Головна arrow Наше місто arrow История arrow Охтирська галактика
Охтирська галактика Печать
Автор Газета "Лидер"   
12.12.2011 г.

Пристань на р. Ворсклі. На протилежному боці Свято-Троїцький монастир
Пристань на р. Ворсклі. На протилежному боці Свято-Троїцький монастир
(перипетії життєвих колізій краю)

Яку б історичну добу не взя­ли ми для прикладу - ІІІеленську (600-300 тис. р.  до н. е.), розвій якої міг бути не в Єгипті чи багнистій Месопотамії, як то передбачало­ся раніше, а на землях України з її рівним урожайним степом, чи­стими багаторибними водами рік, масами диких звірів і чудовим підсонням, сліди якої (50 кам'яних виробів) віднайдено 1946 року археологом Бориковським в Луці Врублівській над Дністром та по­близу Кам'янця-Подільського; Ашельську (300-100 тис. р. до н.е.), знаряддя праці якої знаходяться аж по лінії Львів - Луцьк - Житомир - устя Ворскли - Суми - верхів'я Дону; Мустьєрську (100-40 тис. р. до н.е.), стоянки людей якої виявле­но на Подністров'ї, Дніпрі, поблизу Житомира, Кодака, Чокурі в Криму, що є обживаними територіями так званого старого палеоліту; в ближ­чому до нас часі - Оріньяцьку (40-28 тис.р. до н.е.), поселення якої трапляються в Києві; Солютренську (28-25 тис.р. до н.е.) та Мадленську (25 тис.р. до н.е.), зразки куль­тури яких віднайдено в Кирилівці біля Києва, Гонцях поблизу Пол­тави та Мізині над Десною, біля Кам'яної Могили, дослідженої нашим земляком-археологом М.Рудинським та на Більському городищі (в Гелоні) західніше села Куземин (чи не найпершої цивілізації в світі), де дослідження ведуться й сьогодні (навіть вченими Німеччини), - всі вони свідчать про те,що на терені сучасної України, зокрема й Охтирщини жили наші древні прапращури зі зразка­ми високої культури. У згаданих та інших місцях Охтирської га­лактики (в самому місті, у гирлі р.Охтирки, в селах Буймерівка та Хухра, напр.) віднайдено і досліджено В.Данилевичем (1901) та М.Рудинським (1906) також пре­дмети господарської діяльності та побуту і ближчих до нас історичних епох - мезоліту, неоліту, енеоліту, міді та бронзи: нуклеус, керамічні відщепини, сокирки, пряслиця, наконечники стріл тощо.

Великі цивілізацій світу, зви­чайно, не могли постати там, де не було осідлості і задовго (перед осідлим способом життя — О.Г.) розвинутих культурних надбань. Одною з перших таких осередків була трипільська культура, яку ще називають "культурою мальовничої кераміки". В час свого розвитку ця культура була єдиною в Європі і чи не в усьому світі, на базі якої виникає потім культура скіфів та інших народів, сліди якої віднайдено В.Городцовим, Б.Шрамком, Г.Ковпаненко та іншими в Поворсклі і, зокрема, на Охтирщині. Це стоянки, поселен­ня, курганні групи могильників та окремі могили і кургани, яких налічується більше 15-ти, культур­ний шар та вміст яких дають пред­мети як епохи неоліту та бронзи, так і скіфсько-сарматської та інших - фрагменти кераміки, кремінні скребки, ножові пластики, кам'яні зернотерки, бронзові обручки і навіть залізні вироби стику перших століть.

Як і стоянки древніх людей - дві на лівому березі Ворскли, по обидва боки шляху, що веде до села   Чернеччина,  та біля сіл Буймерівка і Хухра; селища біля цих же сіл та біля Будного; дев'ять курганних могильників, окре­мих могил і курганів - "Рядові могили", "Турські", "Кобанцеві", що поблизу Охтирки,"Булахові","Рашевські","Нудні","Козацькі", що біля села Високе і хуторів Кудрявий, Лисий та Мошенський, а ще курганний могильник без назви, що в лісі поблизу села Журавне та окремі чотири кургани на північний схід від села Новопостроєне, що праворуч дороги на село Олешня, які дають уяву про життя на­ших предків як до слов'янської доби, так і на її початку, городища Немирівське ("Кубенська Могила") поблизу села Журавне, Куземинське ("Замок" або "Скельське") та Зарічненське   ("Городище"),   що поблизу сіл Куземин та Українка, знахідки яких говорять про життя наших попередників слов'янської доби та часів Київської Русі.

