Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну. Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пожалів самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Майже 4 роки тривало криваве пекло. Не оминула війна і наш край. Під Охтиркою велися особливо жорсткі бої на завершальному етапі Курської битви - однієї з найбільших битв Великої Вітчизняної війни. І не випадково, що в Списку історичних населених місць України чільне місце займає Охтирка. З кожним роком віддаляємося від тих гірких років. Змінюється світ, змінюється ставлення до тих подій. Звичайно, в художніх фільмах, літературі війну показано як неймовірно важку, виснажливу роботу. Але ж частіше йдеться про армію, партизанський рух. А як же жилося в ті дні мирному населенню? Все пізнається у порівнянні. Реалії сьогодення багатьом з нас здаються далекими від досконалості, на що є чимало підстав. Але нам важко уявити, через які страшні випробування пройшли наші земляки старшого покоління. 22 червня розпочалася Велика Вітчизняна війна. Звістку про початок війни охтирчани почули того ж дня о 12 годині з інформаційного повідомлення уряду, яке пролунало з гучномовця, розміщеного на поштовому відділенні в центрі міста (нині - приміщення Охтирського професійного ліцею). З гнівом і обуренням зустріли охтирці звістку про напад Німеччини на Радянський Союз. Організовано пройшли мобілізація і призов, які дали змогу з 23 червня по 15 жовтня направити в діючу армію 19 тис. охтирчан, серед них понад 2 500 тисячі пішли добровільно; 8 400 - в діючу армію. Тих, що пішли на фронт, на виробництві замінили жінки, підлітки, літні люди. Більшість промислових підприємств міста були евакуйовані в глибокий тил: до Ульяновська, Кірова, Воронезької, Саратовської і Челябінської областей, Самарканда. Деякі промислові підприємства міста, які ще не евакуювалися, почали випускати продукцію для фронту. Труболиварний завод освоїв виробництво корпусів мін та снарядів. Швейна фабрика перейшла на пошиття військового обмундирування. З працівників лікарні був сформований медсанбат, ученицям медичної школи медсестер достроково видали довідки про навчання. До фонду оборони було зібрано 35 млн. карбованців. У місті і районі було обладнано 6 госпіталів для прийому поранених. У стінах колишнього Свято-Троїцького монастиря було розгорнуто підготовку новобранців. При Охтирському РВК був створений збірний пункт, начальником якого був призначений Дмитро Омелянович Брень, який залишався на своєму посту до приходу окупантів. Д.Я.Кащеєв - голова райвиконкому був призначений відповідальним за евакуацію колгоспного майна. Своє завдання він виконав сповна. І був залишений для роботи у тилу ворога, незважаючи на його численні прохання про відправку на фронт. У вересні в м.Охтирка були сформовані 295, 81 стрілецькі дивізії та 34 мотострілецька бригада, які брали участь у боях на території району. 14 жовтня 1941 року фашисти захопили Охтирку. Життя завмерло в окупованому місті - не працювали школи, магазини, лікарні. Всього за час окупації фашисти закатували 2234 чоловіка, 479 вивезли на каторгу до Німеччини. У місті Охтирка діяла розвідувальна група, створена штабом Південно-Західного фронту. Очолював групу охтирський робітник П.А.Михайленко, а радисткою в ній була Люба Лєбєдєва. Група передавала розвіддані до штабу фронту. У квітні 1942 року відважні розвідники були схоплені гестапо і страчені. Тисячі охтирців билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них М.Ф.Дьяков - учасник героїчної оборони Брестської фортеці, дивізією, що обороняла Мамаїв курган у Сталінградській битві, командував уродженець Охтирки генерал-майор М.П.Батюк, який помер у 1943 році. 10 охтирців за особливі заслуги, здійснені на фронтах Великої Вітчизняної війни, удостоєнні почесного звання Героя Радянського Союзу: А. М. Дехтяренко, С. І. Долгий, С. І. Дикалов, М. В. Пилипенко, П. П. Ледєнев, A. К. Гангаєв, Г. К. Задорожний, B. П. Симон, В. Д. Шаренко, Ю. Ф. Горбушко. Повними кавалерами ордена Слави стали 4 наших земляки: В. Д. Шандиба, Л. Є. Сипченко, Д. Н. Хоменко, Ф. С. Бугай. У період німецької окупації в місті діяв партизанський загін, під командуванням І. Ю. Горобця. 25 серпня 1943 року в результаті завершальних боїв Курської битви Охтирка була звільнена 27 армією під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка. Олена КУДЛЕНОК, молодший науковий працівник КЗ «Охтирський міський краєзнавчий музей» |
�����������