ситом століть" - "Вишневий цвіт" №№ 14, 15, 16, 17 за 8, 15, 22, 29 квітня 2005 року та "Город А" №№ 18, 19, 20 от 5, 12, 19 мая 2005 года). Найвідомшими купцями в Охтирці були Курили. Ще й до цього часу збереглися будинки, побудовані ними,архітектурні пам'ятки кінця XIX - початку XX ст. Не відставали від них Акименки,Бойки, Чикали та ін. Власним коштом, наприклад, "шапошника" чи "картузника"Чикала збудована архітектурна пам'ятка - Спасо-Преображенська церква, коштом же і "тщанієм" бригадира Олексія Лесевицького в 1738 році побудована кам'яна Українська православна церква Київського патріархату - Успіння Божої Матері, зруйнованої безбожниками і антихристами - більшовиками 1938 року.Зараз небайдужі люди прагнуть, хоч і не за колишнім планом, відродити Українську святиню. Окрім двох згаданих вище церков, в Охтирці було ще 9-ть,щоправда, всі Московського патріархату (детальніше про них див.: Галкін О.,Діброва М.,"Врятуємо охтирську берегиню" - "Вишневий цвіт" №№15, 16, 17, 18 за 8, 15, 22, 29 квітня 2005 р. та "Город А" №№18, 19, 20 от5, 12, 19 травня 2005 р).
Хоч політика феодально-кріпосної держави була спрямована на стримування соціально-культурного розвитку народних мас, уже в 1675 році в Охтирці при церкві Успіння Божої Матері почала діяти перша на Слобожанщині школа. А в 1732-му їх було вже 4-й.
Далі буде...
Олександр ГАЛКІН, історик, краєзнавець,- член Національної спілки журналістів України
|