Поступове удосконалення зна­рядь праці, побуту та військової справи східних слов'ян, виник­нення окремих господарських центрів, які згодом перетворилися на міста, покликало до об'єднання всіх слов'янських племен, розпо­рошених майже по всіх обширах Східної Європи, і утворення в IX ст. могутньої на той час держави - Київська Русь. Щоправда, в межах нинішньої Охтирщини (своєрідної схожої і відмінної, сталої, мінливої і протилежної субстанції - О.Г.), яку з поваги і любові до неї, мені захотілося назвати об'ємно - Охтирська галактика, беручи до ува­ги загальні археологічні пам'ятки, особливих зрушень не відбулося. Лівобережжя Ворскли і весь об­шир аж до Сіверського Дінця, де жили і славили Бога сіверяни або сіверці, залишалися малозаселени­ми. А подальший розвиток окре­мих земель Київської держави, в яких здебільшого правили нащад­ки київських князів, призвів ще й до міжусобних чварів, ослаблен­ня держави і розпаду її на окремі князівства (понад 18-ти), що дало можливість кочівникам чинити часті набіги. Особливо ніщивного удару завдало нашестя монголо-татарських орд на чолі з Бату-ханом у другій чверті ХІІІ сторіччя. Ні центральна, київська, влада, ні роз'єднані усобицями князівства не змогли захистити людність від пограбування,полону і нищен­ня, хоч вона, людність, й чинила ворогові героїчний опір.

Вогонь і меч монголо-татарів спустошив і до того бідну Охтирську галактику. Та її більша ча­стина людей, яка уникла полону і смерті, подалася на Правобережжя під захист Галицько-Волинського князівства, що тоді ще мало свою могутність.

Відтоді майже весь середній простір Лівобережжя на довгих чотири століття залишався незаселеним, перетворившись на так зване Дике Поле, на яке, однак, зазіхали як Річ Посполита, так і Московія, здійснюючи поступові відвойовування та експансію.

Тож подальша історія Охтирщини опинилася між двома потужни­ми загарбницькими державами.

З одного боку Річ Посполита звертала велику увагу і виявляла більшу турботу про зміцнення захоплених нею українських територій порубіжних з московськими, ніж з боку Кримського ханства, для яко­го українські землі були тільки аре­ною пограбувань і розбоїв, і з яким завжди можна домовитись за раху­нок українського народу.

З другого — Московія з її силь­ним на той час військом, добре організованою інженерною обороною, сторожовою прикордонною службою та впертим і методичним просуваням на південь, що було приорітетним курсом зовнішньої політики царату упродовж століть, прагнучи оволодіти північною частиною Дикого Поля, збудувавши, навіть, так звану Бєлгородську засічну ліню, яка сягала від Дону аж до крайнього укріплення "города Вольного" (нині село Вільне Великописарівського райо­ну - О.Г.). А якщо брати до ува­ги щорічні напади кримських та ногайських татар, то Охтирщина разом з землями Харківщини (на час їх адміністративного формування 2-ї та початку 3-ї четвертей ХVII ст. - О.Г.) опинилися в центрі політичних і воєнних перипетій.

Польща, як, до речі, і Крим, боячись зміцнення Московської держави, робила все, аби перешкодити просуванню її на південь. Так, уже в 1641 році Москві ста­ло відомо, що на місці старого слов'янського городища, проти правого флангу системи її укріп­лень - Бєлгородської засічної лінії, миргородський королівський уря­довець Станіслав Кульчевський спорудив невеликий Охтирський острог. Вперше про цю подію повідомив Москву вольновський воєвода Панас Толочанов 29 ве­ресня. "Сентября, государь, в 17-й день, Микита Глазунов с товарищи ко мне, холопу твоему, на Вольный город приехали, а в расспросе ска­зали, что ездили де они вниз по реке Ворсклу и наехали в ны..." - писав він. Під воєводівською відпискою зроблена примітка: "Гонец Гришка Суходольский на Москве в Разряде сказал,что Ахтырское городище от Вольного 25 вёрст". Це перша пи­семна згадка про Охтирську, нашу, галактику!

