Поетеса Галина Будянська вважає, що "Гімн Охтирки", затверджений на недавній сесії, є недолугим творінням, хворим на сухоти

Життєва позиція поетеси Галини Будянської не дозволяє їй залишатися осторонь тих подій, що відбуваються в рідному місті. Дізнавшись зі шпальт місцевих га­зет про те, що на сесії міської ради 22 серпня депутати подарували Охтирці гімн, та ознайомившись з його текстом, Галина Анатоліївна довго не могла знайти собі місця. На п переконання, вірш Анатолія Литовченка є мертвонародженим дитям. Відтак не може називатися гімном нафтової столиці.

Продовжує Галина Будянська: - Зі статті "Освіті знову перепало на горіхи", котра була надрукована в одному з попередніх номерів газети "Город А", я дізналася, що на недавній сесії депутати міської ради подарували Охтирці гімн. Прочитавши його, просто отетеріла. Як можна було оце безграмотне творіння, написане лівою ногою, та ще й на голод­ний шлунок, проголосити гімном рідного міста? Як сказала би Проня Прокопівна, це "кавалерские надсмешки". Але тут - не до сміху.

Читаємо:

"І пам'ятні місту козацькі фор­теці, козацький курінь і гусарська є рать". Виходить, фортеці й курінь були, а гу­сарська рать - є. Коли читаєш, сполучник "є" зливається зі словом "рать". Маємо но­ве слово - "єрать". До речі, гусарські пол­ки ніколи не називались раттю. Це понят­тя відоме ще з княжих часів. Воєвода ке­рував дружиною, яка під час боїв і нази­валася раттю - від слова "ратай", себто пахар, землероб. Далі читаємо: "У нашому місті героїв чимало, усі ми схиляєм пред ними чоло". "Пред" - калька з російської. За текстом, лишилися в пам'яті курінь (очевидно, стоїть на площі Леніна), і ота "єрать". А ще усвідомлення того, що авто­ру треба вивчити українську мову.

У вірші не видно Охтирки, не видно її людей, а головне - автор не вклав у цей твір душі. Це вірш ні про що, мертвонароджене дитя, збірна солянка, набір штампів, "взагалі по загалям". Дивує, чо­му таке явище, як вибір гімну, пройшло тихо, келейно, закулісно. І вийшло, як у тій пісні: "У Михайла на городі виросла поло­ва, а в сусідньому селі пропала корова".

Коли дізналася зі статті, що на сесії з цього приводу доповідала Катерина Ма­каренко, все стало на свої місця. Ця мила жіночка вже вдруге "дарує" Охтирці, вдру­ге, наголошую, сумнівної якості подару­нок. Понад 20 років тому, ще за радянсь­ких часів, міська влада оголосила кон­курс на кращу пісню про рідне місто. Газе­та "Прапор Перемоги" друкувала тоді всі тексти, не називаючи прізвищ авторів. Минув час, пісні зазвучали на сцені пала­цу культури заводу "Промзв'язок". Зібра­лося багато городян, а журі очолювала саме пані Макаренко. "Охтирський бла­говіст" (слова - Г. Будянська, музика - Г. Ванфулін, - авт.) лунав у виконанні хору НГВУ "Охтирканафтогаз". І саме цей твір викликав найбільше схвалення, але, на подив усіх присутніх, Катерина Макарен­ко оголосила гімном Охтирки вірш покійного Бориса Білецького. і спробував би хто посперечатись чи заперечити партійній дамі. Цікаво, що з тих пір той гімн жодного разу не виконувався. А "Охтирський благовіст" став візитівкою хору НГВУ. Приспів пісні звучав, як позивні фе­стивалю "Пісенні береги Ворскли". Я ра­да,' що пісня не загубилася, а звучить зі сцени як неофіційний гімн Охтирки.

Чому ж нині у газетах не були надруко­вані тексти всіх авторів? Чому на обгово­рення не запросили поетів із Сумської об­ласної організації літераторів? На суд де­путатів винесли тільки "єрать". Дивує, що депутатский корпус пішов на поводу однієї людини, не прислухавшись до дум­ки тих, хто був проти цієї "єраті". Радує, що є мудрі, далекоглядні депутати у Охтирській міськраді. Чому ж до їх думки не прислухалися? І пропустили оцей сором. Як і той, який колись "единолично" за­твердила Катерина Макаренко.

Було б непогано, якщо, звичайно, на це буде згода колективу редакції, надруку­вати тексти всіх авторів, чиї твори претен­дували називатися гімном Охтирки. У на­шому місті багато розумних, освічених людей. Нехай вирішують, чий текст кра­щий.

Сподіваюсь, депутатам міськради вис­тачить сміливості визнати свою помилку, адже менш ніж за чотири роки склад її зміниться. Навіщо ж полишати у спадок недолуге творіння, хворе на сухоти. За ос­танні роки з'явилося чимало нових імен на поетичному небосхилі Охтирки. Ці люди є справжніми патріотами рідного краю. Буду рада, коли охтирчани виберуть кра­щий гімн. І зовсім не обов'язково, щоб це був "Охтирський благовіст". Я - за чесний, справедливий відбір. Ось така моя думка.

На розсуд наших шановних чи­тачів Галина Будянська вино­сить кілька своїх віршів, народ­жених у любові до рідного краю, сповне­них поваги до людей.

Охтирський благовіст

Мелодія дзвонів соборних
Над містом, як легіт, пливе.
І скільки чуттів неповторних
У кожному дзвоні живе!
І хтось та й позбудеться, може,
Погорди, зневаги, пихи.
Прости нам, о праведний Боже,
І вольні й невольні гріхи.

Приспів:

Буревіїв пекельного лиха
Ти відчула без міри, вважай,
Українська провінція тиха -
Благодатний, замріяний край.

Долали Охтирку татари,
Та де їх розвіявся прах?
Козаки й славетні гусари
Звитягу кували в боях.
Бублейниці з пишного тіста
Творили хліби до зорі,
І славу у герб свого міста
Вплели ковалі й чинбарі.

Приспів:

Вічні шуми прадавнього бору
В струнах наших сердець зазвучать.
Срібні дзвони святого собору
На Охтирку зовуть благодать.

Нащадків етапом погнали.
А голод, а війни взяли...
Та тільки пісень не забрали,
І душу убить не змогли.
Ми вільне відновимо братство,
Охтирку прославим трудом.
А пісня в душі - то багатство.
Творімо ж достаток гуртом.

Приспів:

Хай же дзвони нас будять довіку
На Охтирщини сонячнім тлі,
Літ щасливих без міри і ліку
Всій оновленій, вольній землі!

Охтирка - козацька сторона

... Зір чарують донни
В дальнім Лісабоні,
З ніг збиває, зваблює Париж.
Тільки я не хочу
їхать за кордони -
Наше рідне місто
Аж ніяк не гірш!

Приспів:

Як музика - говірка,
Привітна і ясна.
Улюблена Охтирка -
Козацька сторона.

Де не буду, лину
В місто журавлине.
І скажу без перебільшень я:
Сумщини перлина,
Гордість України,
Сонячна Охтирка,
Доле ти моя!

Котрийсь із цих текстів міг би стати офіційним гімном Охтирки, але...

Ігор Івахненко