Повідомлення про зведення Охтирського острогу в Москві було сприйнято (здавалося б, з якої речі: земля ж не московська - О.Г.) з ве­ликою увагою і розцінено як воро­жий їй акт. Відразу ж були видані розпорядження про підвищення бойової готовності служилих людей у Вольному і Хотмижську, згодом почавши вести з польським урядом серйозні перетрактації (перемови­ни - О.Г.) щодо передачі Охтирки під государеву руку. Польща ж (як і її багате поспільство та ополячене панство, котре хоч і перебувало в стані Полянівського миру з москалями, навіть без санкцій королівської влади силами своїх збройних дру­жин, захоплювала все нові й нові українські землі, перетворюючи селян і міщан на кріпаків), не ба­жала йти на жодні поступки. І лише в 1647 році, потребуючи підтримки Москви в боротьбі з кримськими татарами, котрі по­чали відчутно дошкуляти навіть вельможним магнатам, польський уряд змушений був піти на деякі територіальні поступки. Тож 25 травня 1647 року Вольновські межеві судді - З.Леонтьєв, Ф.Мякинін та Г. Пятов доповіли в Посольський приказ про передачу їм польськими королівськими суд­дями А. Кисілем, С. Пончинським та Я. Сосницьким чотирьох острогів - Охтирського, Олешнянського, Городнянського та Камінного. Зазна­чимо тут, що поляки, полишаючи фортифікаційні укріплення, які пе­редавались, маючи на увазі (отакі тільки вредні! - О.Г.) утруднити становище московських гарнізонів, чинили в них спустошення. Спа­лили вони і частину Охтирського острогу, стіни якого мали 354 сажені і 46 дворів посаду. Що стосується населення переданих містечок, то умовами межування передбачалось виведення поляка­ми українців у свої володіння. Але як тільки люди дізнавались про ті умови, відразу ж втікали в ліси у різні боки. Так, ще в квітні 1646 року "в город Вольный пришли жители Ахтырки Андрей Сахненко и Семен Яковлев и десять семей сёл Бобрика и Алешни". Небажаючи потрапити в лабета польських панів і ксьонзів, мешканці і інших містечок, що передавались, теж втікали, в тому числі і в Москов­щину, яка, маючи зацікавлення в обороні і господарському освоєнні напівпустинних південних земель, охоче приймала втікачів. Така політика Москви продовжувалась і пізніше, про що буде сказано ниж­че.

А тим часом під керівництвом князя Юрія Боратинського спішно вводяться служилі люди та козаки з ближніх міст Московії для влаш­тування оборони і відбудови пере­даних острожків. В Охтирку були введені стрільці і козаки з міста Кроми. В Олешню - з Курська. Бу­дувалися гарнізонні приміщення, воєнні склади, конюшні, колодязі тощо.

Сама охтирська фортеця зво­дилася з круглої дубової дереви­ни за московським зразком і обносилася ровом та валом. Окрім того, терміново була споруджена охтирська засіка, яка увійшла до Бєлгородської засічної лінії як крайня фортеця її лівого (з боку Ди­кого Поля - О.Г.) флангу. Здавалося, що Московія остаточно позбулася зазіхань польських магнатів на її прикордонні землі. Проте, поляки не відмовилися від самочинного захоплення українських територій.

Сумну славу у цій справі здо­були князі Конецьпольські та Вишневецькі (до речі, колись це - заможна українська родина Вишнів - О.Г). Так, у 1648 році князь Ієремія Вишневецький (ко­трий, кажуть за життя ні разу не посміхнувся - О.Г), прагнучи ство­рити свою Велику Україну, з семитисячним військом здійснив грандіозні, небачені в історії магнатської колонізації України загарбання. До його володінь дода­лися міста Гадяч, Полтава, Бобрик, Зіньків, Охтирка і "мєстєчка іниє". Але то було тимчасове явище.

Визвольна війна українського народу під орудою гетьмана Бог­дана Хмельницького круто змінила хід історичних подій. Тож і подаль­ша історія Охтирської галактики пов'язана з цими віховими подіями, що збагатили історичні і культурні пам'ятки.

Дедалі нестерпнішим става­ло життя українського народу і на правобережжі Дніпра, де господарювали польські пани як до визвольної війни (1648-1654 рр.), так і після її завершення. Постійні принизливі утиски - за­борона української мови, обрядів та звичаїв, виснажлива панщина, насильнецьке ополячування та навертання до католицької віри, руйнування українських храмів і монастирів, які часто призводили до фатальних наслідків, змушували українців до втеч на Лівобережжя - у Дике Поле, що для значної їх частини було поверненням на землі своїх далеких пращурів. Ці людські колізії в історії відомі як пересе­лення. Переселенці оселялися в зручних природних місцях часто окремими слободами, які й дали назву заселеній території Слобо­жанщина або Слобідська Україна. Уже в 1651 році переселенці об'єднувались у козацькі коші, які поклали початок формуванню козацьких полків. Нерідко, коли люд переселявся цілими селами, він ще в дорозі згуртовувався в полки,обравши собі полковників, аби мати можливість організовано відбиватися від ворогів в разі на­паду.

Новою, масовою, хвилею пере­селення відзначаються подальші роки 2-ї половини ХVII ст., які потрапили до писемних пам'яток. Так, в 1654 році в охтирський край, як то йдеться в чолобитній на ім'я Бєлгородського воєводи Ромаданівського, прийшла велика група пересеенців из дальних городов из-за Днепра… от розоренья, от безбожных ляхов и от татар... для городского строения". В тій же чолобитній йдеться, що воєвода наказав "за рекою за Ворскою на татарской сакме на реке Ахтырке, да на речке Мошнах, да на реч­ке Хухре, да на речке Гусенице от Вольного в 20-ти верстах устроить нас домишками своими человек с семьсот и больше". Прибули ті переселенці з Волині, але в дорозі до них приєдналися мешканці й з інших місць, зокрема з Полтавщини, для яких охтирські землі були дав­но знайомі і розвідані. Переселенці належали до різних суспільних станів і погано були озброєні. У більшості з них були бердиші і, шаблі та рогатини. Лише окремі мали пищалі та пістолі.

Того ж, 1654 року, 40 ченців на чолі з ігуменом Іоанікієм, що пройшли довгий і важкий шлях з Лебединського монастиря, що на Поділлі, збудували на горі Охтир Благовіщенський монастир, який пізніше отримав назву Свято-Троїцький (деякі історичні дже­рела гласят,що в основному назви божим обітелям давались на честь церков. - О.Г.).

Наш, Охтирський, впродовж існування став одним з багатших і красивіших монастирів того часу на Україні (девчому поступався хіба що лише Святогорському).

Далі буде...

Олександр ГАЛКІН, історик, краєзнавець,член Національної спілки журналістів України

 

����������� 

 
#5 Север 16.12.2011 08:19
История наоборот- єто жители Мадагаскара також украинци,а российскую мову в Ахтырку привезли военные из Московии. Эта вся бодяга, включая и галактику Ахтырскую ,несется уже 20 лет от академиков ,
начиная с Бебика и кончая Палием и Вятровичем.
А унас на местном уровне ,знающих историю местного края вообще не перечесть.Только вот при чем здесь дети, которых учат московскому гниту?
 
 
+2 #4 Andreas 15.12.2011 16:59
 
 
-1 #3 Север 15.12.2011 14:51
Саша из историка КПСС преобразовалсяв свидомого. Но Дике поле входило в состав России И в 17 веке никакой Московии не существовало. Откройте историю Слободской Ккраины Багалия и почитайте
У нас цикава история, то ченци зи Скельок на сторони Мазепи борятся с Московським гнитом, то Дике поле кордон Московии з Речью Посполитой?
 
 
+2 #2 Юра2 12.12.2011 23:52
По радио (сетевому), частенько выступает некий профессор, так вот он от украинцев всю цивилизацию выводит. Включая Исуса.
 
 
+2 #1 Andreas 12.12.2011 19:47
Кое-что спорно, но, кстати, интересно написано.
 
kylymy_150523.jpg

bezp_181120.gif

express.gif

pam_100221_02.jpg

bud_250323.jpg

brus_110423_02.jpg

pesok_220823_01.jpg